Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Література
Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 – 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням фрустрацію людини. До кінця 1960-х рр. великий інтелектуальний вплив на розвиток західноєвропейської літератури справляв екзистенціалізм. Зміни в суспільній структурі західного суспільства, а також посилення міжнародної напруженості призвели до того, що у 1970-х рр. екзистенціалізм змінили інші інтелектуальні течії, насамперед постмодернізм. Характерним елементом розвитку літератури другої половини XX ст. стало посилення відверто розважальних сегментів масової літератури.
Через незадоволення творчими методами класичної літератури, в кінці 1950-х рр. з’явився новий аванградний напрямок письменства, який від 1957 р. називали “новим романом”. Головними адептами цього напрямку були Наталі Саррот (1900 -1999), Алан Робб-Грілле (1922 – 2008), Мішель Бютор (нар. 1926), Клод Сімон (1913 – 2005). їх твори відзначалися відсутністю класичних персонажів, заплутаним викладом, були позбавлені лінійної хронології та логічної пов’язаності подій. Натомість прихильники “нового роману” багато уваги приділяли безособовим описам предметів та подій. “Новий роман”, який критика початково сприйняла з інтересом, зійшов нанівець у кінці 1960-х рр. через повну відсутність читацького інтересу.
Останнє десятиліття XX ст. позначилося кризою в літературному розвитку багатьох національних культур. Показником цього процесу стало присвоєння найвищої літературної відзнаки світу – Нобелівської премії в галузі літератури відверто маловідомим письменникам. Іншою проблемою літератури стало питання меж літературної свободи автора та можливих негативних наслідків цього вільного самовияву. Ще 1989 р. розпочався скандал навколо роману британського письменника індійського походження Салмана Рушді (нар. 1947) “Сатанинські вірші”, котрий був сприйнятий багатьма мусульманами як образа їх релігійних почуттів. Низка письменників умисно обирає сюжетами своїх творів шокуючу тематику з життя суспільних низів, кримінального світу, фізичних та моральних відхилень розвитку людини.
Одним із традиційних центрів світового літературного процесу в другій половині XX ст. залишалася Франція. Тривалий час Париж був центром своєрідної інтелектуальної моди. Особливої популярності в другій половині 1940 – 1960-х рр. у Франції набув екзистенціалізм. Практичним наслідком моди на екзистенціалізм стало поширення настроїв непевності, інфантильного ставлення до життя, страху. Творцем французького екзистенціалізму був Жан Поль Сартр (1905 – 1980). Ж. П. Сартр виступав із критикою західного способу життя, висловлювався на користь комуністичних ідей. Конфлікт, що з’явився унаслідок співіснування західної та східної культур, на його думку, мав бути вирішений індивідуально кожним, як особисте питання самоусвідомлення людини та її ставлення до культури, а не за посередництвом будь-яких інституцій. Ж. П. Сартр започаткував новий жанр літератури – “екзистенційний роман”, у котрому філософські ідеї подавалися у формі художнього твору. Найвідомішими творами Ж. П. Сартра повоєнного часу були: “Екзистенціалізм це гуманізм” (1946), “Брудні руки” (1948), цикл “Дороги свободи” (1945 -1949), “Слова” (1964).
Дещо відмінний від сартрівського напрямок екзистенціалізму розвивав у своїх творах французький письменник із Алжиру Альбер Камю (1913 – 1960). Головні його твори “Чужий” (1942), “Чума” (1947), “Бунтівна людина” (1951), “Падіння” (1956). Багатий алегоричними натяками роман “Чума”, що оповідає про боротьбу кількох лікарів із епідемією чуми у відтятому від решти світу Орані, був розцінений критикою як оповідь про абсурдність та марність людського існування. Характеризуючи світ як царство хаосу, випадковості та абсурду, письменник наголошував, що призначенням людини є боротьба із абсурдом буття, яка власне й робить людину людиною. У 1950-х рр. А. Камю був одним із небагатьох західних інтелектуалів, які викривали злочини комуністичного режиму СРСР.
