Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління консерваторів (1951 – 1964)
На виборах у жовтні 1951 р. консерватори отримали абсолютну більшість депутатських місць – 321, у той час як лейбористи – лише 295, інші партії – 9. Новий консервативний уряд очолив 77-річний В. Черчілль. Незмінне перебування консерваторів при владі тривало до 1964 р. Крім В. Черчілля, консервативні уряди послідовно очолювали Ентон Іден (1955 – 1957), Гарольд Макміллан (1957 -1963), Александр Дуглас Гюм (1963 – 1964).
Ключовими проблемами, над розв’язанням яких трудилися консерватори впродовж усього тринадцятирічного періоду свого правління, були намагання стабілізувати економіку та реформувати Британську імперію. Хоча сформований кабінет міністрів складався в основному з представників “старої гвардії” консерваторів і В. Черчілль повернувся до притаманного йому авторитарного стилю керівництва, він разом із тим змушений був узяти на озброєння окремі положення програмного документу молодих консерваторів під назвою “Промислова хартія”. У ньому, разом із визнанням вічних цінностей приватної власності і ринкових відносин, підкреслювалася й доцільність обмеженого використання практики державного регулювання економіки, в тому числі планування, стимулювання виробництва заохочувальними заходами, а в окремих випадках – запровадження контролю над зростанням цін.
Проголосивши курс “терпимості і конструктивності”, уряд В. Черчілля не став докорінно змінювати політику попередників – лейбористів. Виконуючи свої передвиборні обіцянки, уряд не вдавався до широкомасштабної приватизації націоналізованих лейбористами галузей: було реприватизовано лише сталеливарні заводи та автомобільний транспорт. Особливе значення при виборі форм власності відігравав принцип ефективності виробництва. Уряд опрацював програму фінансового оздоровлення країни, яка передбачала скорочення імпорту промислової сировини і продовольства, хоча такий захід спричиняв зростання цін на продукти харчування. З метою стимулювання економіки уряд надавав як приватним, так і державним промисловим корпораціям субсидії, допомагав знижувати витрати виробництва, заохочував впровадження нових технологій. У першій половині 50-х років намітилося динамічне піднесення в електроенергетиці, машинобудівній, хімічній промисловості, меншою мірою – у текстильній і вугільній галузях. Середньорічні темпи приросту промислової продукції в цей період становили 3,3%, а приріст валового національного продукту -2,7%, що було приблизно вдвічі менше, ніж у перше повоєнне п’ятиріччя. Натомість помітно знизився рівень безробіття: у 1955 р. воно становило лише 300 тис. осіб.
Підкреслену увагу уряд В. Черчілля приділяв соціальним проблемам, ключовими з яких були житлове будівництво, охорона здоров’я та розвиток освіти. Урядові вдалося забезпечити постійне розширення житлового фонду, зниження вартості муніципального житла за рахунок упровадження нових технологій. Якщо у 1951 р. було побудовано 234 тис. муніципальних будинків, то у 1954 р. – майже 350 тис. На відміну від лейбористського уряду, значні субсидії надавалися приватному сектору будівництва (споруджувалися переважно одно – і двосімейні котеджі).
Одночасно уряд В. Черчілля суттєво збільшив бюджетні видатки на охорону здоров’я і освіту. При збереженні затвердженої лейбористами Національної служби охорони здоров’я (з переважаючою кількістю державних медичних установ) безкоштовне медичне обслуговування почало здійснюватися більш диференційовано для працюючих та пенсіонерів, що призвело до скорочення часу очікування в лікаря. Запроваджено транспортування хворих для нестаціонарного лікування.
Не перебудовуючи традиційної системи освіти з її ієрархією, за якої елітарні приватні гімназії значно відрізнялися високим ступенем підготовки учнів, порівняно з державними навчальними закладами, уряд консерваторів доклав чимало зусиль для розбудови масових шкіл, збільшивши майже вдвічі видатки на освіту.
