Регіональна економіка – Качан Є. П. – Регіональна економіка (РЕ)

У західній науці регіональна економіка (яка тривалий час не виокремлювалася як спеціальна економічна наука) розвивалась переважно у складі загальної економічної теорії, як просторовий (територіальний) аспект організації економіки.

Вперше окремі її елементи виникли поряд з первинним зародженням самої економічної науки. Класичні економічні роботи А. Сміта Д. Рікардо (кінець XVIII – початок XIX ст.) значною мірою грунтуються на вивченні чинників розвитку і розміщення господарства (чинники переваги), котрі є основою регіональних досліджень [50]. Для цього періоду характерна лише одна праця, безпосередньо присвячена територіальним аспектам економічного розвитку, – дослідження Й. Тюнена [53].

На першу половину XX ст. припадає бурхливий розвиток “штандортних” моделей розміщення, які можна вважати вагомою спробою дослідження закономірностей формування економічного простору. Цікавим фактом є те, що майже всі такі моделі були розроблені німецькими науковцями. Цей історичний курйоз важко пояснити [4].

Інтерес до теорії формування економічного простору посилився у другій половині XX ст., особливо в останні роки. Для цього часу характерні дослідження, що враховують вплив на територіальну організацію господарства нововведень, тобто роль науково-технічного прогресу у розміщенні виробництва (праці Т. Хагерстранда, Р. Вернонач С. Хірша).

Значний внесок у регіональну економіку зробили науковці, які безпосередньо не займалися територіальними дослідженнями (наприклад, праці з вивчення циклів і етапів економічного розвитку М. Копдратьєва, Й. Шумпетера, Д. Валлерстейна, М, Портера). Також з’являються концепції, які е спробами дослідження впливу на територіальну організацію економіки специфіки самих фірм і підприємств, отже, починає вивчатися вплив менеджменту на розвиток економіки регіонів (дослідження А. Скотта, М. Столпера та ін.) [45, 46-57],

У другій половині XX ст. поступово зростає інтерес до розв’язання проблем поліпшення розвитку відсталих регіонів, що вимагає врахування не лише економічних, а й соціальних, регіонально-політичних, управлінських, екологічних питань. Отже, починає розвиватися комплексний (системний) метод дослідження, що зближує регіональну економіку з економічною географією. Слід зауважити, що деякі радянські економіко-географи (кафедра економічної географії СРСР МДУ ім. М. В. Ломоносова) ще у 70-ті роки вважали регіональну економіку найвищим, послідовним етапом економізації соціальної та економічної географії, що й нині не сприймає більшість вітчизняних науковців. На Заході значення радянських комплексних досліджень для розвитку регіональної економіки було оцінено набагато раніше: засновник світової регіональної науки В. Айзард у 1962 р. опублікував на Заході праці М. М. Колосовського (1891 -1954) з теорії TBK і визнав їх пріоритет.

Фундаментальними дослідженнями у сфері стимулювання розвитку відсталих регіонів стали роботи Ф. Перру (теорія “полюсів зростання”). Формування “нових старих” регіонів вимагало впровадження елементів планування на основі розробки прогнозів і програм їх розвитку [36, 427-448], Значний внесок у створення методології і методів регіонального програмування зробили наукові дослідження В. Айзарда (Ізарда), математичні моделі розміщення виробництва В. Леонтьєва, Р, Страута та ін. [21; 25]. Таким чином, теоретична регіональна економіка поповнилась прикладними аспектами вирішення проблем зростання регіонального розвитку: питаннями регіональної політики й управління, регіонального прогнозування і програмування, механізмами реалізації регіональної політики тощо.

У вітчизняній науці про регіональний розвиток склалася парадоксальна ситуація. Досі сам термін “регіональна економіка” практично не використовувався (крім публікації радянського економіста М. М. Некрасова “Регіональна економіка”, що з’явилася ще в 70-х роках XX ст.). М. М. Некрасов першим із радянських економістів спробував “прив’язати” західну регіональну економіку до радянської науки про розміщення продуктивних сил. За його визначенням, “соціалістична регіональна економіка, як галузь економічної науки, спирається на економічні закони соціалізму, вивчає сукупність економічних та соціальних факторів і явищ, що зумовлюють планове формування і розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній системі країни і кожному регіоні. Регіональна економіка виробляє економічні стратегічні позиції регіонального розвитку продуктивних сил, які визначають вдосконалення територіальної організації господарства СРСР. Раціональне розміщення продуктивних сил розглядається як основа, головна складова регіональної економіки” [33,19].

Незважаючи на політизовану тенденційність цього визначення, варто відзначити, що в ньому є два важливих моменти: 1) визначення РЕ як науки про просторову (територіальну) організацію господарства, що включає в себе як галузевий, так і регіональний аспекти; 2) тісний зв’язок РЕ з регіональною політикою. Отже, РЕ розглядалася як частина стратегічного планування регіонального розвитку (що в сучасному розумінні є регіональною політикою).

Проте новації М. М. Некрасова не знайшли відповідного відгуку до кінця 90-х років XX ст. Як вже зазначалося, у СРСР панувала інша наука – РПС, яка відрізнялась від західної регіональної науки зазвичай повним невизнанням її теорій просторової організації господарства. Для радянської планової економіки вони й не були потрібні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)

Регіональна економіка – Качан Є. П. – Регіональна економіка (РЕ)