Елементи екзистенційного стилю простежуються у творах Сімони де Бовуар (1908 – 1986) та Моріса Мерло-Понті (1908 -1961). Під упливом екзистенціалізму сформувався літературний стиль цілої низки французьких письменників, яких згодом назвали “скептичним поколінням”. До них належить, зокрема, Франсуаза Саган (1935 – 2004). її дебютний роман “Привіт, смутку!” (1954) зазнав критики за банальність фабули, але водночас був відзначений як зразок доброго стилю, й що головніше, рельєфна картина самовідчуття “скептичного покоління”. Невдовзі твір переклали багатьма мовами, а 1958 р. його екранізували.
Поряд із екзистенціоналістами, у повоєнний час продовжували свою діяльність письменники класичних напрямків французької літератури: католицький письменник Франсуа Моріак (1885 – 1970), знавець мистецтва та державний діяч Аирі Мальро (1901 – 1976), майстер історичних романів Моріс Дрюон (1918 -2009), а також творець мистецького напрямку сюрреалізму Андре Бретон(189б – 1966).
У повоєнний період традиційно сильними залишалися позиції літератури Великої Британії. У перші повоєнні роки в літературі цієї країни набули значної популярності похмурі антиутопії. Одним із класиків такого жанру став Джордж Орвелл (1903 -1950). В алегоричній історії із життя свійських тварин “Ферма тварин” (1945) письменник дотепно висміяв механізми функціонування тоталітарного суспільства. Роман-антиутопію “1984” (1948) Дж Орвелл присвятив проблемі конфлікту особи та влади в тоталітарному суспільстві. Багато вигаданих у цьому творі образів (“Великий брат”, новомова та ін.) стали надбанням масової культури XX ст.
Складним питанням криптототалітарності позірно демократичного суспільного устрою та прихованим у душі людини деструктивним тенденціям присвятив свою творчість Вільям Голдінг (1911 – 1993). Особливу популярність здобув роман письменника “Володар мух” (1954). Ще одним британським письменником, що виявляв увагу до складних суспільних та морально-етичних проблем, був Артур Кестлер (1905 – 1983), автор роману “Сліпуча тьма” (1945).
Стабільний читацький інтерес викликала творчість Грехема Гріна (1904 – 1991), котрий писав романи присвячені актуальним подіям міжнародного життя. Г. Гріну належать твори: “Суть справи” (1948), “Третій чоловік” (1950), “Тихий американець” (1955), “Наша людина в Гавані” (1962), “Почесний консул” (1973).
У 1950-х рр. в британській літературі з’явилося нове покоління письменників, яке отримало спільну назву “молоді розгнівані”. До цієї групи зараховують письменників Джона Осборна (1929 – 1994), Кінгслі Аміса (1922 – 1995), Джона Вейна (1925 -1994), Алана Сіллітоу (нар. 1928), драматургів Арнольда Вескера (нар. 1932) та Бернарда Копса (нар. 1926). Маніфестом руху стала драма Дж. Осборна “Озирнись у гніві” (1956). Хоча частина “молодих розпиваних” ніколи не підтримувала взаємних контактів й навіть не була знайома між собою, критика гамузом зараховувала до цього напрямку всіх тих авторів, котрі ігнорували традиційні для британської літератури суспільні теми, натомість опрацьовуючи сюжети, пов’язані з проблемами суспільних низів.
Значний вплив на розширення раніше табуйованих тем британської літератури мав судовий процес 1960 р., підчас якого вирішувалося питання про можливість поширення в Сполученому Королівстві книги Девіда Лоуренса (1885 – 1930) “Коханець леді Чаттерлей”. Звинувачене в поширенні “порнографічних видань” впливове британське видавництво “Пінгвін Букс” зуміло виграти судовий процес. Судова тяганина стала доброю рекламою, тому перший в Британії нецензурований 200-тисячний наклад “Коханця леді Чаттерлей” розійшовся протягом першого ж дня його відкритого продажу – 10 листопада 1960 р.
