Економічна теорія – Мочерний С. В. – Сутність та причини міжнародної міграції робочої сили
Сутність та причини міжнародної міграції робочої сили.
Як норма міжнародних економічних відносин міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається разом із становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Інтенсивно це явище починає розвиватися наприкінці XVIII – на початку XIX ст. одночасно із промисловою революцією і формуванням технологічного способу виробництва на основі машинної праці. Відбувались масові переміщення людей і навіть цілих народів, але вони зумовлювалися переважно військовими, політичними, національно-етнічними факторами, зокрема в умовах рабовласницького ладу. Друга хвиля міграції відбулась наприкінці XIX – на початку XX ст. із Європи до Нового світу. З Європи в Америку в цей період емігрувало майже 20 млн осіб. Третя хвиля міжнародної міграції відбулась в 1919-1989 рр., в результаті якої виїхало до 9 млн осіб. На нижчій стадії розвитку капіталізму робоча сила здебільшого мігрувала вслід за капіталом (з розвинутих країн у слаборозвинуті), а на вищій стадії основні потоки мігрантів рухаються із слаборозвинутих країн у високорозвинуті. Після розпаду СРСР почалася четверта хвиля міграції з цих країн, масштаби якої перевершили попередню.
Міжнародну міграцію робочої сили зумовлюють передусім економічні фактори, до них належать:
1) дія законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку та ін., які спричиняють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;
2) істотна різниця в умовах праці, підприємницької діяльності, рівні заробітної плати, рівні життя тощо;
3) циклічний характер економічного розвитку, зокрема асинхронність економічного циклу в різних країнах;
4) нерівномірне розгортання НТР, структурних криз і структурних реформ;
5) демографічні фактори, різниця у природному прирості населення. Так, у XX ст. темпи щорічного приросту населення у слаборозвинутих країнах становили приблизно 2,5 %, а в розвинутих – не перевищували 1 %;
6) політичні, військові, національно-етнічні та інші неекономічні чинники.
Наприкінці 90-х років XX ст. кількість мігрантів в межах світового господарства становила до 100 млн, у Західній Європі – понад 15 млн. За роки незалежності з України емігрувало понад 7 млн осіб. Серед мігрантів переважають працівники низької та середньої кваліфікації, зайняті на низькооплачуваних і трудомістких роботах у добувній, будівельній, металургійній та деяких інших галузях народного господарства. Водночас за НТР певну роль відіграє міграція високоосвічених кваліфікованих спеціалістів, що отримала назву ” відпливу мізків”. Вона зумовлена відсутністю належних умов НДДКР, низькою оплатою праці науково-технічної інтелігенції, лікарів, працівників культури і мистецтв. Найбільшими “викрадачами мізків” є США, куди емігрує здебільшого інтелігенція із колишніх соціалістичних республік, причому переважна більшість – незавжди. Це посилює демографічну кризу, економічну залежність, знижує національну безпеку країн.
Міжнародна міграція робочої сили – найважливіша форма міграції населення, переміщення працездатного населення в межах світового господарства з метою пошуку роботи, кращих умов життя тощо відповідно до вимог економічних законів. Частково міграцію спричиняють позаекономічні фактори. Якщо йдеться про зумовлену економічними причинами міграцію робочої сили, то в цьому процесі слід виокремити матеріально-речовий зміст і суспільну форму. З точки зору речового змісту – це процес міграції людини-працівника, споживчої вартості робочої сили (як сукупності фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі виробництва споживчих вартостей). Це означає, що у розвинуті країни мігрує малокваліфікована і некваліфікована, недостатньо освічена робоча сила з азіатських і африканських країн в країни Західної Європи, із латиноамериканських країн – у США та ін., та висококваліфікована та освічена робоча сила із країн Європи в США, частково із слаборозвинутих країн, а також з країн Східної Європи (зокрема, з України) у США і країни Західної Європи. Перший вид міграції є наймасовішим.
З точки зору суспільної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес міграції людини-власника і формування її інтернаціональної вартості і ціни, а також певну сукупність відносин економічної власності між суб’єктами різних країн з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.
Міжнародна міграція робочої сили – переміщення людини економічної в межах світового господарства і формування інтернаціональних рис людини-працівника і людини-власника, становлення на цій основі певної сукупності економічних відносин з приводу організації цього процесу та привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту з урахуванням відтворювального аспекту.
Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили охоплює три основні моменти:
1) формування нових витрат, пов’язаних з утриманням самого працівника і його сім’ї – фізичних, нервових, психічних, розумових витрат, зумовлених зростанням інтенсивності і продуктивності праці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншими цінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні сім’ї пов’язані з грошовими переказами на її утримання, а у випадку міграції найманого працівника з сім’єю – зміни, зумовлені споживанням інших благ та новими цінами на них;
2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення мови тощо;
3) розвиток нових потреб найманого працівника в новому середовищі, тобто модифікація соціально-історичного елементу вартості робочої сили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовних потреб.
Як свідчить досвід формування інтернаціональної вартості робочої сили в країнах ЄС, цей процес більшою мірою набуває ознак закону нерівномірності, інтернаціональна вартість частково утворюється на основі середніх для певного регіону рівнів освіти і кваліфікації працівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення якісної робочої сили. Виявом цього процесу є деяке вирівнювання заробітної плати на середньому (а не нижчому і вищому) для ЄС рівні, на який впливає не лише інтернаціональна вартість цього товару, а і його ціна. Вона може відхилятися вверх і вниз від вартості залежно від попиту і пропозиції на товар, економічної кон’юнктури та інших чинників.
