Риторика – Колотілова Н. А. – 6.2.5. Видатні давньогрецькі оратори
Слід зазначити, що період V-VI ст. до н. е. в Давній Греції був не лише періодом створення теоретичних праць з риторики, це був період також видатних ораторів.
Насамперед, як зазначалося вище, ораторське мистецтво було тісно пов’язане з політичною діяльністю. Відомим політичним оратором був Перікл. Його промови не збереглися. Однак можна говорити про його красномовство на основі відгуків сучасників. Зокрема, Перікл завжди готувався до виступів. Коли з аудиторії лунали заклики до виступу, то він нерідко відмовлявся, посилаючись на те, що не встиг підготуватися. Під час промови Перікл тримався спокійно, вираз його обличчя майже не змінювався, він не жестикулював, ніколи не сміявся і не смішив аудиторію забавними розповідями.
Про Перікла як видатного оратора свідчить така історія того часу: спартанський цар Архідам запитав Фукідіда – представника аристократичної партії, політичного противника Перікла – про те, хто з них є більш вправним у боротьбі. Фукідід відповів:
“Якщо я у боротьбі повалю Перікла, то він скаже, що не впав, через це виявиться переможцем і переконає в цьому тих, хто це бачив”.
Найбільш відомими давньогрецькими ораторами були Лісій і Демосфен. Лісій (приблизно 459-380 рр. до н. е.) був змушений стати оратором через життєві негаразди. Свою першу промову він виголосив, коли йому вже йшов шостий десяток. Внаслідок олігархічного перевороту (404 р. до н. е.) Лісій розорився і був змушений виступити як обвинувач на процесі проти винуватця загибелі свого брата. Потім він обрав собі професію логографа. Логограф – це та людина, яка створювала промови для інших.
Серед переваг Лісія слід відмітити його здатність готувати матеріал у^досить невеликі строки, що встановлювались афінським судом. Його промови відрізнялись стислістю й чіткістю думки. Це забезпечувалось прагненням використовувати слова в їх власному значенні, уникати сміливих метафор, поетичних виразів тощо. Пізніше стиль Лісія був визнаний зразком аттикізму і став прикладом для наслідування.
Найбільш цікавим оратором Давньої Греції був, напевно, Демосфен (384-322 рр, до н. е.). Його постать, зокрема, засвідчує, що для успіху оратора природні задатки не є головними. Головним є постійне тренування як думки, так і слова. З дитинства Демосфен володів слабким голосом і шепелявив. Ці недоліки, а також нерішучість, з якою він тримався перед публікою, призвели до провалу перших його виступів. Однак він був дуже наполегливою людиною: свої фізичні недоліки він долав постійними вправами. Свою невиразну вимову Демосфен намагався виправити тим, що набирав у рот камінці й намагався ясно та розбірливо читати уривки з поезій. Слабкий голос поліпшував тим, що виходив на берег моря і звуком свого голосу намагався заглушити шум прибережних хвиль.
Відомий оратор вважав, що переконливості словам надають тон і манера виголошення. У зв’язку з цим Плутарх у біографії Демосфена згадує такий випадок. Одного разу до Демосфена звернувся грек з проханням виступити в суді й захистити його, бо його побили:
“Але ти не постраждав від цього!” – сказав йому оратор. “Нічого собі не постраждав!” – вигукнув грек у весь голос. “Ось тепер, – відповів Демосфен, – я дійсно чую людину, яка постраждала”.
Крім цього, Демосфен ретельно вивчав промови, які чув і по пам’яті намагався відновити хід міркувань. До власних слів або слів інших людей вигадував можливі поправки та способи виразити ті самі думки іншими словами. Він ніколи не виступав без попередньої підготовки. Сам Демосфен визнавав, що хоча й не пише всієї промови повністю, однак зовсім без попередніх начерків не виступає. При цьому він говорив, що той, хто готує промову наперед, по-справжньому відданий народу, що в цьому і полягає служіння йому. На думку Демосфена, виявляти байдужість до того, як сприйме промову більшість аудиторії, значить співчувати олігархії та розраховувати більше на примус, ніж на переконання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)