Педагогіка – Пальчевський С. С. – Методологічні засади процесу навчання
Ними виступає наукова теорія пізнання, яка висвітлює його природу, головні закономірності пізнавального процесу, умови істинності пізнання, його основні форми й методи.
Процес пізнання розуміють як цілеспрямоване відображення об’єктивної реальності у свідомості людини. Між процесами навчального та наукового пізнання є спільні та відмінні риси. Спільним є те, що вони здійснюються за однаковою схемою: живе спостереження об’єкта навчання чи пізнання – осмислення істотних особливостей та зв’язків цього об’єкта – застосування і перевірка здобутих знань на практиці; обидва мають одну ціль – пізнання істини, об’єктивної реальності; однаково спрямовані на пізнання законів та закономірностей об’єктивного світу.
Відмінні риси полягають у тому, що: а) у процесі навчання учні не відкривають нові знання, а засвоюють уже пізнані істини; б) під час вивчення певного об’єкта він може бути представлений моделлю; в) у той час, коли на наукове пізнання об’єктів дослідження вчені в окремих випадках витрачають десятки чи й сотні років, то під час навчання на пізнання їх витрачається значно менше часу; г) якщо в процесі наукового пізнання здобуваються нові знання, істинність яких ще треба перевірити, то під час навчання у такій перевірці потреби немає.
Однак учнів необхідно залучати до наукової пізнавальної діяльності, вчити використовувати методи, форми та принципи дослідження, що сприяє формуванню наукового мислення.
Внутрішній процес засвоєння знань та його структура.
Вій складається з таких ланок: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення.
Сприймання – психічне відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у певний момент на органи чуття людини. На відміну від відчуттів, які відображають тільки властивості предметів і явиш, сприймання – цілісний перцептивний (від лат. perceptio – сприймання) образ, що містить у собі сукупність властивостей, які отримує учень за допомогою чуттів. Таким чином, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складовими вищого рівня відображення дійсності. Сприймання начебто надбудовується над відчуттями. Отже, у процесі навчальної діяльності перцептивний образ приходить на зміну сенсорному, проте він уміщає в собі і сенсорний як складову. Зважаючи на це, сприймання можна визначити як активний процес побудови перцептивного образу за допомогою перцептивних дій.
Властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість.
Предметність – збіг продукту чуттєвого відображення з його предметом у просторі. Однак вони не завжди можуть бути ідентичними, оскільки образ завжди є суб’єктивним відображенням предмета об’єктивного такого, що існує незалежно від індивіда. Його відповідність предмету досягається за рахунок перцептивних дій, тобто критерієм адекватності образу є діяльність, у ході якої перевіряються результати чуттєвого пізнання
Цілісність – властивість перцептивного образу відображати предмет у сукупності його рис. Хоча ця властивість формується у процесі дій, що відтворюють предмети у сукупності всіх їхніх ознак, тобто цілісно, гештальтпсихологи довели, що цілісність образу як властивість не залежить від досвіду людини. Уже маленькі діти спочатку сприймають предмет у цілому, у єдності його загальних рис, а вже потім окремі елементи. Таким чином, сприймання цілісного предмета передує сприйманню його окремих частин (Коффка, Осгуд. Див.: Хрестоматия по ощущению и восприятию / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, М. Б. Михалевской. -1995. – С 47-216; 273-392).
Такий висновок має надзвичайно велике значення для організації сучасного процесу навчання. У масовій практиці його ця властивість часто не враховується, що відповідним чином відображається на рівні знань учнів. Наприклад, приступаючи до вивчення теми “Африка” із курсу географії материків та океанів, прийнято спочатку розглядати географічне положення материка, історію відкриття, будову земної кори, рельєф, корисні копалини, клімат і т. д. Лише після завершення вивчення теми в процесі підсумків із розрізнених складових синтезується цілісний образ материка. Це було б схоже на те, якби до класу принесли шматки фотографії людини і приступили до вивчення її будови за цими шматками. Спочатку вивчили б ноги, потім руки, згодом шию і т. д. І лише наприкінці такого вивчення склали б усі шматки фотографії докупи і продемонстрували школярам цілісне зображення людини.
