Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Суспільно-політичний та економічний розвиток у 50-х – першій половині
70-х років. Початок “холодної війни” змінив настрої західних держав стосовно франкістської Іспанії: в 1950 р. Генеральна асамблея ООН прийняла рішення про скерування послів в Іспанію. Ф. Франко все частіше приймали за кордоном, зокрема в США: Вашингтону залежало на зміцненні південно-західного флангу НАТО в Європі. У вересні 1953 р. був підписаний іспано-американський договір (Мадридський пакт), за яким США дістали право на будівництво військових баз на території Іспанії. Мадридський пакт став значним успіхом Ф. Франко. На Іспанію була поширена дія “плану Маршалла”: вона отримала перший кредит США на суму 62,5 млн доларів, у 1954 – 1957 pp. – 500 млн доларів. У грудні 1955 р. Іспанія вступила до ООН (проти голосували країни східного блоку, утрималися Бельгія та Мексика). Етап міжнародної ізоляції країни завершився. Розпочався процес включення Іспанії у політичні, економічні, фінансові та культурні міжнародні структури західних демократій. При цьому, звичайно, західна демократія засуджувала диктатуру Ф. Франко. У другій половині 1950-х років Іспанія стала членом Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) тощо.
Еволюцію міжнародного становища франкістської Іспанії супроводжував процес несміливих, половинчастих реформ державного устрою. З другої половини 1950-х років стало очевидним, що політичні та економічні (автаркія та корпоративізм) принципи Фаланги не сприяли позитивним змінам у країні. Наростав протест іспанського суспільства. Ф. Франко зважився на зміну політики держави. Силою, на яку він вирішив опертися, стала права католицька організація “Божа справа” (Opus Dei, виникла у 1928 p., лідер Хосе Ескрива де Балагер). її гасла були діаметрально протилежними політичним та економічним цілям Фаланги. Замість оголошеної Фалангою автаркії, вона вказувала на потребу орієнтації Іспанії на Захід, запровадження в країні економічного лібералізму, на поступову децентралізацію державного апарату, відкидала диктаторські методи правління. У лютому 1957 р. її представники вперше увійшли до складу уряду, в якому отримали портфелі міністрів торгівлі, економіки та фінансів. Значення Фаланги зменшувалося (її генеральний секретар констатував наприкінці 1956 р., що члени Фаланги займають не більше 5% державних посад у країні) й у 1957 р. Ф. Франко розпустив її та утворив політичну організацію Національний рух, який мав набути своєрідної форми загально-іспанського народного фронту, об’єднати всіх іспанців, що приймали його ідеологію. У травні 1958 р. був прийнятий “Закон про принципи національного руху”, включений до складу “основних законів” франкістської держави. Цей закон здійснив поділ влади між главою держави та Кортесами, згідно з яким Генеральні Кортеси (Las Cortes Generalis) представляли вищий орган участі іспанського народу в здійсненні завдань держави. Місія Кортесів полягала в підготовці та вотуванні законів, однак вони не володіли реальною законодавчою силою, оскільки санкціонування законів належало главі держави.
22 листопада 1966 р. Кортеси ухвалили Органічний конституційний закон про державу, який був підтверджений на референдумі та підписаний Ф. Франко в січні 1967 р. Документ являв собою реформу конституційного права та мав приготувати країну до змін після Ф. Франко. Була утворена інституція прем’єра, якого призначав голова держави, запроваджено гарантії свободи віровизнання, наголошено, що наступником Ф. Франко може бути лише особа з королівського роду, що підтверджувало можливість реставрації монархії, зазначену в законі 1947 р. Того ж 1966 р. прийнято закон про пресу, який скасовував попередню цензуру. Задекларована свобода преси зіграла величезну роль у формуванні демократичного світогляду населення.
