Правознавство – Копиленко О. П. – Тема 12. СІМЕЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
1. Укладення І припинення шлюбу.
2. Права та обоє ‘язки подружжя.
3. Права та обов’язки батьків, дітей, інших членів сім’ї та родичів.
1. Укладення і припинення шлюбу
Сім’я та шлюб – складні соціальні явища. В них переплітаються інтереси окремих громадян, держави і суспільства в цілому. Сім’я відіграє важливу роль в укріпленні здоров’я і виховання підростаючого покоління, забезпеченні економічного і соціального прогресу суспільства, в покращенні демографічних процесів. В ній формуються основні риси характеру людини, її відношення до праці, моральних і культурних цінностей. Міцна сім’я – одна з важливих підвалин суспільства, тому суспільство зацікавлене в міцній, духовно і морально здоровій сім’ї.
Сімейне право – це сукупність правових норм, що регулюють сімейні та похідні від них майнові відносини, які виникають між людьми зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення (удочеріння), опіки та піклування.
Норми сімейного права регулюють відносини, які найбільшою мірою мають моральний зміст, оскільки пов’язані зі створенням і функціонуванням сім’ї, стосунками між подружжям, батьками і дітьми, такими почуттями, як любов, повага, взаємодопомога.
Особливістю сучасного регулювання сімейних (шлюбних, родинних) відносин в Україні є те, що вони можуть бути врегульовані двома способами:
1) законами та іншими нормативно-правовими актами;
2) за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Сімейні правовідносини регулюються законом лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. При цьому враховується право на таємницю особистого життя учасників цих відносин, на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.
Регулювання сімейних відносин здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини та непрацездатних членів сім’ї. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.
Що стосується регулювання сімейних відносин за договором сторін, який укладається у письмовій формі, то закон встановлює певні вимоги до такого регулювання, головною з яких є те, що цей договір не повинен суперечити закону та моральним засадам суспільства. Тому не мають юридичної сили угоди, направлені на обмеження передбачених законом прав і обов’язків учасників сімейних відносин (напр., і після вступу до шлюбу громадяни зберігають право вільно обирати місце свого проживання).
Сімейні правовідносини мають ряд специфічних особливостей: 1) їх суб’єктами можуть бути тільки фізичні особи, коло яких визначене в законі. В конкретних правовідносинах суб’єкти суворо індивідуалізовані, внаслідок чого їх заміна іншими особами неможлива;
2) за змістом ці правовідносини є перш за все, особистими;
3) майнові правовідносини в сім’ї похідні від особистих. Національне законодавство в галузі сім’ї та шлюбу виходить з
Основних принципів, зафіксованих в статтях 51,52 Конституції України. Найважливіший нормативний акт сімейного законодавства – Сімейний кодекс України (СК), який в систематизованому вигляді пропонує вирішення принципових питань правового регулювання сімейних відносин і є основою сімейного законодавства в цілому. СК складається з семи розділів. Був прийнятий Верховною Радою України 10.01.2002 р., а набрав чинності з 01.01.2004 року. Положення СК відповідають нормам діючої Конституції України. До джерел сімейного права належать закони “Про органи реєстрації актів громадянського стану”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї” та ін., Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші документи.
Сімчю складають спільно проживаючі особи, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім’ї у правовому її розумінні. Враховуючи можливість різних життєвих ситуацій, СК спеціально зазначає, що подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім’ї має і одинока особа.
Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Право на створення сім’ї виникає у особи, яка досягла шлюбного віку. За певних обставин сім’ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. Це, зокрема, стосується особи, яка народила дитину. Кожна особа має право на проживання в сім’ї і на повагу до свого сімейного життя. Жінка і чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.
Шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб повинен бути зареєстрований – тоді матиме правові наслідки. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу, за законом, не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
В Україні шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка – у 18 років. Проте право на шлюб може виникнути і в особи, яка не досягла вказаного віку. Але для цього потрібне спеціальне рішення суду, яке постановляється за заявою такої особи, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (як свідчить практика, найчастіше таке рішення суд постановляє у разі вагітності особи чи народженні дитини). Але за будь-яких обставин мінімальний вік особи, за якого можливе укладення шлюбу, становить 14 років. Встановлення шлюбного віку зумовлене тим, що для вступу до шлюбу необхідна певна ступінь психічної та фізичної зрілості. Разом з тим, законодавство не встановлює максимального віку для вступу до шлюбу.
Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб виникає лише після припинення попереднього шлюбу.
Певні особи не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це:
1) особи, які є родичами прямої лінії споріднення;
2) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька);
3) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник племінниця;
4) усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між ними може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення). Законодавство встановлює низку правил щодо порядку та умов
Укладення шлюбу. Зокрема, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я. На державу покладається обов’язок забезпечити умови для медичного обстеження таких осіб. Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1740. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
Сімейним законодавством передбачено інститут заручин. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Але заручини не створюють обов’язку вступу до шлюбу. Разом з тим, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Однак такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченого (нареченої*), прихованням ним (нею) обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою і чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. За загальним правилом, шлюб реєструється після спливу одного місяця з дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин така реєстрація може відбутися до спливу вказаного строку. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої (нареченого), шлюб реєструється в день подання відповідної заяви.
Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, внаслідок його розірвання. Внаслідок розірвання шлюб припиняється:
– за спільною заявою подружжя на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану – у разі, коли воно не має дітей, незалежно від наявності між подружжям майнового спору;
– за заявою одного з подружжя на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану – у разі, коли другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за вчинення злочину на строк не менш як три роки;
– за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду-у разі, коли подружжя має дітей. За таких обставин подружжя подає до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей;
– за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду – у разі, коли буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного або інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Закон встановлює певні обмеження щодо подання такого позову. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Але це обмеження не поширюється, зокрема, на випадок, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.
Закон зобов’язує суд вжити заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За певних підстав шлюб визнається недійсним:
1) за самим фактом порушення певних вимог закону, а саме, коли шлюб зареєстрований:
– з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
– між родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
– з недієздатною особою.
2) за рішенням суду – якщо шлюб зареєстрований:
– без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. При цьому шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю;
– між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням визначених законом вимог;
– між двоюрідним братом та сестрою або між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею);
– з особою, яка приховала сою тяжку або небезпечну хворобу;
– з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Проте за певних обставин (вагітності, народження дитини тощо) такий шлюб не може бути визнаний недійсним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)