У зовнішній політиці уряд В. Черчілля продовжував утілювати розроблені ним та Е. Іденом теоретичні положення концепції “трьох кіл відповідальності”. Однак, послідовно відстоюючи політичну єдність атлантичного співробітництва, консервативний уряд був змушений ще більщою мірою ніж його попередники – лейбористи, перенести акценти з європейських справ на збереження і реформування Британської співдружності, в якій у 50-х – на початку 60-х рр. виникла загроза повного розпаду. З метою збереження своїх економічних та політичних позицій на широких просторах Співдружності уряд намагався уникати прямого збройного втручання, здебільшого вдаючись до дипломатичного маневрування та проведення реформ у “дусі часу”. Спеціально скликана 1952 р. конференція прем’єр-міністрів країн Співдружності закріпила рішення про зміну назви імперії, легалізувала поняття “громадянин Співдружності”, визначила статус британського монарха як “голови Співдружності”. Новий титул було присвоєно королеві Єлизаветі II, яка того року зійшла на престол.
Прагнучи зміцнити свій вплив у країнах “третього світу”, уряд В. Черчілля підтримував на Далекому Сході процеси мирного врегулювання корейського конфлікту (1953) та індокитайської проблеми (1954). Його уряд не вдавався до силового вирішення африканських проблем. Зокрема, у жовтні 1954 р. він підписав із Єгиптом договір, згідно з яким англійські війська впродовж 20 місяців мали залишити територію африканської країни.
В європейській політиці уряд В. Черчілля особливу увагу звертав на зміцнення оборони країн Заходу і створення політичного та військового союзу західноєвропейських країн. Велика Британія підтримала у 1952 р. пропозицію США про скасування окупаційного статусу ФРН. У 1954 р. британський уряд разом із США та іншими союзниками підписав Паризькі угоди, на основі яких ФРН у травні 1955 р. вступила у НАТО.
Після урочистого відзначення свого 80-річчя В. Черчілль подав у відставку. Уряд очолив Ентоні Іден, який несподівано оголосив про достроковий розпуск парламенту і призначив нові вибори. Вони відбулися у квітні 1955 р. і принесли впевнену перемогу консерваторам – 345 депутатських мандатів (лейбористи -277, ліберали – 8). Однією з причин успіху консерваторів було те, що їхнього лідера Е. їдена значна частина англійців розцінювала як продовження “черчіллівської епохи”.
Очоливши уряд, Е. Іден не мав наміру змінювати внутрішню політику, проте, враховуючи миролюбні заяви нового керівництва СРСР, що прийшло до влади після смерті Й. Сталіна (1953), він вирішив активізувати зовнішньополітичну діяльність із метою зміцнення безпеки і престижу країни. Е. Іден виступив з ініціативою проведення переговорів між СРСР і країнами Заходу щодо нагальних проблем міжнародних відносин: виведення військ із чужих територій, возз’єднання Німеччини, скорочення всіх видів озброєнь. Завдяки такій ініціативі Е. Їдена в Женеві у липні 1955 р. відбулася перша в повоєнний період зустріч глав урядів США, СРСР, Великої Британії і Франції. Хоча підсумки цієї конференції звелися до декларативних заяв про наміри продовжувати переговори і покращити економічні та культурні зв’язки, це був перший крок у напрямку розрядки міжнародного напруження. У квітні 1956 р. Велику Британію вперше відвідали керівники СРСР – перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов і глава уряду М. Булганін, що спричинилося до пожвавлення відносин між обома країнами.
З іншого боку, в 1955 р. під безпосереднім керівництвом британського уряду на Близькому та Середньому Сході було утворено новий військово-політичний блок – Багдадський пакт, до якого, крім Великої Британії, увійшли Туреччина, Ірак, Іран та Пакистан. Згідно з планами Е. їдена, до пакту мали приєднатися також Йорданія і Єгипет. Створення такого проанглійського пакту в районі традиційної британської присутності повинно було зміцнити позиції Великої Британії в регіоні, зокрема посилити її контроль за Суецьким каналом. Однак сподівання на приєднання до Багдадського пакту Йорданії та Єгипту виявилися марними, що стало явним провалом британських планів на Близькому Сході. Більше того, у липні 1956 р. Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу.
