Риторика – Колотілова Н. А. – 8.3. Загальна характеристика аргументативної риторики
Власне неориторика, як новий історичний етап розвитку риторики, була започаткована роботою X. Перельмана (1912- 1984) Та Л. Олбрехт-Титеки “Нова риторика: Трактат про аргументацію” (1958 р.). Бельгійські науковці так визначили завдання своєї праці:
“…об’єктом теорії аргументації є вивчення дискурсивних прийомів, що дозволяють викликати чи посилити прихильність до запропонованих для згоди тез”1.
Грунтовність роботи Х. Перельмана та Л. Олбрехт-Титеки (ретельне дослідження різноманітних технік аргументації) дала значний імпульс розвитку власне теорії аргументації та неформальної логіки. Неформальна логіка як окрема галузь сучасного логічного знання виникає у 70-х рр. ХХ ст. На сьогоднішній день слід підкреслити тісний взаємозв’язок між аргументативною риторикою та неформальною логікою.
Загалом можна виділити наступні характерні риси, які поєднують аргументативну риторику і неформальну логіку. По-перше, це дослідження аргументації як процесу, а не тільки як результату, що більш властиве формальній логіці. По-друге, це аналіз тих міркувань, що виражаються природною мовою і використовуються в публічному дискурсі. По-третє, це виявлення раціональних стандартів, завдяки яким аргументативний дискурс може використовуватися для обгрунтування певних точок зору.
Досить важливими для риторики є концепції саме тих науковців, які працюють у галузі неформальної логіки та теорії аргументації (Дж. Влер, Р. Гроотендорст, Р. Джонсон, Ф. ван Єєме-рен, Е. Краббе, Д. Уолтон, Ф. С. Xенкеманс та ін.). Наприклад, відомі фахівці у цій галузі Франс ван Єємерен, Роб Гроотен-дорст, Франсиска Снук Хенкеманс у своєму посібнику “Аргументація: аналіз, перевірка, представлення” відмічають:
“Аргументація – це спроба змінити думку аудиторії”.
Ідеалом аргументативного дискурсу є критична дискусія. Вона спрямована на подолання розходження в думках через обговорення того, чи потрібно приймати певну точку зору, чи ні. У критичній дискусії виділяються чотири стадії: стадія конфронтації, стадія відкриття дискусії, стадія аргументації та завершальна стадія.
Аргументативний дискурс може бути представлений у письмовій і усній формах. Ораторська ж промова, з одного боку, являє собою лише елемент критичної дискусії, а з іншого – містить у собі, як правило, не тільки аргументацію.
Взагалі виступ оратора може складатися, на думку Ф. ван Єємерена, Р. Гроотендорста, Ф. С. Xенкеманс, з таких частин: вступ, метою якого є привертання уваги аудиторії до того, що має намір виголосити оратор; опис проблеми; аргументація, коли оратор наводить аргументи на користь своєї позиції; критика передбачуваних заперечень думки оратора; завершення, метою якого є підкреслення основних результатів.
Автори виділяють декілька конкретних способів, що дозволяють зробити вступ більш цікавим: посилання на власний досвід, поточну подію, відомий історичний випадок, парадоксальна цитата, анекдот, запитання. Як правило, у цій частині ораторської промови вказується також та позиція, яку промовець буде захищати.
Стосовно критики інших позицій, які протистоять думці оратора, то тут можливі три варіанти викладу. По-перше, можна спочатку показати неспроможність цих позицій (як правило, в ораторських промовах зустрічається саме такий порядок). По-друге, можна спочатку подати аргументи на користь своєї позиції. По-третє, можна поєднувати тактику критики інших позицій з викладом аргументів на користь власної. За будь-якого варіанту потрібно найбільш сильні аргументи розташовувати або на початку (тоді вони вплинуть на сприйняття аудиторією всієї промови в цілому), або в кінці (тоді вони краще запам’ятаються).
