Правознавство – Копиленко О. П. – 6.3. Крайня необхідність

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це дії, спрямовані на позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставляння її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця.

Затримання злочинця можливе лише за наявності злочину.

6.3. Крайня необхідність

Частина 1 ст. 39 КК установлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Стан крайньої необхідності виникає за наявності двох елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави; 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності.

КК не визначає межі заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, проте висновок про ці межі може бути зроблений, виходячи з тлумачення ч. 2 ст. 39 КК, що визначає перевищення меж крайньої необхідності як умисне заподіяння шкоди більш значної, ніж шкода відвернена. Отже, граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж відвернена шкода.

6.4. Фізичний або психічний примус

Частина 1 ст. 40 КК передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями.

Фізичний примус – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (не перешкоджати проникненню у сховище). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Інша ситуація має місце у випадку переборного фізичного примусу, а також психічного примусу. Переборним визнається такий фізичний примус, при якому особа зберігає можливість керувати своїми діяннями.

Психічний примус – це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин. Психічний примус хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі.

6.5. Виконання наказу або розпорядження

Відповідно до ч. І ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

За своєю юридичною природою виконання законного наказу – це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі – злочином (наприклад, для військовослужбовця). Таким чином, виконання законного наказу – це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов’язаною виконати цей наказ.

Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.

Проте особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41).

6.6. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик)

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Межі заподіяння шкоди в ст. 42 КК прямо не визначені. Але у ч. З ст, 42 вказується, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Одже поставлення в небезпеку інших цінностей або фактичне заподіяння їм шкоди повинно визнаватися правомірним, якщо, наприклад, така шкода заподіяна здоров’ю декількох осіб при дослідницькому ризику з метою одержання ліків для лікування небезпечної хвороби.

6.7. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

Стаття 43 КК визнає правомірним вимушене заподіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Межі заподіяння шкоди визначаються ч. 2 ст. 43 КК. Згідно з нею, може бути заподіяна будь-яка шкода, тобто навіть вчинення злочину (у заподіяти потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або брати участь у розкраданні чужого майна тощо). Виняток складають три види злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж:

1) умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного насильством (наприклад, умисне убивство);

2) умисного тяжкого злочину, пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження;

3) умисного особливо тяжкого і тяжкого злочину, пов’язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Правознавство – Копиленко О. П. – 6.3. Крайня необхідність