Націоналізація Суецького каналу завдавала значних втрат стратегічним та економічним інтересам Великої Британії: адже через канал здійснювалася четверта частина її імпорту і експорту, перевозилося майже 40% усієї видобутої британськими компаніями нафти в країнах Близького Сходу. Велика Британія разом із Францією, яка володіла частиною акцій Суецького каналу, подали скаргу на Єгипет до Ради Безпеки ООН. Радянський Союз, чиї впливи у Єгипті в цей час посилилися, оголосив про підтримку політики єгипетського уряду і, користуючись правом вето в Раді Безпеки, не допустив прийняття нею будь-якої резолюції, спрямованої проти Єгипту.
У такій ситуації Велика Британія, Франція та Ізраїль домовилися про спільні воєнні дії проти Єгипту. Розпочалася концентрація військ. Велика Британія виділила для запланованої експедиції понад 50 тис. солдатів і близько 100 військових кораблів.
29 жовтня Ізраїль розпочав воєнні дії наступом на Синайському півострові, а наступного дня британські і французькі війська зайняли Суец. Одночасно було піддано бомбардуванню єгипетські аеродроми та інші військові споруди, що спричинило жертви серед мирного населення. Такі дії союзників проти Єгипту викликали бурхливу реакцію в усьому світі. СРСР погрожував застосувати навіть ядерну зброю, якщо Велика Британія, Франція та Ізраїль не зупинять наступ на Єгипет. Проти вторгнення трьох держав у Єгипет висловилися США і Генеральна Асамблея ООН. Несподівано для британських політиків війна за Суецький канал поставила країну на межу ядерного конфлікту. Після прийняття резолюції ООН війська Великої Британії, Франції та Ізраїлю в грудні 1956 р. змушені були покинути територію Єгипту.
Військово-політична поразка Великої Британії на Близькому Сході змусила Е. їдена піти у відставку. Новим прем’єр-міністром став Гарольд Макміллан, який оновив склад уряду майже виключно молодими політиками. Він був першим із англійських прем’єрів, який відкрито заявив про необхідність враховувати у внутрішній і зовнішній політиці “вітер змін”, закликав консерваторів перейти від мовчазного визнання реалій у британському суспільстві і світі до створення прогресивної національної моделі розвитку. Г. Макміллан робив ставку на поміркований варіант неоконсерватизму, розглядаючи його як необхідну загальнонаціональну ідеологію надкласової солідарності.
Із 1957 р. у діях уряду стали очевидними два пріоритети: виконання широкого комплексу соціальних програм і різке підвищення вартості державних цінних паперів із метою збільшення рівня банківських відсотків і поповнення державної скарбниці. Зниження процентної ставки в поєднанні з активною соціальною політикою викликали наприкінці 50-х і на початку 60-х років піднесення підприємницької діяльності. Нарощування споживчого попиту – найважливішого фактора збалансованості ринкових відносин – досягалося шляхом регулювання трудових відносин і розширення соціальної інфраструктури. Політика заохочення підприємництва диктувалася саме “вітром змін”: в індустріальних країнах світу набирала розмаху науково-технічна революція – основний прискорювач промислового прогресу.
Проте вже з 1961 р. економічна кон’юнктура в країні почала погіршуватися: підвищений споживчий попит викликав інфляційне зростання цін внаслідок відносного здешевлення імпортних виробів та зростання їх доставок, виник дефіцит платіжного балансу. Індустріальні гіганти британської економіки, виробництво яких до цього забезпечувалося колоніальними сировинними ресурсами, на початку 60-х років різко втрачали свої позиції на світових ринках. Падіння виробництва спричинили також податкова і фінансова підтримка конкурентоспроможних на світовому ринку фірм. Унаслідок втрати колоній подорожчала імпортована сировина, ціни на яку не компенсувалися зростанням англійського експорту. Тривала орієнтація на розміщення інвестицій за кордоном перешкоджала нарощуванню капіталів у найновіших галузях індустрії на території Великої Британії. Внаслідок цього на початку 60-х років склалася парадоксальна ситуація, коли нарощування виробництва в традиційних галузях британської промисловості призводило виробників до збитків. Виник дефіцит платіжного балансу країни, а це вело до інфляції. Безпосередньою причиною погіршення економічної кон’юнктури було також падіння позицій фунта стерлінгів на міжнародному валютно-фінансовому ринку. Саме в таких умовах почалася переорієнтація на нарощування капіталів у найновіших галузях промисловості замість розміщення їх за кордоном.
