Правознавство – Копиленко О. П. – 5. Поняття складу злочину
Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об ‘єктивних і суб ‘єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Відповідно до ч. І ст. 2 КК “Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом”. У цій нормі визначається найважливіше значення складу злочину для законності й обгрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу може бути підставою кримінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.
У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину, суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину. У своїй єдності ці об’єктивні і суб’єктивні ознаки й утворюють склад злочину.
Об’єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об’єктивна сторона – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.
У злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав.
Теорія і практика кримінального права виходять з основного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинному зв’язку з його дією або бездіяльністю. Встановити причинний зв’язок між дією і суспільно небезпечними наслідками – означає дати відповідь на питання: чиє діяння викликало цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлений в вину.
Суб’єкт злочину – це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 “Суб’єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т. д.) не можуть бути суб’єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.
Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов’язковою (необхідною) основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.
Відповідно до ст. 23 КК виною є “психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”.
Стаття 24 КК передбачає умисел і його види – прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.
Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)