Унаслідок Другої світової війни література Німеччини значною мірою втратила свій попередній вплив. Частина німецьких письменників, які втікаючи від переслідувань нацистського режиму, емігрували із країни, після завершення війни вже не повернулися до Німеччини. Відомий своїми антивоєнними творами Еріх Марія Ремарк (1898 – 1970) залишився у еміграції у Швейцарії. Там він написав романи “Тріумфальна арка” (1946), “Час жити й час вмирати” (1954), “Чорний обеліск” (1956), “Ніч у Лісабоні” (1962). У 1952 р. у Швейцарії оселився інший німецький письменник, Нобелівський лауреат у галузі літератури Томас Манн (1875 – 1955). Письменник продовжував писати “інтелектуальні романи”: “Доктор Фаустус” (1947), “Вибранець” (1951), “Зізнання авантюриста Фелікса Круля” (1952).
Лише в середині 1950-х рр. німецькі письменники молодшого покоління Гайнріх Бьоль (1917 – 1985) та Гюнтер Грасс (нар. 1927) зуміли повернути світову увагу до німецької літератури. Схильний до інтелектуальної провокації Г. Бьоль став автором низки творів, у яких підіймалися складні питання розрахунків німецького суспільства із тоталітарним минулим, соціальні проблеми повоєнної ФРН: “Нестережені пороги” (1954), “Сварка тварин” (1963), “Оповідь клоуна” (1963), “Кінець службової подорожі” (1966).
У 1960-х рр. письменник навіть був звинувачений у “створенні сприятливої атмосфери для діяльності терористів”, що втім не завадило йому 1972 р. стати лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури. Нонконформізм та активна моральна позиція зробили Г. Бьоля визначним міжнародним авторитетом. Значну увагу він приділяв захисту дисидентів, переслідуваних комуністичними режимами Східної Європи, зокрема й діячів українського опозиційного руху.
Літературним дебютом Г. Грасса став роман “Бляшаний барабан” (1959), сюжет якого розгортається у німецько-польському світі Данціга (Гданська) першої половини XX ст. Винятково пластична картина суспільного життя німців у роки націонал-соціалістичного режиму подана в романі крізь призму сприйняття наївного та відвертого підлітка. Двома наступними частинами “Данцігської трилогії” стали романи “Кіт і миша” (1961) та “Собачі літа” (1963). Серед інших творів письменника: “Турбота” (1982), “Щуриха” (1986), “Моє століття” (1999). Через різкі та критичні висловлювання Г. Грасс неодноразово зазнавав критики з боку і лівих, і правих політичних сил. Великий скандал вибухнув після того, як у серпні 2006 р. письменник опублікував книгу спогадів “Цибулина історії”, в котрій розповів про свою службу на завершальному етапі Другої світової війни в 10-й танковій дивізії Ваффен СС “Фрундсберг”. Низка громадських інституцій зажадала позбавити Г. Грасса присвоєної йому 1999 р. Нобелівської премії.
Ще однією представницею Німеччини, яку відзначили Нобелівською премією в галузі літератури 2009 р., стала Герта Мюллер (нар. 1953). Письменниця народилася в Румунії, де під владою комуністичного режиму прожила значну частину, свого життя. Творчість письменниці присвячена, переважно, особистому досвіду політичної несвободи, а також змінам людської психіки в умовах тоталітарного комуністичного режиму.
Повоєнна література США традиційно була зосереджена на суто американській проблематиці. Водночас, Друга світова війна дала потужний поштовх розвитку антивоєнної літератури гуманістичного спрямування. Найкращим американським літературним твором про Другу світову війну критика оголосила роман Нормана Мейлера (1923 – 2007) “Голі та мертві” (1948). Велику популярність здобули військові романи Джеймса Джонса (1921 -1977) “Звідси і до вічності” (1945), “Пістолет” (1959), “Тонка червона лінія” (1962). Видатним маніфестом антивоєнного протесту, витриманим одночасно в стилістиці гротеску, іронії та чорного гумору, став роман Джозефа Геллера (1923 – 1999) “Па-раграф-22” (1961).
У повоєнний час літературну діяльність продовжували американські письменники, котрі здобули визнання та славу ще в міжвоєнний період: Ернест Гемінгвей (1899 – 1961), Вільям Фолкнер (1897 – 1962), Джон Стейнбек (1902 – 1968), Джон Дос Пассос (1896 – 1970).