На відміну від інших індустріальних країн перше повоєнне десятиріччя у Великій Британії характеризувалося відсутністю глибоких і тривалих криз. Падіння промислового виробництва в 1952,1958,1963 рр. складало всього 1 – 2%. Необхідність зменшити витрати виробництва, підвищити конкурентоспроможність англійських товарів змушувала державу і великі корпорації вдосконалювати методи управління, оновлювати технологію, підвищувати рівень концентрації капіталу. Частина коштів репатріантів із колишніх колоній залучалася на початку 60-х рр. саме в найновіші прибуткові галузі індустрії. Уряд Г. Макміллана перейшов до тактики гнучкого регулювання економіки, що одержала назву політики “стоп-іди”. Суть її зводилася до того, щоб за допомогою державного втручання зупиняти окремі види виробництва, з метою забезпечити на належному рівні ціни. Велика Британія в період правління уряду консерваторів перетворилася в країну майже суцільної зайнятості: число безробітних коливалося від 1,2 до 2,5%.
Незважаючи на очевидні успіхи повоєнного індустріального розвитку, Велика Британія значно поступалася американській, німецькій та японській промисловості за рівнем спеціалізації та технічного оснащення. До 1960 р. Велика Британія займала в промисловому виробництві друге місце у світі після США. Однак уже в 1960 р. її випередила ФРН. Частка Великої Британії у світовому промисловому виробництві скоротилася з 11,6% у 1950 р. до 9,3% у 1960 р.
Зовнішньополітичний курс уряду Г. Макміллана був спрямований на зміцнення співробітництва в рамках Північноатлантичного союзу з метою закріплення безпеки, зростання міжнародного авторитету країни та збереження впливів Великої Британії на країни Співдружності – її колишні колонії.
Створення впродовж 1951-1957 рр. системи європейських співтовариств (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Європейське економічне співтовариство та Євроатом) шістьма країнами (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) без участі Великої Британії свідчило про певну ізоляцію її від континентальної Європи, створювало загрозу витіснення країни з європейського ринку. У відповідь зусиллями британських дипломатів було створено у 1960 р. Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), яка об’єднала Велику Британію та шість невеликих країн, що не увійшли до ЄЕС. Згідно з установчим договором, між цими країнами утворювалася зона вільної торгівлі, в межах якої не передбачалося скасування митних тарифів, а лише “дискримінаційних обмежень товарообміну”. Створення ЄАВТ лише частково вирішувало проблему доступу на європейський ринок. Тому вже незабаром Велика Британія почала клопотатися про її прийняття до ЄЕС (“Спільного ринку”, як його неофіційно називали). При цьому Лондон вимагав для себе “особливого статусу”, заснованого на визнанні інтеграційних зв’язків Великої Британії з країнами Співдружності і ЄАВТ. Однак рішучим противником членства Великої Британії у “Спільному ринку” був президент Франції Шарль де Голль, і ця його позиція була віддзеркаленням англо-французького суперництва на західноєвропейському просторі.
Вето Франції на спроби Великої Британії вступити до ЄЕС було дипломатичною поразкою Г. Макміллана, яка ставила під сумнів ефективність економічної стратегії консервативного уряду. Рейтинг Г. Макміллана і консервативного уряду падав. Остаточно зруйнував його становище гучний шпигунський скандал, у центрі якого опинився військовий міністр Джон Проф’юмо, молоденька коханка якого здобувала і передавала радянському дипломатові таємну інформацію. У жовтні 1963 р. Г. Макміллан змушений був подати у відставку. Новим прем’єр-міністром став Александр Дуглас-Гюм. Його прихід не вніс якихось змін у проведення внутрішньої і зовнішньої політики уряду.
У плані збереження присутності Великої Британії у важливих стратегічних регіонах на початку 60-х років було розроблено доктрину “на схід від Суеца”, суть якої полягала в тому, що британські війська, крім Європи та Середземномор’я, повинні зберігати свої бази також у Перській затоці, Індійському і Тихому океанах. Доктрина “на схід від Суеца” відображала прагнення Великої Британії зберігати своє колишнє становище світової держави. Для ЇЇ реалізації необхідні були дуже великі фінансові затрати.