Завершення промови покликане закріпити в аудиторії тези. Тому, на думку авторів, оратору не варто вводити нові аргументи або повністю повторювати свою аргументацію.
У разі написання оратором повного тексту своєї промови Ф. ван Єємерен, Р. Гроотендорст, Ф. С. Xенкеманс пропонують дотримуватись таких загальних рекомендацій:
1. “Користуйтесь короткими реченнями.
2. Формулюйте ваші думки в стислій формі.
3. Замість складних слів користуйтесь більш розмовними формулами.
4. Чергуйте прості й складні речення, речення розповідні й запитальні.
5. Користуйтесь індикаторами аргументації і точок зору (тому що, по-перше, до того ж) і сполучниками (але, і).
6. Не зловживайте пасивним залогом (замість “У виступі буде наведено ряд прикладів…” скажіть “У своєму виступі я наведу ряд прикладів…”).
7. Наводьте конкретні приклади для ілюстрації абстрактних ідей і узагальнень.
8. Час від часу звертайтесь прямо до аудиторії (“Тепер задайте собі запитання…”).
9. Дайте зрозуміти аудиторії, не забуваючи, що це повинно звучати природно, що ви маєте намір навести цитату (не оголошуйте: “Ось цитата…”, а скажіть: “Як відмітив пан X…”).
10. Не забувайте давати ясні вказівки, на якій стадії своєї аргументації ви перебуваєте, і повторювати основні моменти вашої промови”1.
Крім того, автори пропонують певні поради оратору, дотримання яких допоможе йому вже на заключному етапі ораторської діяльності – на етапі виголошення промови:
1. “Оголошуйте тільки про те, що ви маєте намір робити.
2. Не говоріть, що з даної теми ще можна багато сказати, але ви не можете цього зробити через брак часу.
3. Запобігайте подвійної вступної частини: “Перед тим, як я розпочну свій виступ, мені хотілося б…”.
4. Намагайтесь не створювати уявлення, що ви погано підготувались до виступу або що вас мало хвилює дана тема. Не кажіть: “Йдучи сюди, я подумав про те, що можу вам сьогодні сказати.”.
5. Не звинувачуйте аудиторію в неуцтві або інших гріхах і не поводьтеся з нею зверхньо. Не пояснюйте слухачам загальновідомі речі. Не кажіть: “Дозвольте мені пояснити значення слова “гомеопатія” тим із вас, хто не знає, що це таке…” або “Мешкаючи тут, ви, звичайно, не знайомі з новітніми досягненнями в цій царині.”.
6. Не перестарайтеся в бажанні виглядати скромним і без необхідності не вибачайтеся. Не кажіть: “На жаль, я не є знавцем у цій галузі, але…” або “Я розумію, що те, про що я зараз говорю, не так важливо, але.”.
7. Запобігайте постійного повторення фраз “на завершення”, “підсумовуючи все вищесказане” тощо. Тільки якщо ви дійсно підійшли до завершальної частини виступу, кажіть: “На завершення” або “З вищенаведеного можна зробити такі висновки.”.
8. Не закінчуйте свій виступ на півслові. Промова повинна закінчуватися чітко окресленою завершальною частиною. Останні фрази типу “ось, напевно і все, що я хотів сказати” або “мабуть, я на цьому завершу свій виступ” впливають на слухачів негативно”.
У цілому специфіку риторичного підходу до аргументації Ф. ван Єємерен і Р. Гроотендорст визначають таким чином. По-перше, це спрямованість аргументації на певну аудиторію. Тобто ефективність моделей аргументації розкривається стосовно тих людей, яких потрібно у чомусь переконати. По-друге, раціональні стандарти прийняття аргументів прирівнюються до тих, які превалюють у певному суспільстві. Тобто аргумент вважається прийнятним, якщо він схвалюється аудиторією. По-третє, це встановлення ефективності різних моделей аргументації. Тобто вивчаються різноманітні прийоми, які в певному контексті впливають на зміну думок аудиторії. Звідси випливає приписуючий характер риторичного підходу, що виявляється у вказівці напрямів, коли на яскравих прикладах і багатократному повторенні можна навчити досягати успіху в публічних виступах2.