Після Другої світової війни Е. Гемінгвей написав романи: “За рікою, в затінку дерев” (1950), “Старий і море” (1952), “Небезпечне літо” (1960), автобіографічний твір “Свято, котре завжди із тобою” (1954). Для творчості письменника характерні скупі психологічні описи поведінки людей, які, потрапивши в складну життєву ситуацію, виявляли глибоке розуміння ваги засадничих моральних цінностей. У більшості своїх творів В. Фолкнер розробляв сюжети, пов’язані з проблемами расової сегрегації та соціального напруження серед мешканців півдня США. Романам В. Фолкнера властиві глибока емоційність та психологізм у поєднанні з вишуканим літературним стилем. Серед найвідоміших повоєнних творів В. Фолкнера: “Притча” (1954), “Місто” (1957), “Викрадачі” (1962). Дж. Стейнбек змальовував у своїх творах життя мешканців Каліфорнії. Письменнику належать романи: “Консервний ряд” (1945), “Автобус, що заблукав” (1947), “На схід від раю” (1952), “Зима нашої тривоги” (1962). З критичних щодо капіталістичного способу життя позицій виступав Дж. Дос Пассос. Його повоєнні твори: “Як найлегше добитися успіху” (1954), “Війна містера Вілсона” (1962), “Найкращі часи” (1967).
У 1944 р. романом “Скляний звіринець” дебютував Тенессі Вільямс (1911 – 1983). Твори письменника відзначаються песимізмом, у них багато картин жорстокості та цинізму. Подібно як і В. Фолкнер, значну частину своєї творчості Т. Вільямс присвятив суспільним проблемам південних штатів США. Головними творами письменника стали: “Трамвай бажання” (1947), “Татуйована троянда” (1951), “Кішка на гарячому даху” (1955), “Солодкий птах молодості” (1959), “Ніч ігуани” (1961).
Ще одним помітним повоєнним літературним дебютантом став Курт Воннегут (1922 – 2007). Найвідомішим твором письменника став його роман “Бійня номер 5, або Хрестовий похід дітей” (1969), який автор присвятив особисто пережитим подіям Другої світової війни, зокрема бомбардуванню в лютому 1945 р. німецького міста Дрезден американською військовою авіацією. Твори К. Воннегута сповнені відчуттями фаталізму, обманутих очікувань, марності людських намагань. Притаманний письменнику характерний спосіб оповіді критика назвала специфічним “воннегутівським стилем”. Серед найбільш відомих романів письменника: “Колиска для кішки” (1963), “Сніданок для чемпіонів” (1973), Талапагоси” (1985).
Оригінальне поєднання елементів фантастики, антиутопії та реалізму запропонував у своїх творах Рей Бредбері (нар. 1929), автор романів “Марсіанські хроніки” (1950), “45 Г за Фаренгейтом” (1953), збірки оповідань “Вино з кульбаб” (1957) та ін.
Крім власне американських, у США працювали письменники, що емігрували з інших країн. Серед них – росіяни Володимир Набоков (1899 – 1977), Йосиф Бродський (1940 – 1996), Олександр Солженіцин (1918 – 2008), поляк Чеслав Мілош (1911 – 2004) та ін.
Активно розвивалася література Італії. У повоєнний час переживала розквіт творчість Альберто Моравіа (1907 – 1990), який став одним із класиків неореалізму. Найвідомішими творами письменника були романи: “Конформіст” (1947), “Презирство” (1954), “Увага” (1965), “Я та він” .(1971), “Внутрішнє життя” (1978). Ще одним представником італійського неореалізму був Італо Кальвіно (1923 – 1985). З часом він відійшов від стилістики неореалізму, а в 1979 р. написав один із перших у світі постмодерністських романів “Якщо мандрівник однієї зимової ночі”.
Важливою подією італійського літературного життя стала посмертна публікація роману князя Джузеппе Томаззі (1895 -1957) “Леопард” (1958). Роман-хроніка життя Сицилії другої половини XIX ст. став одним із найпопулярніших творів XX ст., його перекладено 23 мовами.