Водночас, у другій половині 1950-х років почала формуватися нова антифранкістська опозиція. Першою легальною опозиційною партією стала утворена 1956 року Демократична дія (згодом
Соціальна партія демократичної дії), яку очолив у минулому активний діяч Фаланги Діонісіо Рідруейо. В підпіллі продовжувала діяти КПІ, яка розуміючи значення Церкви в житті іспанців, у 1954 р. включила в програму партії пункт про допомогу держави потребам культу. У червні 1956 р. в опублікованій комуністами декларації йшлося про нову тактику “національної згоди”, тобто єдність усіх антифранкістських сил. У 1960 р. на VI з’їзді КПІ підтверджено політику “національної згоди”, всім опозиційним партіям та групам були скеровані листи, в яких пропонувалося укласти угоду про спільні дії антифранкістських сил проти диктатури. У 1959 р. політично сформувалася права опозиція франкістському режиму – Іспанський союз (Хоакін Сатрустегі), що обстоював монархічний устрій країни. У середовищі християнських демократів виділялися дві течії: праве крило сформувалось у 1960 р. в нелегальне політичне об’єднання Християнська соціальна демократія (очолив найстаріший правий політичний діяч часів республіки Хіль Роблес); ліве представляв Християнсько-демократичний союз (Руіс Хіменес), утворений у 1965 р. внаслідок об’єднання низки організацій.
У 1959 р. Кортеси ухвалили закон про суспільний порядок, що надавав уряду право оголошувати надзвичайний, а при необхідності, також військовий стан. У 1960 р. уряд опублікував спеціальний декрет, який ще раз підтвердив, що будь-який опозиційний виступ – від критики влади до участі в страйках і демонстраціях – буде розглядатися як військовий бунт.
Перші виступи робітників почалися у Барселоні навесні 1951 р., викликані підвищенням цін на трамвайні квитки. 22 травня до протесту приєдналися і жителі Мадрида. Населення столиці провело “білий страйк”, що полягав у бойкоті трамваїв та автобусів, виступаючи проти дорожнечі, зростаючих злиднів.
Значний вплив у країні мали виступи протесту відомих представників інтелігенції. Наприкінці 1959 р. група провідних іспанських учених і діячів культури на чолі з головою Королівської академії мови та літератури Рамоном Менендесом Підалем скерувала владі петицію на захист політичних в’язнів.
У рух за амністію і за відновлення демократичних свобод включилася частина католицького духовенства. їх першим серйозним виступом стало послання священників-басків вищій церковній владі Іспанії в травні 1960 p., в якому висловлювався протест проти тоталітаризму та сваволі.
До активних антифранкістських дій дійшло навесні 1962 p., коли застрайкували шахтарі Астурії (60 тис. осіб). До них приєдналися деякі райони Країни Басків. Згодом 25 провінцій Іспанії з 50 були охоплені страйками. Уряд запровадив на 3 місяці надзвичайний стан. Після страйків 1962 р. франкістський режим вперше застосував репресії і проти представників правої опозиції.
Суспільною групою, яка ініціювала та активізувала всю антифранкістську опозицію, була студентська молодь. Студенти вимагали розпуску фалангістського студентського союзу. Все частіше їхні акції підтримував викладацький склад. У березні 1965 р. 6 тис. студентів влаштували демонстрацію в Мадридському університеті. Згодом до них приєдналися майже всі студентські осередки країни. Протистояння завершилося перемогою студентів і того ж року фалангістський студентський союз був ліквідований. Проте хвиля студентських виступів наростала й у відповідь на дії академічної молоді влада 4 січня 1969 р. ввела надзвичайний стан на території всієї Іспанії.
