Риторика – Колотілова Н. А. – 2.5.2. Поняття про критику та її види
Як було наголошено вище, знання структури та видів аргументації дає можливість оратору побачити “слабкі місця” і грамотно розкритикувати положення інших людей. Дійсно, ораторська промова не народжується у вакуумі. Існують інші думки щодо досліджуваного предмета, а оратор повинен переконати аудиторію у правильності саме своєї позиції. Навіть якщо ці думки явно не виражені, оратор може сформулювати їх, ввести у свою промову й показати їх неспроможність.
На сьогоднішній день термін “критика” (від грец. – мистецтво розрізняти) має декілька значень. Наприклад, цим терміном позначають такі висловлювання, які містять негативну оцінку думок чи дій певних людей, або виявляють недоліки в думках чи вчинках інших людей.
У межах тієї концепції риторики, яка викладається у даному посібнику, поняття “критика” можна визначити таким чином:
Критика – це обгрунтування неприйнятності певної аргументації.
У літературі з логіки більш уживаним щодо подібних процесів є термін “спростування”. Однак в ораторській діяльності така процедура майже не зустрічається. Справа в тому, що Спростування – це обгрунтування логічними засобами (переважно у формі дедуктивних міркувань) хибності тези за допомогою істинних аргументів.
Побудова критики передбачає наявність певної аргументації. Залежно від того, на який структурний компонент буде спрямована критика, розрізняють такі її види:
O критика тези;
O критика аргументів;
O критика форми.
Критика тези – це вид критики, який спрямований на обгрунтування оратором неприйнятності того твердження, що захищалось іншою людиною.
Як правило, для критики тези вибирають:
O шлях “зведення до абсурду” або
O шлях обгрунтування антитези.
Перший шлях передбачає виведення таких наслідків із тези, які суперечать загальновизнаним положенням або фактам.
Другий шлях передбачає, по суті, побудову оратором аргументації на користь власної тези, коли вона є антитезою до запропонованого іншою людиною положення.
Критика аргументів – це вид критики, який спрямований на обгрунтування оратором неприйнятності тих аргументів, які використовувала інша людина на підтримку своєї тези.
Наприклад, оратор може показати, що неприйнятними є наслідки з наведених аргументів або продемонструвати обгрунтоване заперечення вихідних положень іншої людини.
Часто вважають, що критики аргументів достатньо для визнання неприйнятності тези. Насправді це не зовсім так. За допомогою такої процедури теза визнається лише необгрунтованою й у іншої людини залишається можливість підібрати більш вагомі аргументи на її користь.
Критика форми – це вид критики, який спрямований на обгрунтування оратором відсутності зв’язку між аргументами та тезою іншої людини.
Наявність такого зв’язку забезпечується дотриманням тих правил, що встановлені логікою для певних видів міркувань.
Критика тези є найбільш сильним видом критики, адже тільки в такому випадку теза визнається неприйнятною, які б ще аргументи не наводились на її підтримку. Інші види критики (критика аргументів та критика форми) тільки руйнують процес аргументації.
Розглянемо приклад:
“Чи варто обирати нових, невідомих політиків у парламент? Представники цього блоку вважають, що в цьому їх перевага. Але якщо так міркувати, то нам доведеться наступного року переобрати і цих: адже вони вже не будуть новими політиками. Ніде в світі не міняють парламентарів як рукавички! Обирайте тих, кого знаєте! Борітеся з дилетантизмом!”.
У цій рекламній листівці наявна спроба критики тези (“У парламент варто обирати нових, невідомих політиків”) шляхом “зведення до абсурду”. З неї виведено наслідок (“Наступного року доведеться переобрати і цих політиків”), який не узгоджується з “загальноприйнятим” досвідом політичної діяльності (“Ніде в світі не міняють парламентарів як рукавички!”).
Спробуйте самостійно оцінити рівень переконливості такої критики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)