Політична економія – Ніколенко Ю. В. – Форми та тенденції розвитку міграції робочої сили
Основні форми міграції за напрямками руху – еміграція (виїзд з країни) та імміграція (в’їзд у країну). Відповідно до рівня кваліфікації – міграція малокваліфікованої робочої сили і висококваліфікованих спеціалістів. За соціальною структурою – міграція робітників та службовців (або інтелігенції). Відповідно до строків – міграція асиміляційна (на постійне місце проживання) і ротаційна (на певний термін). Відповідно до дотримання законодавчих норм – легальна і нелегальна. За характером регулювання – вільне переміщення робочої сили та обмежене (на певний термін).
Відповідно до напрямків світових міграційних процесів виділяють такі міграційні потоки:
O з країн, що розвиваються, – до розвинених країн;
O у межах розвинених країн (наприклад, у межах ЄС);
O у межах країн, що розвиваються, (зі слаборозвинених – до нових індустріальних країн);
O з постсоціалістичних країн – до розвинених країн (в основному відплив науково-технічної інтелігенції);
O у межах постсоціалістичних країн (наприклад, з України – до Росії).
До основних центів імміграції робочої сили відносять традиційні – США та Західну Європу (Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія та ін), та нові – Австралія і Нова Зеландія, нафтовидобувні країни Близького Сходу, нові індустріальні країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону та латинської Америки, серед колишніх республік СРСР – Росія.
До особливостей сучасних міграційних процесів можна віднести збільшення кількості нелегальних мігрантів та переорієнтацію з асиміляційної до ротаційної міграції, тобто робітники цілеспрямовано їдуть заробити кошти за кордоном.
Міграційна політика та соціально-економічні наслідки міжнародної міграції
Міграційна політика – політика держави у сфері міграції населення і трудових ресурсів. Вона включає два напрямки – імміграційну та еміграційну політику. Імміграційна політика – регламентація правил і норм прийняття іноземних громадян. Еміграційна політика – регламентація правил і порядку виїзду громадян країни за кордон і захист їх прав у країнах, які приймають. Прорахунки у виборі орієнтирів міграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростання нелегальної міграції, підвищення соціальної активності мігрантів після повернення. В цій сфері очевидна неефективність жорстких директивних заходів і необхідність непрямого, координуючого впливу з боку держави та урядів.
Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчувають потребу у залученні робочої сили, свою імміграційну політику основують на заходах, які регулюють чисельність та якісний склад мігрантів. Інструментом цього регулювання є показник імміграційної квоти, який щорічно розраховується та затверджується за окремими категоріями робітників на основі аналізу національного ринку робочої сили, національного ринку житла та соціальної обстановки в суспільстві. Основними вимогами до іноземної робочої сили є рівень кваліфікації та професійної підготовки, досвід роботи за спеціальністю, віковий ценз, стан здоров’я.
Країни-експортери трудових ресурсів забезпечують постійний приплив робочої сили на світовий ринок. Проведення еміграційної політики спрямовано на досягнення таких цілей: сприяння скороченню безробіття в країні; надходженню валютних коштів від трудящих-емігрантів; забезпечення відповідного рівня умов життя і праці для робітників-емігрантів.
Міграція робочої сили викликає різні наслідки для країн-екс-портерів та країн-імпортерів трудових ресурсів. До ряду позитивних наслідків для країн-імпортерів робочої сили можна віднести:
O підвищення конкурентоспроможності вироблюваних товарів внаслідок зменшення витрат, які пов’язані з більш низькою зарплатою іноземних робітників;
O економія на витратах на освіту та професійну підготовку іноземних робітників;
O встановлення з боку іноземних робітників додаткового попиту на товари та послуги, стимулюючи зростання виробництва;
O робітники-іноземці виступають соціальним амортизатором під час кризових явищ;
O економія на пенсійному забезпеченні робітників-мігрантів. До негативних наслідків можна віднести посилення соціальної
Напруги, коли мігранти посідають робочі місця національних робітників; визначення тенденції до зниження заробітної плати; потенційна загроза зростання безробіття.
До позитивних наслідків експорту робочої сили можна віднести:
O зменшення тиску надлишкових ресурсів та соціальної напруги в країні;
O надходження валютних коштів, які в деяких країнах перевищують надходження від інших форм зовнішньоекономічних відносин;
O економія на навчанні новим професійним навикам, ознайомлення з передовою організацією праці в країні прийому.
До негативних наслідків для країн експортерів робочої сили можна віднести “відплив умів” – виїзд висококваліфікованих спеціалістів.
Міграція висококваліфікованих спеціалістів набуває дедалі більшого розмаху. Спеціалістів, які виїжджають, приваблює, передусім, вищий рівень зарплати та побутових умов, а також більші можливості для професійного зростання. Сьогодні ця проблема активно постає перед колишніми соціалістичними країнами.
Україна перетворюється на експортера робочої сили. За оцінками спеціалістів, за кордоном працює від 2 до 5 млн українців. На жаль більшість працює нелегально, що зменшує можливості для отримання державною доходів від переказів працівників-мігрантів. Проблемою стає також відплив висококваліфікованих працівників та науковців.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)