Значно активізувалися від початку 1960-х років національні рухи, зокрема в Країні Басків і Каталонії. В Іспанії історично склалися чотири нації: кастильська (центр та захід), каталонська (північний схід), баскська (північ) та галісійська (північний захід), які мали свої мови, традиції, культуру. Однак офіційне визнання отримала лише одна – кастильська. У період Другої Республіки (1931 ~ 1939) Каталонія і Країна Басків здобули автономію, мали свої уряди та парламенти. В часи диктатури Ф. Франко в цих регіонах національні мови були заборонені, ліквідовані автономні органи влади. Вимоги, що звучали в численних петиціях інтелігенції, масові демонстрації надали національним рухам яскраво виражене антифранкістське скерування. Найбільш радикальну та непримиренну позицію займала молодіжна Асоціація борців за свободу Країни Басків (баскською Euzkadi Та Azkatasuna – ETA, створена в 1959 р. як рух опору диктатурі Ф. Франко). Першу акцію ЕТА здійснила 18 липня 1961 p., організувавши в центрі Сан-Себастьяна публічне спалення іспанських державних прапорів, які були вивішені на честь річниці вступу франкістських військ у місто. В 1968 р. ЕТА заявила про початок збройної боротьби за незалежність Країни Басків. У 1973 р. вибухом бомби у центрі Мадрида був вбитий прем’єр-міністр Іспанії адмірал Л. Карерро Бланко. Об’єднали зусилля націоналістичні сили Каталонії, утворивши наприкінці 1971 р. Асамблею Каталонії – організацію, що мала координувати та мобілізувати політичну діяльність каталонців. Посилилася боротьба на захист національних прав і самобутності Галісії, розгорнута Союзом галісійського народу та іншими нелегальними організаціями.
У червні 1962 р. у Мюнхені відбулася нарада представників опозиційних партій. У ній взяли участь більше 100 лідерів опозиції, які прагнули виробити спільну програму дій. У підсумку були сформульовані 5 умов переходу Іспанії від диктатури до демократії: створення в країні демократичних інститутів, забезпечення дієвих гарантій прав людини, визнання прав національних меншостей, забезпечення профспілкових свобод, права на опозицію. Але процес зближення опозиційних партій затягнувся і лише в середині 70-х років, коли стало відомо про хворобу лідера держави, їм вдалося досягнути згоди та виробити єдину платформу вимог. У липні 1974 р. була створена Демократична рала, що об’єднала групу партій, серед яких КПІ, Соціалістичну народну партію та окремих політичних діячів. По всій країні створювалася сітка такого тину організацій. В рамках існуючої системи Демократична рала мала координувати опозиційну діяльність та забезпечити демократичне перетворення устрою. В оголошеному маніфесті звучали вимоги амністії для всіх політичних в’язнів, легалізації партій, свободи преси, вільних профспілок, відокремлення церкви від держави, визнання історичних народів, формування тимчасового уряду, вільних виборів, проведення референдуму, який мав би вирішити майбутній характер країни (монархія чи республіка), ухвалення конституції. За ініціативою ІСРП, що прийняла до уваги факт ключової ролі в Демократичній раді комуністів, була створена інша коаліція опозиційних партій – Платформа демократичної конвергенції або Демократична згода. Ця організація також висловлювалася за мирний перехід до нового ладу та республіканське майбутнє Іспанії.
Режим Ф. Франко знаходився у глибокій кризі. У липні 1969 р. Хуан Карлос був визнаний Кортесами спадкоємцем Ф. Франко та отримав відновлений титул “принц Іспанії”. Прийняття Хуаном Карлосом франкістського порядку спадкування престолу привело до конфлікту в королівському домі Бурбонів. Принц виправдовував свою позицію аргументом, що тільки таким чином можна відновити монархію в країні. Цей політичний процес принц назвав “реінставрацією” (слово-неологізм; “нововведенням”) монархії, оскільки намагався досягти компромісу між монархістами-легітимістами, для яких мова могла йти лише про реставрацію монархії, та уявленнями Франко, який виходив із принципу введення нової монархії.
У 1974 р. важко хворий Ф. Франко вперше тимчасово передав принцу Хуану Карлосу свої державні обов’язки, які майбутній монарх виконував упродовж липня – вересня. У жовтні 1975 р. принц удруге був призначений виконувачем обов’язків глави держави. 20 листопада, в день смерті 82-річного Ф. Франко, автоматично вступив у силу закон про спадкування престолу. Управління державою перебрала Регентська рада, а 22 листопада в Кортесах відбулася церемонія проголошення принца королем Іспанії під іменем Хуана Карлоса І (на момент коронації мав 37 років). Цікавим є епізод, пов’язаний із коронуванням короля та з лідером комуністів Сантьяго Каррільйо. У день коронації він назвав нового монарха Хуан Карлос “Короткий”, натякаючи на те, що король недовго протримається на троні. Однак у 1981р., після того як Хуан Карлос І фактично доклав найбільше зусиль для подолання спроби перевороту, довівши свою відданість демократії, в емоційному виступі по телебаченню комуніст та атеїст С. Каррільйо сказав: “Боже, благослови короля!”.