Створення загального, цілісного образу нової теми повинно передувати детальному вивченню її складових. Це підтверджує досвід учителів-нова-торів, успіхи новітніх освітніх технологій. Пригадаймо початок вивчення нової теми В. Ф. Шаталовим, або відомі “глобальні” уроки, якими розпочинається вивчення нової теми за умови використання сугестопедичної навчальної системи Г. К. Лозанова. Ефект останньої засвідчує хоч би той факт, що десятикласники експериментальних класів, сівши за парти в жовтні, у квітні вже завершують навчання, не тільки демонструючи на екзаменах значно кращі порівняно з учнями контрольних класів результати навчання, а й зміцнивши за даними медичних обстежень своє здоров’я.
Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Це дозволяє розрізняти образи, близькі за змістом. Наприклад, людська пам’ять зберігає сліди величезної кількості раніше чутих мелодій. Однак завдяки різній будові їх чітко розпізнають. Чим простішою є структура, тим швидше відбувається процес ідентифікації та розпізнавання.
Дослідження гештальтпсихологів допомогли встановити залежність структурності від того, що в образі предмета с центральною частиною – фігурою, а що периферійною – тлом. Серед елементів загальної структури якісь частини завжди, сприймаючись як фігура, виступають на перший план, інші, будучи тлом, – на задній. Тло завжди менш структуроване, ніж фігура, яка має завершені лінії, що в образі з’єднуються навіть тоді, коли насправді їх немає (Див.: Фрейнберг Н. М. Видеть – предвидеть – действовать. – М., 1986).
Цю властивість перцептивного образу враховують під час відомої у сугестопедії глобальної розробки тем, коли, готуючи кожне навчальне заняття, передбачають, який навчальний матеріал виступатиме на занятті в якості “фігури”, який у якості “тла”, слугуючи певним чином зв’язною ланкою із загальним образом. Досвідчені педагоги враховують цю властивість, приступаючи до вже згадуваного структурування навчального матеріалу згідно з законом “золотого перетину”.
Ця чудова властивість людського сприймання дозволяє у ході навчання широко використовувати різноманітні моделі, схеми, символи, які не в змозі передавати всі риси виучуваного об’єкта. Те, що “не домальовує” модель чи схема, “домальовує” уява учня. Це суто людська властивість, яка недоступна комп’ютерній техніці. Нерідко вона дає змогу знаходити шлях до істини за рахунок спрощення. Наприклад, для орієнтації у нескінченно складних ситуаціях Джордж Сорос пропонує такий методологічний прийом: “Ввести якісь принципи, що спрощують дійсність” (Сорос Дж. Советская система: к открытому обществу. – М., 1991. – С. 218).
У повсякденній навчальній практиці ця властивість знаходить свій вияв під час використання навчального методу синхронного моделювання.
Константність (від лат. союїат – постійний) – властивість, яка полягає у відносній незалежності перцептивного образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання. Завдяки цьому в пам’яті зберігається еталонний образ об’єкта сприймання, який коригує будь-які результати сприймання у бік стабільності. Через це предмети і явища сприймаються в сукупності їхніх стійких рис.
Для навчання врахування цієї властивості важливе в силу того, що в його процесі як учителю, так і учневі доводиться оперувати в основному еталонними образами, тому бажано створювати їх на основі найтиповіших рис.
Осмисленість – властивість перцептивного образу відбивати певне значення і, таким чином, бути усвідомленим. Завдяки цьому сприймання виступає як акт категоризації, тобто співвідношення образу предмета з певним класом еталонних образів, які несуть у собі досвід людської діяльності. А це засвідчує, що витоки сприймання приховані в історії людства.
Важливим для навчальної практики є те положення, що поряд зі значеннями – засобами осмислення кожний перцептивний образ має ще й певний особистісний смисл (О. М. Леонтьєв), який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Як уже згадувалося, зважаючи на це, процес навчання в багатьох випадках пов’язується з передаванням учителем учням власних особистісних смислів. Але таке передавання, як стверджує О. М. Леонтьєв, можливе лише в естетичній атмосфері, створення якої в класі виступає у багатьох випадках необхідним атрибутом навчального процесу.
Як бачимо, сприймання є активним відображенням навколишнього світу в його істотних та стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи іншого аналізатора.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)