Педагогіка – Пальчевський С. С. – Характеристика словесних методів навчання
Розповідь – монологічний послідовний виклад навчального матеріалу, розрахований на доступність розуміння його учнями та на візуальний контроль за цим розумінням. Розрізняють такі види розповіді: художню, наукову, науково-популярну, розповідь-опис.
Художня розповідь – образний переказ подій, випадків, фактів, учинків дійових осіб. Особливо широко використовується на уроках літератур, історії та географії. Образний, емоційний виклад стимулює довготривалу пам’ять учня, дозволяє вчителю у створеній ним естетичній атмосфері легко передавати вихованцям особистісні смисли нових для них понять, готувати грунт для реалізації таких компонентів змісту шкільної освіти, як досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Можливість візуального контролю за розумінням навчального матеріалу забезпечується постійним обміном між вчителем та учнями за відомим завдяки К. Станіславському з театрального мистецтва “променевипусканням”. Це значить, що вчитель на очах учнів визначає рівень їх уваги та ступінь розуміння того, про що він розповідає.
Художня розповідь на уроках логічно спрямованих дисциплін, пов’язуючись із ознайомленням учнів з цікавими фактами із життя великих людей, учених, із незвичайними ситуаціями, які супроводжували певне наукове відкриття, сприяє гуманітаризації у викладанні цих навчальних дисциплін, вирівнюванню логічно-емоційного балансу процесу навчання.
Наукова розповідь спрямовується насамперед на розкриття наукової суті виучуваних понять, об’єктів, процесів, явищ тощо. Вона покликана здивувати учнів красою своєї логічної довершеності, глибиною проникнення в суть виучуваних фрагментів дійсності. їй призначено бути зразком доведення істинності та використання наукової термінології.
Науково-популярна розповідь дозволяє уникнути надлишкової лінеарності (сухості, логізованості оповіді), оскільки така надлишковість нерідко викликає нудьгу в учнів та втрату інтересу до пізнання нового. Особливо вона необхідна в середніх класах, де логічні побудови на основі голих абстракцій здатні утримувати увагу учнів не більше 6-7 хвилин. До того ж внесення у наукову розповідь елементів емоційності та образності сприяє довготривалосгі запам’ятовування навчального матеріалу, оскільки, згідно з законом функціональної асиметрії півкуль кори головного мозку, “словесному каркасу”, який у ході розповіді вибудовується в лівій півкулі, починають відповідати образи певних об’єктів пізнання у всьому багатстві барв, форм, ліній, асоціацій, які у цей час синхронно постають у правій півкулі.
Розповідь-опис передбачає послідовний виклад характерних ознак, які властиві для об’єкта пізнання. Однак цей виклад не обмежений. Він призначений насамперед для висвітлення тих деталей, які дозволяють найкоротшим шляхом проникнути у його суть. Тут важливо дотримуватися вимог закону золотого перетину, який дозволяє творити довершеність на основі чітко витриманих пропорцій.
Лекція – переважно усний виклад великої за обсягом навчальної інформації, яка згрупована у певній системі, відрізняється строгою структурою та логікою викладу. Найдоцільніше використовувати метод лекції у старших класах, коли виникає необхідність ознайомити учнів з великим обсягом навчальної інформації з метою створення її цілісного глобального образу з наступним детальним аналізом його окремих фрагментів (дедуктивний підхід) або ж, навпаки, коли, завершуючи вивчення великої за обсягом навчальної теми, такий образ вибудовується за опорою на раніше вивчені його фрагменти (індуктивний підхід).
На початку лекційного заняття бажано запропонувати учням записати в робочі зошити його тему, план, список рекомендованої для ознайомлення літератури. Упродовж лекції слухачі можуть самі тезисно занотовувати вузлові моменти змісту. Але інколи доцільніше зупинитися на них і, коротко сформулювавши їх, продиктувати. А після цього ілюструвати записане цікавими прикладами, дотепними зауваженнями тощо.
Пояснення – тлумачення сутності виучуваних об’єктів, явищ, процесів, подій; розкриття змісту понять, термінів; ознайомлення з принципами дій приладів тощо.