Фахівці у галузі теорії аргументації також підкреслюють необхідність синтетичного підходу до її вивчення:
“Хоча аргументація – це явище використання мови, ясно, що її не можна адекватно розглядати тільки за допомоги дескриптивної лінгвістики (як, здається, вважають дослідники розмовної мови). У такому випадку не всі нормативні аспекти міркування будуть прийняті до уваги, і це призведе до теорії аргументації, яка не зможе дати критичну оцінку прийнятності аргументів. З іншого боку, аргументація не може розглядатися тільки за допомоги нормативної логіки (як вважають багато авторів підручників з логіки). У такому випадку не всі дескриптивні аспекти аргументації, які використовуються в повсякденному мовленні, можуть бути прийняті до уваги, і як наслідок, не буде зрозуміло, чи має таким чином створена теорія аргументації яке-небудь відношення до реальності”1.
Отже, неориторика в цілому являє собою певне поєднання традиції Арістотеля та традиції Квінтіліана, незалежно від того, чи мова йде про лінгвістичну, чи про аргументативну риторику. Новий історичний етап розвитку риторики покликаний дослідити техніки переконання, способи аргументації, засоби виразності, що використовуються в різноманітних вербальних та візуальних повідомленнях. На сьогоднішній день триває інтенсивний розвиток риторики як такого напряму наукових досліджень, який поєднує в собі здобутки багатьох дисциплін: лінгвістики, логіки, семіотики тощо.
ТЕСТ
1. Засновником неориторики вважається:
A) Р. Варт; Б) Х. Перельман;
B) Р. Якобсон.
2. Основними напрямами неориторики є:
A) аргументативна риторика та класична риторика; Б) аргументативна риторика та лінгвістична риторика;
B) класична риторика та лінгвістична риторика.
3. Неориторика має семіотичний характер:
А) так;
Б) ні.
4. Засновниками семіотики є:
A) Ч. Морріс, Ч. Пірс, Ф. де Сосюр; Б) Ф. де Сосюр, Р. Якобсон;
B) Ч. Морріс, Ч. Пірс, Р. Якобсон.
5. Ф. де Сосюр у структурі знака виділяв позначене та позначення:
А) так;
Б) ні.
6. Структура значення знака складається з:
А) предметного та смислового значення;
Б) денотативного та конотативного значення.
7. Модель комунікації Р. Якобсона складається з:
A) 5 чинників; Б) 6 чинників;
B) 7 чинників.
8. Серед функцій комунікації, виділених Р. Якобсоном, лінгвістична риторика наголошує на:
A) конативній функції; Б) поетичній функції;
B) референтній функції.
9. Серед функцій комунікації, виділених Р. Якобсоном, ар-гументативна риторика наголошує на:
A) конативній функції; Б) поетичній функції;
B) референтній функції.
10. Текст у рекламному повідомленні, на думку Р. Варта, виконує функції закріплення та зв’язування:
А) так;
Б) ні.
11. Основним поняттям загальної риторики групи ц є:
A) поняття метаболи; Б) поняття метасемеми;
B) поняття металогізму.
12. Лінгвістична риторика у своїх дослідженнях основну увагу приділяє аналізу:
А) засобів виразності, що використовуються у різноманітних повідомленнях;
Б) засобів переконання, що використовуються у різноманітних повідомленнях.
13. Аргументативна риторика у своїх дослідженнях основну увагу приділяє аналізу:
А) засобів виразності, що використовуються у різноманітних повідомленнях;
Б) засобів переконання, що використовуються у різноманітних повідомленнях.
14. Аргументативна риторика тісно пов’язана з неформальною логікою та теорією аргументації:
А) так;
Б) ні.
15. Неориторика являє собою поєднання традиції Арістотеля і традиції Квінтіліана:
А) так;
Б) ні
(2 votes, average: 5,00 out of 5)