Поєднання складних філософських та культурологічних проблем із дотепним та динамічним стилем викладу зумів добитися в своїх романах італійський учений-медієвіст та письменник Умберто Еко (нар. 1932). Практично всі його художні твори ставали бестселерами: “Ім’я троянди” (1980), “Маятник Фуко” (1988), “Острів учорашнього дня” (1994), “Баудоліно” (2000), “Дивовижний вогонь королеви Лоани” (2004). У 1997 р. Нобелівською премією був відзначений італійський сатирик і драматург Даріо Фо (нар. 1926).
Порівняно маловідомою у світі була література повоєнної Іспанії. Серед поетів набув слави Хуан Рамон Хіменес (1881 -1958), відзначений Нобелівською премією 1956 р. У 1989 р. цю найвищу відзнаку в галузі літератури здобув прозаїк Каміло Хосе Села (1916 – 2002).
Серед письменників інших країн Західної Європи варто відзначити швейцарців Макса Фріша (1911 – 1991) та Фрідріха Дюрренматта (1921 – 1990), австрійця Пауля Челяна (1920 -1970), шведа Пера Лагерквіста (1891 – 1974), грека Нікоса Казандзакіса(1883 – 1957).
Активно розвивалася у повоєнний час популярна література, головними жанрами якої були: фантастика, детективи та триллери. Найвідомішими письменниками-фантастами другої половини XX ст. були Айзек Азімов (1920 – 1992), Філіп Дік (1928 – 1982), Артур Кларк (нар. 1917). Серед авторів детективів виділялася творчість Агати Крісті (1891 – 1976), Жоржа Сіменона (1905 -1989), Маріо П’юзо (нар. 1920), Джона Грішема (нар. 1955), Томаса Гарріса (нар. 1941). Видатними майстрами літератури жахів було визнано Грехема Мастертона (нар. 1946) та Стівена Кінга (нар. 1947). У другій половині XX ст. з’явився новий жанр розважальної літератури – гостросюжетний політичний роман, який розвивали Ієн Флемінг (1908 – 1964), Том Кленсі (нар. 1947), Фредерік Форсайт (нар. 1938), Ле Kapp (нар. 1931).
Феноменальної популярності у повоєнний час набули твори Джона Толкієна (1892 – 1973). У своїх творах письменник детально описав заселений фантастичними істотами вигаданий світ із власною географією та історією. Створена Дж. Толкієном трилогія “Володар перстенів” (1954 – 1955) стала основою для справжньої субкультури. На рубежі XX та XXI ст. подібний успіх повторила британська письменниця Джоан Роулінг (нар. 1965). Написані нею 1997 – 2007 рр. книжки про пригоди учня школи чарівників Гаррі Поттера перекладено більш ніж 60 мовами й видано загальним накладом понад 250 мільйонів примірників.
Найпрестижнішою міжнародною літературною відзнакою для письменників є Нобелівська премія в галузі літератури. Крім неї існує низка інших премій: Гонкурівська премія для франкомовних письменників (встановлена 1896 р.); Премія ім. Гете для письменників, які пишуть німецькою мовою (вручається від 1927 р.); Букерівська премія для письменників із країн Британської співдружності (від 1969 р.); Літературна премія Сервантеса для творів, написаних іспанською мовою (від 1976 р.) та ін.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Театр Театральне мистецтво другої половини XX ст. розвивалося у кількох напрямках. Поряд із класичним театром, у 1950-х рр. з’явилися нові течії театрального мистецтва, представники яких шукали неконвенційні засоби мистецького виразу. Початковою загальною назвою руху за реформування театру був “альтернативний театр”, згодом із нього почали виділятися окремі течії. Запропонована критиками та пресою назва “альтернативний театр” є умовною, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціальні трансформації У ситуації загального оптимізму, пов’язаного із закінченням війни, демобілізацією чоловіків та успішною відбудовою економіки у країнах Заходу різко зросла народжуваність – “бейбі-бум”. Скажімо, якщо у 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, у 1940-х рр. – 32 млн, то лише за один 1950 р. – понад 3,5 млн (з тенденцією до зростання). Втім, уже […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Перша хвиля НТР Друга світова війна, з її потребою у високих технологіях, підготувала грунт для низки революційних відкриттів і впровадження у життя новинок міжвоєнного періоду (наприклад, різного роду пластмас). Усвідомлення вагомої ролі інновацій слугувало основним чинником довгострокового технологічного зростання та змін у структурі економіки. Промисловість і сільське господарство вийшли за межі застарілих технологій XIX ст. “Нове” перетворилося на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Архітектура У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 – 1956 рр. відбулося п’ять зібрань цього форуму […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Музика Музична культура другої половини XX ст. була представлена класичним та популярним напрямками. Серед композиторів класичного напрямку другої половини XX ст. найвідомішими були Леонард Бернштайн (1918 – 1990) та Бенджамін Бріттен (1913 – 1976). Л. Бернштайн писав камерну та симфонічну музику, викладав музику в Гарвардському університеті, багато концертував світом. Упродовж 1959 – 1969 рр. він диригував […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ера Ульбріхта” (1953 – 1971) “Ера Ульбріхта” (1953 – 1971) У момент конституювання НДР у 1949 р. її територія становила 108,2 тис. кв. км і на ній проживало 17,2 млн осіб, у тому числі 4,4 млн переселенців зі Сходу. До 1954 р. НДР перебувала під радянським окупаційним режимом. Після провалу берлінської конференції чотирьох великих держав (25 січня – 18 лютого […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Німецька Демократична республіка “Ера Ульбріхта” (1953 – 1971) У момент конституювання НДР у 1949 р. її територія становила 108,2 тис. кв. км і на ній проживало 17,2 млн осіб, у тому числі 4,4 млн переселенців зі Сходу. До 1954 р. НДР перебувала під радянським окупаційним режимом. Після провалу берлінської конференції чотирьох великих держав (25 січня – 18 лютого […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Образотворче мистецтво Бурхливий розвиток переживало у другій половині XX ст. образотворче мистецтво. Поряд із класичним малярством та скульптурою з’явилися нові види візуального мистецтва. Популярними стали експериментування, пошуки нових засобів художнього виразу. Характерною рисою мистецтва цього періоду стала його інтернаціоналізація, чимало митців упродовж життя працювали в різні періоди у різних країнах. Головною подією мистецького життя Західної Європи у […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах колоніальної системи Друга світова війна, глобальна з огляду на її масштаби та наслідки, значною мірою спричинилася до цілковитого зламу відносин між західноєвропейськими колоніальними державами і територіями, над якими вони панували. Закінчення війни стало сигналом для розгортання потужного національного руху в країнах Азії. Та видима легкість, з якою Велика Британія і Франція домінували на морях та у своїх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Освіта 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Українці в Канаді На перші повоєнні роки припадає “третя хвиля” української імміграції до Канади. Якщо “перша хвиля” (кін, XIX – поч. XX ст.) мала головно економічний характер, а “друга” (міжвоєнний період) – політико-економічний, то “третя” – здебільшого політичний. Іммігрантами були переважно колишні військовополонені, “переміщені особи”, учасники антирадянського руху опору. У 1952 р. завершився період масового переселення українців до […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Протистояння блоків На рубежі 40 – 50-х років міжнародна ситуація різко загострилася, холодна війна сягнула апогею. У 1949 р. Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. У радянському керівництві вважали неможливим тривале співіснування соціалістичної системи з іншим суспільним ладом. Сталін не лише не хотів пом’якшувати чи зупиняти конфлікт із західним світом, а, навпаки, свідомо загострював його. Не […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Друга хвиля НТР” Одним із чинників, що сприяв подоланню наслідків економічної кризи 1973 – 1975 рр. став науково-технічний поступ, також відомий як “друга хвиля” НТР або ж “Інформаційна революція” (остання чверть XX ст. – початок XXI ст). Нові технології робили виробництво товарів економнішим, дешевшим і масовим. Серед головних компонентів НТР – широке застосування електроніки, реактивної техніки, ядерної енергії, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 2. Загальні тенденції розвитку культури Культурні процеси другої половини XX ст. демонстрували низку взаємосуперечливих тенденцій. З одного боку, в багатьох напрямках культури зберігалася тяглість класичного культурного розвитку, з другого боку – від 1950-х рр. почалася поява нових культурних віянь та настроїв, котрі часто заперечували попередні культурні надбання. У останній третині XX ст. посилилися настрої скептицизму щодо самого поняття культури, її […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Держава добробуту До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ЧАСТИНА II. КРАЇНИ ЗАХОДУ Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ВСТУП