Метод пояснення використовують, коли вивчається ускладнений матеріал, для якого властиві складні логічні внутрішні зв’язки, з якими більшості учнів важко розібратися в режимі самостійної роботи. Пояснення буває ефективним тоді, коли вчитель ілюструє його різноманітними наочними посібниками або ж у ході поєднання його з відомими елементами синхронного моделювання. Це означає, що педагог, пояснюючи певний навчальний матеріал, супроводжує його малюванням на дошці моделі, яка, наприклад, розкриває структуру об’єкта пізнання або передає динаміку розвитку певних подій, процесів та явищ. Упродовж пояснення вчитель часто звертається до учнів із запитаннями, намагаючись визначити, наскільки дохідливе його пояснення.
Бесіда – метод навчання, впродовж якого не тільки вчитель, а й учні вступають у розмову, керуючись запитаннями, які ставить до них учитель. Однак вони самі теж можуть ставити запитання.
Прийнято розрізняти такі види навчальних бесід: вступну бесіду, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну бесіду, репродуктивну, евристичну (сократівську), катехізисну.
Вступну бесіду найчастіше проводять перед вивченням нового навчального матеріалу, з одного боку, намагаючись перевірити готовність учнів до його засвоєння, а з іншого – готуючи фунт для сприйняття нового, нерідко на основі елементарного первинного синтезу його. Перед підготовкою до лабораторних занять чи екскурсії такі бесіди мають інструктивний характер.
Бесіду-повідомлення найчастіше вибудовують на матеріалах спостереження, фрагментах тексту підручника, різноманітних наочних посібників.
Бесіда-повторення допомагає закріпити щойно вивчений навчальний матеріал.
Контрольна бесіда є одним із способів перевірки рівня засвоєння вивченого.
Залежно від характеру діяльності учнів у ході бесіди розрізняють такі її види: репродуктивну, евристичну, катехізисну.
Репродуктивна спрямовується на відтворення вивченого навчального матеріалу, що допомагає повторювати його, закріплювати, контролювати рівень засвоєння. Як підвиди ця бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.
Евристична (сократівська) бесіда відзначається намаганням учителя за допомогою запитань скерувати учнів на формування висновків, правил, понять, залучаючи їх до активної пізнавальної діяльності.
Катехізисна має давню історію. У середньовічних монастирських школах, згідно з її закономірностями будувалися церковні підручники, у яких знайомство з релігійними істинами відбувалося на основі запитань і відповідей на них. Готові відповіді, таким чином, вимагали лише заучування.
Сьогодні ж, навпаки, вона слугує розумовому розвитку учнів, оскільки вимагає, окрім тренування пам’яті, ще й уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.
Вирішивши використати бесіду в процесі навчання, вчитель заздалегідь придумує питання, які він поставить перед учнями. Бажано, щоб, з одного боку, такі питання вирізнялися образністю та емоційністю, а, з іншого – своїм змістом охоплювали весь обсяг вивченого навчального матеріалу.
Пояснення передбачає тлумачення певних понять, явищ, процесів, принципів дії тощо. У процесі вивчення навчального матеріалу воно має переважно тактичний характер. Особливо велика роль його у тих випадках, коли потрібно допомогти учням розв’язати вузол складно переплетених причинно-наслідкових зв’язків. Часто це трапляється на уроках математичного циклу. Потребують його також природознавчі дисципліни. Наприклад, під час вивчення природних зон у Північній Америці в курсі географії материків та океанів учні зустрічаються з фактом меридіонального простягання на цьому материку частин зон. Спираючись на навідні питання вчителя, вони намагатимуться спочатку самі визначити причини такого простягання. Коли ж це не вдасться, вчитель вимушений буде зробити це сам, використовуючи метод пояснення.
Подібні випадки досить часті на уроках історії, коли необхідно донести до розуміння учнів вияв історичних закономірностей у певних подіях, явищах, процесах суспільного характеру.
Прийнято розрізняти кілька типів пояснення: 1) причинні (виявляють причинну зумовленість певних явищ, подій, процесів, випадків тощо); 2) закономірні (виявлення закономірностей та законів розвитку); 3) структурні (висвітлюють будову об’єкта, характер поєднання його елементів у систему); 4) генетичні (виявляють “коріння” першопочатку); 5) функціональні (допомагають усвідомити об’єкт у дії, у деяких випадках зрозуміти його як функціональну систему з певною емерджентною властивістю),
У всіх випадках перед початком бесіди важливо актуалізувати опорні знання учнів, тобто створити з уже відомого той грунт, на якому в ході бесіди можуть “вирости” і формуватися у певній системі нові знання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)