Право – Оуенз К. – 13.1. Контракти про необхідне
Доросла людина при доброму розумі цілком здатна укладати контракт. Однак є велика кількість осіб, які мають обмежену дієздатність. Основні категорії: неповнолітні, особи з психічними захворюваннями та корпорації. У цьому розділі ми обмежимося розглядом питання про дієздатність неповнолітніх. Дієздатність корпорацій розглянемо в розд. 25.
Неповнолітньою є особа, яка не досягла віку 18 років. Такий вік досягнення повноліття був визначений Законом про реформу шлюбного права 1969 р. До 1 січня 1970 p., коли цей закон набрав чинності, повноліття наставало у віці 21 року, і неповнолітніх, як правило, називали “дітьми” – це треба мати на увазі при ознайомленні зі справами, які розглядалися до набрання чинності законом 1969 р.
Загальне правило полягає в тому, що хоч неповнолітній може брати участь у контрактах, проте він не може бути зв’язаний контрактом такою самою мірою, як дорослий. Право захищає неповнолітніх через брак досвіду в них. Ступінь і природа відповідальності неповнолітнього залежать від типу контракту, про який ідеться. Є чотири категорії контрактів неповнолітніх:
1) контракти про необхідне;
2) вигідні контракти між роботодавцем і працівником;
3) контракти, що можуть заперечуватися;
4) будь-які контракти, що не належать до перших трьох категорій. Розглянемо їх по черзі.
13.1. Контракти про необхідне
Слово “необхідне” означає товари чи послуги, необхідні для підтримання неповнолітнього в його життєвому статусі на час доставки товарів або надання послуг. Стосовно товарів термін “необхідне” визначено статтею 3 Закону про продаж товарів 1979 р. як “товари, Що відповідають умовам життя неповнолітнього… і його фактичним потребам на час продажу та доставки”. Зауважте, що “необхідне” не обмежується товарами першої потреби, такими як харчі, напої, одяг та житло. У справі Чаппл проти Купера баристер Парк, описуючи необхідне, включив до нього “правильне спрямування думок”, тож освіта є необхідним; “допомога і відвідування інших може бути необхідним”, тож прислуга може бути необхідною для певного класу людей. Він додав:
“Але в усіх цих випадках треба спершу зрозуміти, що являє собою сам клас такого роду, щодо якого надані речі є істотними для існування та належної вигоди й комфорту дитини, яка е стороною контракту. Таким чином, предмети, що слугують суто для розкошів, завжди виключаються, хоч розкішні предмети зручності інколи допускаються”. У справі Райдер проти Вомбелла (1868 р.) неповнолітній (син барона) з доходом 500 фунтів стерлінгів на рік придбав ювелірний виріб – запонки вартістю 12 фунтів стерлінгів 10 шилінгів за штуку й антикварний келих у подарунок другові. Журі дійшло висновку, що ці предмети належать до необхідних, проте суд відхилив рішення за браком доказів на його доведення.
У справі Чаппл проти Купера неповнолітню вдову зобов’язали заплатити за похорон її покійного чоловіка.
У справі Пітере проти Флемінга (1840 р.) суд відмовився поставити питання про перегляд рішення журі, що золотий ланцюжок від годинника та інші ювелірні вироби є необхідним для неповнолітнього.
Якщо неповнолітній вже належним чином забезпечений предметами певного призначення, то такий предмет не вважається необхідним, нехай навіть постачальнику про це невідомо. У справі Неш проти Інмана (1908 р.) кравець Селів Роу добивався відшкодування суми 122 фунти стерлінгів за пошитий ним одяг, включно з 11 модними жилетами. Рішення*, неповнолітній вже мав достатньо одягу, тож цей одяг не був “необхідним”.
Якщо необхідне набирає форми товарів, обов’язки неповнолітнього обмежуються визначенням прийнятної ціни за товари, за умови, що вони були йому доставлені. При цьому обов’язок неповнолітнього оплачувати необхідне має дві відмінності від обов’язку дорослого за аналогічних обставин: по-перше, неповнолітній повинен платити лише прийнятну, а не договірну ціну – так, якщо неповнолітній домовився заплатити 5 тис. фунтів стерлінгів за машину, яка реально коштує З тис. фунтів стерлінгів, то він платить лише 3 тисячі, а не п’ять, як заплатив би дорослий у подібних обставинах; по-друге, неповнолітній не несе зобов’язання за контрактом, що підлягає виконанню в майбутньому, про поставку йому необхідних товарів. Так, не викликає питань ситуація, коли до неповнолітнього висувається вимога відшкодувати збитки в результаті відмови прийняти доставлені йому згідно з контрактом товари – знову-таки, на відміну від дорослого в аналогічних обставинах. Тому вважається, що відповідальність неповнолітніх є квазідоговірною (тобто в основі відповідальності лежить відновлення вартості одержаного блага, що дає можливість запобігти нечесному збагаченню неповнолітнього), а не договірною.
Складається враження, що якщо необхідним є товари, то аргументу про квазідоговірні відносини слід надати перевагу. Якщо необхідним є не товари, то питання про основу для відповідальності дещо ускладнюється справою Роберте проти Грея (1913 р.). У цій справі було ухвалено рішення, що неповнолітній має відповідальність за контрактом про освіту, який підлягає виконанню в майбутньому, хоч у цьому випадку можна, принаймні, стверджувати, що насправді це був вигідний контракт між роботодавцем і працівником, стосовно якого домовленість, що підлягає виконанню в майбутньому, є зобов’язувальною. Грей хотів стати професіональним більярдистом і уклав контракт з Робертсом, за яким Р. і Г. супроводжуватимуть один одного у світовому турне і разом гратимуть партії на більярді. Р. витратив багато часу на підготовку, у зв’язку з цим у нього виникли проблеми, і він мусив узяти на себе певні зобов’язання. Г. не зміг виконати домовленості. Рішеннях Р. має право на відшкодування збитків у зв’язку з порушенням контракту.
Якщо контракт про необхідне містить обтяжливі умови, він може бути заперечений. Як приклад, можна згадати справу Фосетт проти Сметхурста (1914 р.), в якій неповнолітній найняв машину на умовах, згідно з якими він ніс повну відповідальність за будь-які пошкодження машини незалежно від того, викликані вони його недбалістю чи іншими причинами. Рішення: контракт не був зобов’язувальним, бо містив обтяжливі умови.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)