За роки франкістського режиму в економіці Іспанії відбулися очевидні якісні та кількісні зміни. На рубежі 50 – 60-х років франкізм здійснив крутий поворот і перейшов до політики “відкритої економіки”, започаткувавши іспанське “економічне диво”. У липні 1959 р. іспанськими економістами був запропонований “План стабілізації економіки”, який став основою змін, що привели до піднесення економіки країни. Уряд Іспанії вирішив відмовитися від політики “автаркії” та прийняв закон, що дозволяв іноземним монополіям вкладати в іспанські компанії до 50% капіталу, а при спеціальному урядовому дозволі і більше. Тобто почав активно залучатися іноземний капітал. “План стабілізації” передбачав поступову ліквідацію державного контролю за імпортом та експортом, скасування обмежень у торгівлі, проведення режиму суворої економії, стабілізацію цін тощо. Стрижнем діяльності держави у сфері промисловості стало форсування індустріалізації. Особлива увага приділялася заходам задля регулювання та контролю за діяльністю підприємств, що представляли національний інтерес. У першу чергу йшлося про важку та військову промисловість. Державні субсидії, що виділялися для будівництва та розвитку підприємств, які переробляли вітчизняну сировину, мали важливе значення для їх розвитку. До кінця 50-х років під контролем Інституту національної економіки знаходилося 65 великих підприємств, загальний капітал яких складав близько 27% капіталу всіх підприємств країни. Починаючи з 1961 р., лібералізація торгівлі, залучення іноземного капіталу та підготовка до вступу в Спільний ринок підштовхнули конкуренцію і надали широкий розмах процесу оновлення головного капіталу. Цього року було досягнуто позитивного балансу державного бюджету. Упродовж першого етапу плану стабілізації (1959 – 1963) промислове виробництво зросло на 32%, а сільськогосподарське – на 15%.
У середині 60-х років, коли в країні почався масовий опозиційний рух, франкізм проголосив політику “лібералізації” та розпочав еру реформ. У структурі промисловості провідні позиції займали чорна та кольорова металургія, енергетика, нафтопереробна промисловість. Субсидії для розвитку таких галузей, як автомобільна та авіаційна промисловість, привели до збільшення частки державно-монополістичного капіталу в економіці країни. Про розвиток автомобілебудівної галузі свідчать наступні дані: якщо в 1953 р. підприємства СЕАТ (ліцензія італійського ФІАТу) та ФАСА щороку випускали по 2 тис. автотранспортних засобів, то в 1960 р. їх чисельність зросла до 40 тисяч, а в 1972 р. до 600 тис. легкових та 94 тис, вантажних автомобілів. СЕАТ та Рено перетворилися у найпотужніші промислові підприємства. Іспанія стала світовим експортером цементу, сталі, обладнання для текстильної промисловості, медикаментів, поліграфічної продукції, виробів легкої промисловості: взуття, текстилю, одягу. Потреби урбанізації, індустрії туризму (якщо в 1953 р. Іспанію відвідали менше 2 млн туристів, то в 1963 р. вже 11 млн, у 1975 р. -35 млн), покращення інфраструктури викликали будівельний бум, який мав стимулюючий вплив на суміжні галузі. Якщо в 1950 р. дохід на одного мешканця країни становив 694 долари, то в 1960 р. зріс до 1042 доларів. У 1964 – 1969 рр. національний дохід на одного жителя зріс на 28%. Іспанське суспільство ставало більш заможним. У 1972 р. підприємства випускали 1,5 млн холодильників, 750 тис. пральних машин. У 60-х роках за темпами промислового зростання Іспанія поступалася лише Японії. В 1970 р. Іспанія займала п’яте місце в Європі за обсягом промислового виробництва. З країни аграрно-індустріальної Іспанія перетворилася в індустріально-аграрну. Золотовалютні запаси Іспанії в 1974 р. склали 5 млрд доларів.