В інших країнах та регіонах інтернаціональна вартість може формуватися на нижчому від середнього рівні. Це зумовлено тим, що імпортовану робочу силу, як правило, залучають до непрестижних, низькооплачуваних робіт, має місце дискримінація при її використанні (в умовах праці і оплаті), обмеження економічних, соціальних, політичних та громадських прав. Така сама ситуація складається в межах ЄС при міграції малокваліфікованої робочої сили із асоційованих країн, держав колишнього СРСР.
У процесі використання іноземної робочої сили між власником цього специфічного товару (насамперед якщо працівник влаштувався на такі роботи, як підмітання вулиць тощо), з одного боку, і підприємцями, місцевими органами влади – з іншого, виникає сукупність відносин економічної власності, які встановлюються з приводу призначення і виплати мінімальної заробітної плати, соціального забезпечення, отримання додаткової професії або підвищення кваліфікації мігранта, сплати податків та ін.
Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя емігрує приблизно 25 млн осіб (на початку 80-х років XX ст. – до 20 млн осіб. Кількість іноземних працівників у СІНА наприкінці 90-х років становила майже 7-8 млн осіб, в країнах Західної Європи – понад 15 млн осіб, у нафтодобувних країнах Близького Сходу – до 4 млн осіб. Це свідчить про формування та розвиток трьох основних світових центрів міжнародної міграції робочої сили, а отже, про дію відповідної закономірності.
США активно переміщують кадри вищої та найвищої кваліфікації, особливо молоді, створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату. Майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в цій країні є емігрантами.
Найбільшого динамізму і завершеності набула міжнародна міграція робочої сили в країнах Європейського союзу. Зокрема, з 1992 р. відмінено будь-які обмеження на міграцію робочої сили, а отже, сформовано єдиний ринок робочої сили (уніфікація освіти, взаємне визнання дипломів про закінчення навчання, єдина професійно-трудова документація, право будувати собі житло на території іншої країни тощо, встановлено єдине європейське громадянство). Незважаючи на високий рівень безробіття в цих країнах, в окремих галузях (особливо в будівництві, на екологічно шкідливих і важких роботах) в окремих галузях використовується від 50 до 80 % іноземних працівників по відношенню до загальної чисельності працюючих. Після прийняття 10-ти нових країн, запроваджуються певні обмеження згідно з досягнутими домовленостями щодо міграції робочої сили з цих країн та прав мігрантів. Так, у перші два роки постійні члени ЄС (а травня 2004 року) не повинні ставити до відома про свої кроки щодо міграційної політики Комісію ЄС; у наступні З роки вони тільки попереджуватимуть уряд всього союзу про плани на наступні 3 роки в цій сфері і лише потім, у разі продовження обмежень на подальші два роки, такі обмеження треба буде обгрунтувати.
В окремих нафтодобувних країнах Близького Сходу (наприклад, Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті) питома вага іноземної робочої сили в загальній чисельності працюючих становить від 70 до 90 %.
Ще одним специфічним видом експлуатації іноземної робочої сили є використання транснаціональними корпораціями на своїх закордонних філіалах значної частки найманих працівників. Так, на таких філіалах американських ТНК наприкінці 90-х років було зайнято понад 7 млн осіб. Навіть у США в іноземних компаніях працює понад 3 млн осіб.
Важливою особливістю міжнародної міграції робочої сили наприкінці XX – на початку XXI ст. стала масова міграція працездатного населення як всередині СНД, так і міграційні потоки з СНД в розвинуті країни. Наприклад, в Росії в середині 90-х років налічувалося приблизно 3 млн мігрантів, серед яких значну частку становили мігранти з України.
Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масові переміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД (насамперед з Росії та України) в США. Так, з України за 1991-2002 рр., як зазначалось, виїхало понад 6300 учених, а з урахуванням спеціалістів з вищою освітою – понад 600 тис. осіб.
Міжнародна міграція робочої сили має позитивні і негативні наслідки. Позитивними в країнах-експортерах робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже, поліпшення її платіжного балансу (крім того, повертаючись додому, наймані працівники привозять суми, приблизно еквівалентні їх грошовим переказам).
Негативними наслідками для країни-експортера є відтік високоосвічених і кваліфікованих кадрів (“відплив мізків”). Якщо орієнтуватися на оцінку середньої вартості, створюваною однією складною робочою силою в США (у 90-ті роки XX ст. перевищувала 400 тис. дол., а інженера – 800 тис. дол.), то при виїзді таких спеціалістів держава-експортер несе відповідні збитки. Ще більше втрачає країна у разі виїзду кандидата або доктора наук, оскільки підготовка доктора наук за міжнародними оцінками обходиться в 1- 1,5 млн дол. У разі роботи емігранта за спеціальністю на відповідні суми зростав величина національного багатства країни-імпортера (оскільки людина-працівник є основною формою національного багатства). Надалі в процесі використання складної робочої сили, експлуатації її фізичних, розумових, організаторських здібностей ця частка зростає. До негативних наслідків для країни-експортера також належать можливе пониження кваліфікації найманих працівників-мігрантів; для класу найманих працівників країни-імпортера – зростання надмірної пропозиції робочої сили; опосередкований вплив на зниження ціни національної робочої сили; можливе послаблення класової солідарності трудящих та ін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)