Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 18.5. Міжнародна міграція робочої сили
Масова міграція населення – характерна риса життя світового співтовариства в другій половині XX – на початку XXI століть. Це переміщення людей через кордони із зміною місцепроживання зумовлене політичними, релігійними, військовими, сімейними чи іншими причинами. Воно здійснюється у різних формах – трудовій, сімейній, релігійній, туристичній. Розглянемо трудову міграцію, або міграцію робочої сили. Остання є процесом організованого чи стихійного переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою застосування своєї робочої сили. Міжнародна трудова міграція складається з двох взаємопов’язаних процесів: еміграції та імміграції. Еміграція – це виїзд працездатного населення з країни за її межі, а імміграція – в’їзд такого населення до країни. Виділяють також рееміграцію, тобто повернення емігрантів на батьківщину.
Масштаби міжнародної міграції робочої сили зростають. Лише протягом 1970-2008 років число в межах світової економіки робочої сили, що мігрувала, зросло у 2,5 рази. На початку XXI ст. мігрантом є кожен 35-й житель планети. В Україні, за оцінками, кожен п’ятий працездатний застосовує свою працю за кордоном. У процеси міжнародного трудового обміну на початок XXI ст. було втягнуто 105 країн світу, і нараховувалось майже 204 млн мігрантів з економічних причин.
Міжнародна міграція робочої сили зумовлена різними причинами – політичними, релігійними, національними, расовими, сімейними та ін. Головними причинами залишаються економічні (див. схему 18.7).
Це, насамперед, нерівномірність економічного розвитку різних країн, що зумовлює неспівпадання попиту на робочу силу з її пропозицією у різних регіонах світової економіки.
Однією з найважливіших причин міжнародної трудової міграції є відмінності у рівнях заробітної плати. А вони дуже значні у країнах
Схема 18.7. Причини міжнародної міграції робочої сили
Розвинутих і тих, що розвиваються. Заданими Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку розрив у погодинній заробітній платі названих груп країн у машинобудуванні становить 7 разів, у текстильній промисловості – майже 19 разів. Оплата праці в США перевищує її рівень в Україні у 12 разів, у Франції – у 9 разів, у Великій Британії і Німеччині – у 8 разів. Саме висока зарплата в розвинутих країнах і є тим мотивом, що примушує мільйони працівників із слаборозвинутих країн мігрувати на заробітки.
Важливою причиною міграції робочої сили є безробіття. В більшості країн, що розвиваються, воно має хронічний характер. Це і штовхає найактивнішу частину працівників шукати роботу за межами своєї країни, насамперед у благополучних розвинутих країнах.
Суттєво впливає на міжнародну трудову міграцію інтернаціоналізація господарського життя. В другій половині XX ст. її процеси прискорились, що проявилось у посиленні міжнародного руху капіталів, створенні регіональних інтеграційних об’єднань країн, поглибленні глобалізаційних тенденцій у світовій економіці, зростанні ролі ТНК. Останні, здійснюючи інвестиції, надаючи технічну допомогу країнам, де розміщені їх філіали, нерідко направляють туди і кваліфіковану робочу силу для організації і налагодження свого виробництва.
Важливою причиною міжнародної трудової міграції є демографічна ситуація у світі. Нинішній стан розвитку світової економіки характеризується погіршенням демографічної ситуації. В економічно розвинутих країнах темпи приросту населення суттєво скоротились. Одночасно відбувається процес скорочення працездатного населення, що породжує дефіцитність робочої сили. У країнах, що розвиваються, відбуваються протилежні процеси. Темпи приросту населення в них високі, що приводить до суттєвого збільшення працездатного населення, а отже, і пропозиції робочої сили. Рівень економічного розвитку цієї групи країн не дає змоги забезпечити їх повну зайнятість, що і зумовлює міграцію робочої сили з цієї групи у високо-розвинуті країни.
Міжнародна міграція робочої сили здійснюється у різних формах:
1) неповоротна, коли мігранти змінюють місце проживання і залишаються назавжди в країні, що їх приймає;
2) тимчасова, за якої мігрант перебуває у країні певний період часу (як правило, від 1 до 5 років) і повертається до країни, з якої виїхав;
3) сезонна, коли мігрант перебуває у країні до 1 року на період якихось сезонних робіт (наприклад збирання фруктів);
4) маятникова, або човникова, коли мігрант щоденно переїжджає на місце роботи з однієї країни в іншу. Вона характерна для прикордонних регіонів. Таких працівників називають фронтальєрами;
5) нелегальна, за якої в’їзд до країни з метою пошуку роботи відбувається з порушенням міграційного законодавства.
Специфічною формою міжнародної трудової міграції є так званий “відплив умів”, тобто міжнародна міграція висококваліфікованих працівників – вчених, обдарованих працівників мистецтва та ін. За даними експертів секретаріату ЮНКТАД, міграція спеціалістів за післявоєнний період сягала 2 млн осіб. Якщо в 60-ті роки минулого століття щорічно мігрували ЗО тис. спеціалістів, то у 1980-ті роки – 70 тис. Тільки з України протягом 1990-х років виїхало за кордон декілька тисяч наукових працівників, значна частина з яких залишилася на постійне місцепроживання. Це втрата інтелектуального потенціалу, що негативно позначається на розвитку країни, бо, за висловом відомого американського вченого П. Друкера, справжнім капіталом розвинутої економіки є знання, а працівники інтелектуальної праці стали тим прошарком, що визначає цінності та норми суспільства.