Найбільш відсталим залишалося сільське господарство, в якому станом на 1960 р. працювало понад 39% іспанців (тоді як у промисловості 33%). Коштів для модернізації аграрного сектору не вистачало, хоча поступово відбувалася механізація сільського господарства: якщо в 1940 р. налічувалося 5,6 тис. тракторів, то вже в 1962 р. – 80 тисяч. Уряд проводив політику колонізації, що передбачала купівлю неосвоєних земель у її власників, проведення робіт із меліорації та наступний її продаж селянам. За 20 років землю отримали близько 30 тис. селян, але власниками стали тільки 5 тис, решта її орендували. Іспанія експортувала такі сільськогосподарські товари, як апельсини, помідори, маслини, мигдаль, вино та ін.
Змінилася станом на 1975 р. і соціальна структура іспанського суспільства: в сільському господарстві країни було зайнято менше 25% населення; у промисловості частка збільшилася до 40%; у сфері обслуговування – до 34%. Розвивалася система соціального страхування. У 1975 р. валовий національний продукт Іспанії збільшився, порівняно зі серединою 50-х років, у 5,5 раза.
Однак слід зауважити, що іспанське “економічне диво” не було блискавичним і тривало довший період часу, при цьому темпи лібералізації економіки не були регулярними та стабільними. Після початкових успіхів у виконанні наступного етапу плану стабілізації (1964 – 1967) вже з 1965 р. проявилися сильні інфляційні тенденції, що сигналізували про початок рецесії. Збільшився дефіцит бюджету, зросло безробіття, що спричинило нову хвилю страйкового руху. Через економічні негаразди за період 1960 – 1973 pp. емігрували в пошуках джерел заробітку до Франції, Німеччини, Швейцарії, Бельгії та Голландії понад 2,3 млн іспанців. У 1961 – 1962 pp. держава взяла під свій контроль еміграцію: ті, хто виїжджав, повинні були укладати контракт на короткий термін; дозволялося покидати країну без сім’ї, оскільки в цьому випадку зароблені гроші надходили у вигляді грошових переказів на утримання родин заробітчан, а це щорічно давало 500 – 600 млн доларів. Гальмування темпів реформ було викликане побоюванням, що вільноринкова економіка рано чи пізно спричинить падіння авторитарного політичного режиму.
Related posts:
- Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Економічний та політичний розвиток у 60-х – першій половині 70-х років Заходи, спрямовані на здійснення програми “Союз заради прогресу”,”сприяли прискоренню темпів економічного розвитку. У цілому з 1950 по 1975 р. валовий національний дохід латиноамериканських країн зріс у чотири рази. Регіон з аграрного, сировинного перетворився на аграрно-індустріальний. Посилився наступ на латифундизм. До 1964 р. в 16 країнах ухвалено закони про аграрні реформи. Однак політична нестабільність на субконтиненті […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічний бум 1947 – 1973 рр Починаючи з 1947 р., економіка країн Заходу розвивалася досить швидкими темпами. Впродовж 1948 – 1952 рр. показник промислової продукції у Західній Європі зріс на 35%, сільське господарство досягло довоєнного рівня, а експорт збільшився удвічі. Середньорічне зростання економіки у проміжку між 1950 і 1973 рр. складало 4,9%. Американські кредити і значний товарний попит викликали у західноєвропейських […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 2. Суспільно-політичні зрушення в останній третині XX – на початку XXI ст Відродження неоконсервативної ідеології Період кінця 60-х – початку 70-х відзначався високими показниками економічного зростання. На фоні цього з’явилася довіра до реформ і демократизації. Водночас, уже з кінця 60-х років спостерігалися перші прояви загострення соціальних та політичних суперечностей: події 1968 р. у Франції, “спекотна осінь” 1969 р. в Італії, страйкова боротьба у США та Великій Британії […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Неоконсервативний політичний курс 80-х років. Діяльність “п’ятипартійної коаліції” На початок 1980-х років в Італії відбувся перехід до неоконсервативного політичного курсу. Ліберально-реформістська стратегія не дала бажаних результатів ні в період лівоцентризму 1960-х років, ні в 1976 – 1979 рр., коли ХДП вимушена була шукати політичного співробітництва з ІКП. Досвід післявоєнного політичного розвитку виключав і можливість повороту вправо з опорою на неофашистські сили. Відображенням змін, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 3. Партії та суспільно-політичні рухи 1. Еволюція партійно-політичних систем у повоєнний період У політичному житті країн Заходу з закінченням Другої