Зусилля консерваторів зупинити остаточний розпад Британської колоніальної імперії шляхом дипломатичних заходів і проведення реформ не досягли накреслених цілей. До середини 60-х років фактично відбувся остаточний розпад імперії. В Африці проголосили свою незалежність колишні англійські колонії Золотий Берег (1957; новостворена держава одержала назву Гана), Нігерія, Камерун, Сомалі (1960), Таньганьїка і Сьєрра-Леоне (1961), Уганда (1962), Кенія (1963). У 1960 р. Г. Макміллан оголосив, що буде проводити політику “плавного і ліберального прогресу щодо африканських країн”, яка по суті, означала поступовий відхід зі Східної, Центральної і Південної Африки.
Проголошення незалежності в окремих англійських колоніях супроводжувалося зародженням етнічно-релігійних та расових конфліктів. Британській дипломатії не вдалося запобігти громадянській війні в Нігерії та Уганді. У Південній Африці, яка проголосила себе республікою (1960), було встановлено расистський режим апартеїду. У Південній Родезії у 1965 р. білі поселенці здійснили переворот, внаслідок чого було встановлено такий же расистський режим, як і в Південно-Африканській республіці. Г. Макміллан під час своїх численних дипломатичних візитів до новоутворених держав намагався налагодити економічну і політичну співпрацю в системі Співдружності. Саме він був ініціатором концепції “багаторасової асоціації” як необхідної умови існування Британської Співдружності.
Економічне відставання Великої Британії, остаточний розпад Британської імперії і дипломатичні поразки у Європі болюче сприймалися англійським суспільством і розцінювалися як втрата країною колишньої величі. Продовження політики за принципом “стоп-іди” урядом А. Дугласа-Гюма призвело до уповільнення розвитку економіки, свідчило про відсутність нових ідей у правлячій Консервативній партії. Велика Британія відставала за темпами економічного розвитку від інших індустріальних країн. Середньорічний приріст британської промислової продукції складав лише 3%, тоді як у США – 4%, Франції – 5,5%, ФРН та Італії – по 7,4%, Японії – 15,2%. Зниження темпів економічного зростання на фоні стабільного піднесення інших країн загрожувало відкочуванням країни до другого ряду провідних держав Заходу. Відповідальність за такі результати суспільство покладало на правлячу Консервативну партію. В умовах наближення виборів лейбористи посилили критику уряду, звинувачуючи його у бездіяльності і некомпетентності. Період перебування консерваторів при владі (1951-1964) опоненти трактували як “тринадцять змарнованих років”. Одночасно лейбористи оприлюднили свої передвиборні документи, в яких обіцяли не тільки оздоровити британську економіку, а й реалізувати у Великій Британії “справжні ідеали соціалізму” шляхом проведення “технократичної революції”. Вперше основні положення їхньої тодішньої програми було оприлюднено у заяві “Лейбористи і наукова революція” (1963), пізніше розвинутій у наступних партійних документах. Основну роль в оздоровленні економіки вони відводили науково-технічній революції, зокрема поєднанню науки з економічним плануванням при активному втручанні державного управління. Держава визначалася як основний двигун НТР, здатний об’єднати підприємців і працюючих в інтересах зміцнення фінансово-бюджетної системи. Проголошення концепції всебічної модернізації промисловості на основі НТР лейбористи доповнили новим, привабливим для виборців, ідеологічним пунктом про участь найманих робітників в управлінні виробництвом і розподілі доходів. Основним ідеологом розробки “технократичної революції” виступив новий лідер Лейбористської партії, колишній викладач економіки Оксфордського університету Гарольд Вільсон.
