Педагогіка – Пальчевський С. С. – 3.8. Методи навчання
“Ми радіємо, осягаючи істину, – говорив у свій час індійський мислитель Рабіндранат Тагор. – Якщо ж радості немає, то це значить, що ми тільки знайомі з істиною, але не зуміли осягнути її”. Коли представники філософії сучасної освіти говорять про глибоку кризу освіти в глобальному масштабі, то вони, зрештою, й мають на увазі необхідність осягання підростаючим поколінням істин світопізнання, а не знайомство з ними. Таке ж осягання їх можливе лише за умови реалізації цих істин не лише посередництвом таких традиційних компонентів змісту шкільної освіти, як знання, уміння та навички, на які в основному й орієнтується офіційна освіта, а й посередництвом таких компонентів, як досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Шляхи ж гармонійного поєднання цих компонентів та цілісної їхньої передачі підростаючому поколінню – складне завдання, яке стоїть перед навчальними методами.
Методи навчання, їхня сутність, функції, структура.
Аналіз усіх визначень методу навчання, які є у вітчизняній педагогічній літературі, дає можливість стверджувати його системний характер. У ньому, як у системі, згідно з І. В. Малафіїком, можна виділити зовнішній та внутрішній системотворчі чинники. Зовнішнім є цілі навчання, виховання та розвитку, на досягнення яких спрямований певний метод. Внутрішнім – конкретні психологічні закономірності, які використовуються з метою засвоєння певних компонентів змісту освіти. Окрім цих двох складових, метод як система включає в себе такі два взаємозв’язані елементи, як способи діяльності вчителя та способи діяльності учнів. Взаємозв’язок між ними полягає в тому, що певний спосіб діяльності вчителя викликає адекватну діяльність учня. Уявним результатом цієї ж обопільної діяльності виступають потенційні можливості досягнення поставлених цілей навчання. З огляду методу навчання як системи ці потенційні можливості і є її системною (емерджентною) властивістю, яка виступає в ролі п’ятого, завершального елемента цієї системи і володіє здатністю реляційного впливу на такі елементи, як способи діяльності вчителя і способи діяльності учня.
Однак така структура методу навчання випливає з функціональної площини його розгляду. У світлі ж предметної, або ж компонентно-структурної, площини у складі його прийнято виділяти прийоми, дії та операції. Прийоми – структурний компонент, який спрямовує учнів на вирішення часткових дидактичних завдань. Наприклад, використовуючи метод роботи з підручником, учитель нерідко застосовує такі прийоми, як: створення проблемної ситуації, складання планів на основі самостійного аналізу фрагментів тексту, пошуки учнями відповідей на поставлені вчителем запитання під час розгляду ілюстрацій, діаграм, графіків, таблиць тощо. Дії – складові прийомів. Операції – складові дій. У наведеному прикладі дією може вважатися розгляд учнями певної ілюстрації підручника у відповідь на пропозицію вчителя, операцією – пошуки зображеного на передньому чи задньому її плані.
Отже, розгляд методу навчання як системи у функціональній та предметній площинах дає нам можливість сформувати його визначення. Метод навчання – це система прийомів, дій, операцій, що складають взаємозв’язані способи діяльності вчителя та учнів і спрямовуються завдяки врахуванню педагогом певних психологічних закономірностей засвоєння змісту освіти на досягнення поставлених цілей навчання, виховання та розвитку учня.
Прийнято виділяти такі загально педагогічні функції методів навчання: навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючо-мотиваційну, контрольно-корекційну.
Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок. Виховна, будучи зв’язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах: 1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу; 2) на основі вироблення у процесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формування почуттів внутрішнього порядку та завершеності. Розвивальна випливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає. Однак різні методи по-різному впливають на різні сфери розвитку особистості. Наприклад, на розумовий розвиток учня, його вміння здійснювати різноманітні розумові операції (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення і т. д.) більший вплив справляють проблемні, евристичні, дослідницькі методи навчання, ніж репродуктивні. Стимулюючо-мотиваційна функція навчального методу полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та операцій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблемних завдань, евристичних запитань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах. Контрольно-ко-рекційна функція забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання. Однак до сьогодні проблематичним залишається контролювання і корекція мотиваційної, виховної та розвивальної функцій. Відносний рівень їхньої реалізації можна визначити лише на основі аналізу результатів навчальної, трудової діяльності учнів та їх поведінки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)