Право Європейського Союзу – Муравйов В. І. – Свобода отримання послуг
Свобода отримання послуг є необхідним наслідком свободи їх надання. У ДФЄС немає положень про свободу отримання послуг. Таке право випливає з положень актів інститутів Євросоюзу та рішень Суду ЄС.
Директива ЄС 2004/38 закріплює право громадян Євросоюзу вільно пересуватися в його межах з метою отримання послуг.
Директива ЄС 2006/123 визначає отримувачів послуг.
Практика Суду ЄС сприяла вирішенню широкого спектра питань, пов’язаних з отриманням послуг в ЄС.
Рішення Суду ЄС у справі 286/82 Ілші 11984] стосувалося звинувачень громадян Італії з боку італійських властей у порушенні італійських законів про валютні операції, оскільки сума грошей, яку вони взяли з собою для туристичної поїздки і лікування за кордоном, перевищувала встановлений законом мінімум. Суд ЄС зазначив, що розділ Договору про заснування Європейського співтовариства щодо послуг поширюється також на громадян держав-членів Євросоюзу, які бажають отримати послуги і виїжджають з цією метою до іншої країни Євросоюзу. До категорій одержувачів послуг належать туристи; особи, якім потрібно лікування за кордоном; особи, які виїжджають за кордон на навчання; підприємці. Проте Суд ЄС визнав, що права осіб, які отримують послуги на території іншої держави-члена, не є тотожними правам, гарантованим правом Євросоюзу працівникам-мігрантам. Насамперед це стосується права робітників держав-членів на працевлаштування, доступу до підготовки у професійних училищах, доступу до соціальних і податкових пільг тощо (ст. 7 Регламенту ЄЕС 1612/68).
Отримуючи послуги у сфері професійно! підготовки, громадяни з інших держав-членів мають право проходити таку підготовку у будь-якій країні Євросоюзу на тих самих умовах, що й громадяни цієї країни. У справі 293/83 Gravier 11985] Суд ЄС визнав право рівної плати за професійну підготовку громадян держав-членів Євросоюзу. Справа стосувалася громадянки Франції, яка хотіла навчатися у художній академії м. Льєжа (Бельгія) і як іноземна студентка повинна була сплачувати за навчання більше, ніж бельгійські студенти та громадяни з інших країн Євросоюзу, що працюють у Бельгії, і члени їх сімей. Вона стверджувала, що нерівність в оплаті порушує ст. 49 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 56 ДФЄС), оскільки обмежує її свободу пересування з метою отримання послуг у сфері професійної підготовки. Суд ЄС підтримав її скаргу, взявши до уваги положення права Євросоюзу, які вимагають забезпечити доступність професійної підготовки для громадян країн Євросоюзу і забороняють дискримінацію на національному грунті (ст. 150 Договору про заснування Європейського співтовариства) (нині – ст. 166 ДФЄС). Суд ЄС включив до поняття “професійна підготовка” усі форми навчання конкретній спеціальності, навіть якщо програма містить загальноосвітні предмети (формула Грав’є). Як виключення можна розглядати навчання з метою підвищення загального рівня знань, а не для отримання спеціальності (справа 24/86 Blaizot [1988]). У справі 263/86 Humbel [ 1988], яка стосувалася платні за середню освіту, Суд ЄС дійшов висновку, що курс загальної освіти може вважатися практичним, якщо він є частиною програми професійної підготовки.
Визнавши право студентів на однакову плату за навчання, Суд ЄС, однак, відмовився підтримати право громадян з інших країн Євросоюзу на отримання стипендій і грантів з державних фондів країни перебування і вказав, що вони не підпадають під дію Договору про заснування Європейського співтовариства (справи 39/86 Lair [1988] та 197/86 Brown [1988)). На думку Суду ЄС, це вимагає значних фінансових витрат і пов’язано зі складністю для держав-членів забезпечити взаємність у вирішенні цих питань.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)