Право – Оуенз К. – 2.2.2. Формальні й неформальні контракти
Нині широко застосовуються контракти “стандартної форми”. Контракт стандартної форми – це контракт, в якому деякі, а іноді й усі положення визначені заздалегідь однією чи іншою стороною і надруковані на стандартному бланку. Інколи умови можна обговорювати, але нерідко одна сторона заявляє іншій: “Я згодна працювати лише на цих умовах – або погоджуйтеся з ними або ні”.
Контракт стандартної форми може бути спеціально розроблений від імені підприємства його власним юрисконсультом або асоціацією виробників та дилерів однієї галузі виробництва для потреби її членів. У деяких випадках, коли члени однієї такої асоціації постійно укладають контракти з членами іншої, між асоціаціями можуть відбутися переговори з метою вироблення умов типового контракту. Наприклад, Асоціація підрядників заводів і Федерація підрядників цивільного будівництва розробили низку типових контрактів, які застосовуються при укладанні контрактів оренди виробничих площ.
При складанні контрактів за стандартною формою важливо знати положення Закону про несправедливі умови контрактів 1977 р. Хоча з назви закону можна зробити висновок, що він контролює всі несправедливі умови контрактів, це не зовсім так. Він контролює лише несправедливі умови, що мають на меті виключення або обмеження відповідальності однієї сторони за порушення контракту, недбальство або порушення статутного обов’язку. Як правило, його дія полягає в тому, що будь-яка умова, котра виключає чи обмежує відповідальність у разі порушення контракту, має (у контракті за стандартною формою між двома комерційними підприємствами) відповідати критерію доцільності; вилучення умов, що само собою маються на увазі, з контрактів продажу, поставок, оренди або оренди з правом викупу товарів є недійсним, якщо йдеться про комерційний продаж; так само недійсні умови контрактів, що мають на меті виключення відповідальності за смерть або особисту шкоду. Лише за дуже рідкісних обставин умова, що має на меті виключення чи обмеження відповідальності за порушення контракту, вважатиметься дійсною в будь-якому разі.
2.2.2. Формальні й неформальні контракти
Більшість нефахівців гадають, що контракт – це формальний документ, повний юридичного багатослів’я. Насправді для більшості типів контрактів жодна письмова формальність не потрібна. Вони можуть бути і бувають укладені усно або навіть просто випливати з відповідної поведінки* Простий усний контракт має таку саму позовну силу, як і більшість складних письмових контрактів.
Однак існує традиція, що важливі комерційні контракти мають укладатися письмово. Це посилює можливість доведення, в чому полягав контракт, на випадок, якщо виникне спір. Письмовий контракт також є зручним джерелом посилання, оскільки права та обов’язки, визначені в ділових контрактах, часто надто широкі й надто докладні, щоб тримати їх у пам’яті: контракт на будівництво, скажімо, як правило, потребує детальних планів і часом містить точні специфікації щодо матеріалів, які мають використовуватися.
Окремі контракти мають бути письмовими. Найважливішими з них є:
1) контракт продажу землі (або іншого різновиду передачі землі чи розпорядження нею, наприклад, оренди) (стаття 2 Закону про власність (різні положення) 1989 p.). Зауважте, що поняття “земля” включає предмети, невід’ємні від неї, найочевиднішими з яких є будівлі;
2) регульовані контракти споживчого кредиту в розумінні, передбаченом Законом про споживчий кредит 1974 p., мають бути письмовими й у визначеній формі, щоб бути “правильно оформленими (стаття 61 Закону про споживчий кредит). Якщо контракт оформлено неправильно, то його виконання може бути примусово забезпечене лише за судовим наказом (стаття 65 Закону про споживчий кредит).
2.3. Значення договірного права
2.4. Загальні принципи і спеціальні контракти
Кожен зі згаданих вище типів контрактів регулюється загальним договірним правом. Це означає, що існує низка загальних принципів, застосовуваних до контракту незалежно від його типу, тому, наприклад, всі контракти укладаються в результаті процесу, коли одна сторона робить “пропозицію”, яку інша сторона “приймає”.
Однак є певні межі, в яких, однаково ставлячись до різних типів контрактів, можна розраховувати на практиці на задовільні результати. Через це важливо посилити (а часом і замінити) загальні правила договірного права правилами, спеціально створеними для окремих типів контрактів. Адже кожен зі згаданих вище типів контрактів має також свій набір правил. Більшість загальних принципів можна знайти у прецедентному правів а спеціальних правил – у статутному.
Приклад того, як діють загальні й спеціальні правила
Бен, комп’ютерний дилер, твердить, що Еліс уклала з ним контракт про придбання в нього комп’ютера, а тепер відмовляється прийняти доставлений товар. Вона запевняє, що ніколи не замовляла комп’ютер. Правила, які регулюють цю справу, – це загальні правила, що стосуються укладення контракту, їх треба шукати в прецедентному праві.
Якщо, з іншого боку, Еліс прийняла доставлений комп’ютер і тепер стверджує, що комп’ютер має дефект, тоді застосовується стаття 14 Закону про продаж товарів 1979 р. Положення цього законодавчого акта застосовуються, як видно з назви, лише до контрактів продажу товарів. Згідно з положеннями статті 14 комп’ютер має бути задовільної якості й відповідати своєму призначенню. Суд має вирішити, чи відповідає цей комп’ютер вимогам статті 14.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)