світової війни і крахом тоталітарних режимів відбувалися значущі переміни. Особливе історичне значення мало відродження демократичної системи. Це сталося у звільнених від фашизму Італії та більшій частині Німеччини, щоправда в обох випадках, значною мірою, завдяки втручанню ззовні. Реставрація ліберальних державних порядків […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 1. Розвиток освіти і науки 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розвиток держави на зламі XX – XXI ст Новим прем’єр-міністром Канади у результаті жовтневих виборів 1993 р. став досвідчений політик, франкоканадець за походженням Жан Кретьєн (1993 – 2003). Народившись у багатодітній сім’ї (19 дітей), він здобув грунтовну юридичну освіту, в 1977 р. став першим франкоканадцем, що посів пост міністра фінансів країни, а протягом 1980 – 1982 рр. виконував функції міністра юстиції та генерального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 10. Іспанія Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки Диктаторський режим Ф. Франко був встановлений у результаті громадянської війни 1936 – 1939 рр. Поразка в ній республіканців спричинила політичну еміграцію близько 500 тис. осіб. У роки Другої світової війни франкістська Іспанія, незважаючи на проголошення Ф. Франко 4 вересня 1939 р. декрету про нейтралітет, підтримувала Німеччину. Як і будь-яка […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. “Шведський соціалізм” На початку 80-х років усі країни Північної Європи переживали кризу, спад виробництва, застій. Загальним явищем стали банкрутства. Атому заходи “жорсткої економії” застосовувались повсюдно. Проте вже з 1983 р. економічне піднесення охопило всі країни регіону. Країни Північної Європи характеризувалися високопродуктивною соціальною економікою і адекватно високим життєвим рівнем, а також не менш високим рівнем розвитку демократії. І […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки Диктаторський режим Ф. Франко був встановлений у результаті громадянської війни 1936 – 1939 рр. Поразка в ній республіканців спричинила політичну еміграцію близько 500 тис. осіб. У роки Другої світової війни франкістська Іспанія, незважаючи на проголошення Ф. Франко 4 вересня 1939 р. декрету про нейтралітет, підтримувала Німеччину. Як і будь-яка […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди Народної партії (1996 – 2004) На дострокових парламентських виборах 1996 р. перемогу з невеликим відривом отримала Народна Партія (38,5%), соціалісти посіли друге місце (37,5%). Стабілізація в країні, процеси модернізації та інтеграція країни в Європу – фактори, які пояснюють перемогу правих. Іспанці повернулися до традиційних консервативних цінностей. Новий уряд був створений завдяки домовленості з автономістськими партіями Каталонії, Краю Басків, Канарських островів. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Іспанія на початку XXI ст Незважаючи на загалом позитивні зрушення в економічному та політичному розвитку країни, в іспанському суспільстві наростали опозиційні настрої проти правлячої партії, головним чином пов’язані з її зовнішньополітичним курсом. 15 лютого 2003 р. близько 1 млн осіб у Мадриді та такої ж кількості в Барселоні зібралися на демонстрацію, протестуючи проти війни в Іраку. Ці виступи за розмахом […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Особливості переходу Іспанії до демократії Іспанська влада вірила, що позитивні зміни 1960-х років в економіці країни дозволять сформувати консервативне суспільство, для якого політика не буде викликати великого зацікавлення. Насправді сталося навпаки: економічне зростання спровокувало політичні конфлікти, сприяло культурним, соціальним і політичним змінам, які підірвали стабільність режиму. Окрім того, активізація економічних зв’язків із Європою, зростання туристичного потоку в Іспанію, іспанська еміграція […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди ІСРП (1982 – 1996) Перемогу здобули соціалісти (48,4% голосів), отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах Кортесів, а друге місце дісталося об’єднанню іспанських правих – Народному альянсу. Фактично після виборів 1982 р. в Іспанії склалася біполярна політична система, представлена двома партіями – ІСРП та НА (СДЦ оголосив про свій саморозпуск у лютому 1983 р.). В ієрархії мотивів, що спонукали […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціальні трансформації У ситуації загального оптимізму, пов’язаного із закінченням війни, демобілізацією чоловіків та успішною відбудовою економіки