Пропоноване читачеві видання являє собою хронологічно безпосереднє продовження виданого у 2005 р. навчального посібника “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918 – 1945 рр.” Праця присвячена розвиткові країн означених регіонів у наступний історичний період, що охоплює час від закінчення Другої світової війни по перші роки XXI ст. При окресленні хронологічних рамок опису автори […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління консерваторів (1951 – 1964) На виборах у жовтні 1951 р. консерватори отримали абсолютну більшість депутатських місць – 321, у той час як лейбористи – лише 295, інші партії – 9. Новий консервативний уряд очолив 77-річний В. Черчілль. Незмінне перебування консерваторів при владі тривало до 1964 р. Крім В. Черчілля, консервативні уряди послідовно очолювали Ентон Іден (1955 – 1957), Гарольд […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – 1. Розвиток освіти і науки 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Основні суспільні верстви Після Другої світової війни відбулися серйозні соціальні трансформації. Найдраматичнішою стала, як це умовно називають дослідники, “смерть селянства”. Напередодні 1945 р. відсоток зайнятих у сільському господарстві складав у Великій Британії та Бельгії менше 20%, у США й Німеччині – близько 25%, у Франції – понад 35%, в Іспанії та Португалії – близько 50%. Після Другої світової […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Західна Європа на шляху єднання Ініціативи стосовно зближення і співпраці європейських країн з’явилися вже невдовзі після закінчення війни. В. Черчілль 19 вересня 1946 р. виступив із доповіддю у Цюріхському університеті, в якій закликав до об’єднання принаймні Західної Європи. У 1946 р. у державах Західної Європи, головно в Бельгії, Голландії, Франції та Великій Британії виникло кілька організацій і товариств, що пропагували […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ера Аденауера” (1949 – 1963) Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 7. Франція Франція в роки Тимчасового режиму і Четвертої республіки З початком визволення Франції з-під німецької окупації влітку 1944 р. в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду ввійшли представники двох найбільших організацій руху Опору – деголівського Французького Комітету Національного Визволення і Національної Ради Опору, де переважали комуністи та соціалісти. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ЧАСТИНА III. ОСВІТА, НАУКА ТА КУЛЬТУРА КРАЇН ЗАХОДУ 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 10. Іспанія Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки Диктаторський режим Ф. Франко був встановлений у результаті громадянської війни 1936 – 1939 рр. Поразка в ній республіканців спричинила політичну еміграцію близько 500 тис. осіб. У роки Другої світової війни франкістська Іспанія, незважаючи на проголошення Ф. Франко 4 вересня 1939 р. декрету про нейтралітет, підтримувала Німеччину. Як і будь-яка […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічний бум 1947 – 1973 рр Починаючи з 1947 р., економіка країн Заходу розвивалася досить швидкими темпами. Впродовж 1948 – 1952 рр. показник промислової продукції у Західній Європі зріс на 35%, сільське господарство досягло довоєнного рівня, а експорт збільшився удвічі. Середньорічне зростання економіки у проміжку між 1950 і 1973 рр. складало 4,9%. Американські кредити і значний товарний попит викликали у західноєвропейських […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія у 90-ті роки XX ст Політична система країни відзначалася нестабільністю, що перейшла у спадок від попередніх десятиліть. Упродовж двох десятиріч усі парламентські вибори (1972, 1976, 1979, 1983, 1987) відбувалися достроково. Наполегливішими ставали вимоги реформи політичних інститутів, внесення змін до конституції. Праві висували ідею сильної авторитарної влади. Ліві в особі ІСП пропонували встановлення президентської республіки, що передбачало вибори глави держави прямим […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Міжнародний тероризм У другій половині XX ст. новим чинником міжнародного життя став політичний тероризм – специфічна тактика політичної боротьби, що полягає в систематичному використанні ідеологічно вмотивованого насилля. Для залякування населення, а також здійснення тиску на органи державної влади з метою прийняття ними вигідних для терористів політичних рішень, порівняно нечисленні групи бойовиків вчиняли напади на відомих політиків, громадських […]...