Міжнародна міграція робочої сили здійснюється за 5 основними напрямками. По-перше, із країн, що розвиваються, в економічно розвинуті країни, передусім у США і Канаду, Західну Європу та нафтодобувні країни Західної Азії. Так, загальна чисельність іммігрантів у США на середину 1990-х роках становила 11 млн осіб. У країнах Західної Європи їх було понад 20 млн.
По-друге, міграція в межах економічно розвинутих країн. Це зумовлено насамперед інтеграційними процесами між цими країнами. Так, у країнах ЄС, по суті, немає перешкод для вільного переміщення робочої сили.
По-третє, трудова міграція здійснюється між країнами, що розвиваються. Рівень їх економічного розвитку суттєво відрізняється, що і спричиняє міграцію робочої сили із найбідніших країн до країн з вищим рівнем економічного розвитку і життя.
По-четверте, міжнародна міграція робочої сили здійснюється із постсоціалістичних країн в економічно розвинуті країни. Реформування командної економіки у більшості країн цієї групи привело до суттєвого зниження зайнятості і рівня життя, що і зумовило відтік з них робочої сили. Це стосується і України. Після одержання самостійності і розгортання кризових явищ почався відтік робочої сили переважно в такі країни, як Італія, Німеччина, Польща. Лише в Португалії, за оцінками, працюють близько 300 тис. українців, переважна частина яких – нелегально.
По-п’яте, відбувається міграція кваліфікованих спеціалістів та наукових працівників із розвинутих країн у країни, що розвиваються. Цей напрям міграції пов’язаний із міграцією капіталів та розширенням сфери діяльності ТНК.
Особливістю міжнародної трудової міграції кінця XX – початку XXI століть є суттєве зростання серед мігрантів кількості осіб з високим рівнем освіти і професійної кваліфікації. Цьому сприяв і розпад СРСР, після якого значне число таких працівників з Росії, України та інших країн – членів СНД почали виїздити на роботу в США і Західну Європу. Це зумовлено, по-перше, великою різницею в рівні оплати праці спеціалістів у розвинутих та інших країнах і умовах праці, а, по-друге, прагненням розвинутих країн залучити їх у свою економіку, заощадивши значні кошти на їх підготовці.
Міжнародна трудова міграція приводить до формування міжнародного ринку робочої сили. Це система відносин, які виникають між державами щодо узгодження попиту і пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування і використання робочої сили, її оплати і соціального захисту. Він формується двома шляхами. З одного боку, через міжнародну міграцію робочої сили, а з іншого – через об’єднання національних ринків у результаті економічної інтеграції. Міжнародний ринок праці включає декілька сегментів. Перший охоплює відносно постійно зайняту робочу силу, яка характеризується відносно високим рівнем кваліфікації і заробітної плати. Другий сегмент включає робочу силу, яку складають вихідці з країн із відносно низьким рівнем економічного розвитку. Висококваліфіковані спеціалісти (наукові працівники, інженери, програмісти і ін.) формують третій сегмент. Найхарактернішою особливістю цього ринку нині є активне розширення нових форм зайнятості, що роблять ринок гнучким. Цей процес отримав назву флексибілізації ринку праці.
Розглянемо економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили. Вони неоднозначні як для країн, що приймають мігруючу робочу силу, так і для тих, з яких робоча сила емігрує. Для першої групи країн позитивними наслідками є:
1) підвищення конкурентоспроможності їх товарів, бо використання робочої сили іммігрантів, що оплачується, як правило, нижче вітчизняних працівників, зменшує витрати виробництва;
2) зростає попит на товари та послуги, насамперед, невисокої якості, які місцеве населення, як правило, не купує;
3) досягається економія на витратах підготовки кваліфікованої робочої сили;
4) заповнюються вакансії робочих місць із шкідливими і важкими умовами праці, які місцеве населення на заповняє, але які мають важливе значення для економіки і соціальної сфери;
5) іммігранти відіграють роль амортизатора у період економічних спадів, оскільки їх звільняють з роботи першими;
6) досягається економія на пенсійних витратах, бо іноземна робоча сила пенсіями не забезпечується.
До негативних наслідків імміграції робочої сили можна віднести посилення конкуренції на внутрішньому ринку праці країн, які ввозять робочу силу, і відповідне зниження заробітної плати, що приводить до загострення соціальних суперечностей у країні. Прикладом є ті погроми, що були вчинені в місцях поселення іноземних працівників у Німеччині наприкінці 1990-х роках і у Франції на початку XXI ст.
Суперечливими є і наслідки для країн, з яких робоча сила емігрує. Позитивними є такі моменти:
1) збільшуються доходи вільноконвертованої валюти у країнах – експортерах робочої сили. Значну частину зароблених доходів іноземні працівники (насамперед, сезонні і тимчасові) відправляють у країни, з якої вони виїхали. Це суттєво збільшує надходження вільно конвертованої валюти. Протягом 1970-2005 років обсяги надходження грошових переказів у світі (переважно з розвинених держав у країни, що розвиваються) зросли у 13 разів, а кількість мігрантів – у 2,3 рази. Лише у 2008 р. офіційні грошові перекази до країн, що розвиваються, становили 433 млрд дол., що значно більше за обсяги міжнародної технічної допомоги цим країнам і майже дорівнює обсягам залученого капіталу у формі прямих інвестицій. За оцінками, мігранти з України щорічно надсилають в Україну понад 25 млрд дол;
2) зменшується напруженість на внутрішньому ринку праці;
3) підвищується кваліфікація за рахунок роботи за кордоном на підприємствах з високим рівнем техніки і технології.
Суттєвим негативним наслідком є те, що еміграція кваліфікованих кадрів звужує потенційні можливості економіки країн – експортерів робочої сили і збільшує їх витрати на підготовку такої робочої сили.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)