у країнах Заходу різко зросла народжуваність – “бейбі-бум”. Скажімо, якщо у 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, у 1940-х рр. – 32 млн, то лише за один 1950 р. – понад 3,5 млн (з тенденцією до зростання). Втім, уже […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Перша хвиля НТР Друга світова війна, з її потребою у високих технологіях, підготувала грунт для низки революційних відкриттів і впровадження у життя новинок міжвоєнного періоду (наприклад, різного роду пластмас). Усвідомлення вагомої ролі інновацій слугувало основним чинником довгострокового технологічного зростання та змін у структурі економіки. Промисловість і сільське господарство вийшли за межі застарілих технологій XIX ст. “Нове” перетворилося на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Держава добробуту До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Основні суспільні верстви Після Другої світової війни відбулися серйозні соціальні трансформації. Найдраматичнішою стала, як це умовно називають дослідники, “смерть селянства”. Напередодні 1945 р. відсоток зайнятих у сільському господарстві складав у Великій Британії та Бельгії менше 20%, у США й Німеччині – близько 25%, у Франції – понад 35%, в Іспанії та Португалії – близько 50%. Після Другої світової […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ВСТУП Пропоноване читачеві видання являє собою хронологічно безпосереднє продовження виданого у 2005 р. навчального посібника “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918 – 1945 рр.” Праця присвячена розвиткові країн означених регіонів у наступний історичний період, що охоплює час від закінчення Другої світової війни по перші роки XXI ст. При окресленні хронологічних рамок опису автори […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Література Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 – 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Архітектура У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 – 1956 рр. відбулося п’ять зібрань цього форуму […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституція 1978 р. і консолідація демократичного ладу в Іспанії У жовтні 1978 р. Кортеси ухвалили Конституцію Іспанії (десята в історії країни), підтверджену 6 грудня всенародним референдумом (“за” висловились 87,8%), яка проголосила парламентську монархію, демократичні права та свободи громадян країни. До складу створеної напередодні конституційної комісії увійшли 17 представників СДЦ, 13 – ІСРП, по 2 від КПІ та НА, по одному від 1 баскської та […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах колоніальної системи Друга світова війна, глобальна з огляду на її масштаби та наслідки, значною мірою спричинилася до цілковитого зламу відносин між західноєвропейськими колоніальними державами і територіями, над якими вони панували. Закінчення війни стало сигналом для розгортання потужного національного руху в країнах Азії. Та видима легкість, з якою Велика Британія і Франція домінували на морях та у своїх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Музика Музична культура другої половини XX ст. була представлена класичним та популярним напрямками. Серед композиторів класичного напрямку другої половини XX ст. найвідомішими були Леонард Бернштайн (1918 – 1990) та Бенджамін Бріттен (1913 – 1976). Л. Бернштайн писав камерну та симфонічну музику, викладав музику в Гарвардському університеті, багато концертував світом. Упродовж 1959 – 1969 рр. він диригував […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Театр Театральне мистецтво другої половини XX ст. розвивалося у кількох напрямках. Поряд із класичним театром, у 1950-х рр. з’явилися нові течії театрального мистецтва, представники яких шукали неконвенційні засоби мистецького виразу. Початковою загальною назвою руху за реформування театру був “альтернативний театр”, згодом із нього почали виділятися окремі течії. Запропонована критиками та пресою назва “альтернативний театр” є умовною, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Освіта 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Хвиля міграцій Одним із наслідків війни було біженство – масовий відхід людей з місць свого проживання. Після Першої світової війни держави-переможниці при визначенні державних кордонів, меж областей брали до уваги етнічний принцип. При цьому намагалися враховувати бажання груп населення, доля яких вирішувалася. Хоча у своїх рішеннях вони не змогли уникнути деяких несправедливих розв’язок, які суперечили задекларованому принципові […]...