На виборах у жовтні 1964 р. із незначною перевагою перемогли лейбористи, які здобули 317 депутатських місць, у той час як консерватори – 303. Г. Вільсон сформував новий кабінет міністрів, який керував країною до 1970 р.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Внутрішня і зовнішня політика лейбористських урядів 1945 – 1951 рр Внутрішня і зовнішня політика лейбористських урядів 1945 – 1951 рр. Велика Британія постраждала під час Другої світової війни порівняно менше, ніж інші європейські країни. Людські жертви становили 145 тис. убитими, 278 тис. пораненими, 53 тис. осіб пропали безвісти. Було пошкоджено понад 4 млн помешкань, знищено 30% торговельного флоту. За роки війни країна втратила 25% національного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Період правління нових лейбористів Повернення лейбористів до влади відбулося лише після тривалого періоду боротьби за оновлення програмних засад партії. Лейбористська партія з 1979 р. постійно поступалася неоконсерваторам на парламентських виборах і впродовж вісімнадцяти років перебувала в опозиції. Основна причина такого тривалого відсторонення від влади – відсутність у лейбористів програми, яка враховувала б економічні та соціальні наслідки НТР і передбачала […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління Е. Гонеккера З травня 1971 р. В. Ульбріхт був звільнений за “власним проханням” із посади Першого секретаря ЦК СЄПН, ставши почесним головою партії. Його місце зайняв Еріх Гонеккер. Новий керівник партії свого часу очолював Вільну німецьку молодь, а від 1958 р. був членом Політбюро і секретарем ЦК СЄПН. Очолюване Е. Гонеккером керівництво відмовилося від окремої лінії в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Велика Британія в умовах економічної і політичної нестабільності (1964 – 1979) З приходом до влади у 1964 р. уряду Г. Вільсона розпочався п’ятнадцятирічний період, названий соціологами “технократичною ерою”, який характеризувався економічною і політичною нестабільністю. Саме цей період позначився подальшим відставанням Великої Британії в економічному змаганні з індустріальними країнами світу. Якщо у 1965 р. Велика Британія займала третє місце у світовому економічному виробництві після США та ФРН, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 6. Велика Британія Внутрішня і зовнішня політика лейбористських урядів 1945 – 1951 рр. Велика Британія постраждала під час Другої світової війни порівняно менше, ніж інші європейські країни. Людські жертви становили 145 тис. убитими, 278 тис. пораненими, 53 тис. осіб пропали безвісти. Було пошкоджено понад 4 млн помешкань, знищено 30% торговельного флоту. За роки війни країна втратила 25% національного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах колоніальної системи Друга світова війна, глобальна з огляду на її масштаби та наслідки, значною мірою спричинилася до цілковитого зламу відносин між західноєвропейськими колоніальними державами і територіями, над якими вони панували. Закінчення війни стало сигналом для розгортання потужного національного руху в країнах Азії. Та видима легкість, з якою Велика Британія і Франція домінували на морях та у своїх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Західна Європа на шляху єднання Ініціативи стосовно зближення і співпраці європейських країн з’явилися вже невдовзі після закінчення війни. В. Черчілль 19 вересня 1946 р. виступив із доповіддю у Цюріхському університеті, в якій закликав до об’єднання принаймні Західної Європи. У 1946 р. у державах Західної Європи, головно в Бельгії, Голландії, Франції та Великій Британії виникло кілька організацій і товариств, що пропагували […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна і соціальна політика неоконсервативних урядів. “Тетчеризм” Парламентські вибори 1979 р. стали рубіжними для визначення нового етапу історії Великої Британії. Вони підвели підсумок тривалій економічній і політичній нестабільності, розпочали реформи, що призвели до важливих структурних змін в економіці і оновленні соціально-політичного життя британців. Новий етап історії Великої Британії позначений певними характерними відмінностями. Саме на цьому етапі дві найбільші правлячі політичні сили країни […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічний бум 1947 – 1973 рр Починаючи з 1947 р., економіка країн Заходу розвивалася досить швидкими темпами. Впродовж 1948 – 1952 рр. показник промислової продукції у Західній Європі зріс на 35%, сільське господарство досягло довоєнного рівня, а експорт збільшився удвічі. Середньорічне зростання економіки у проміжку між 1950 і 1973 рр. складало 4,9%. Американські кредити і значний товарний попит викликали у західноєвропейських […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Структурні реформи 1980-хрр. “Рейганоміка” та “тетчеризм” Одразу з настанням економічної кризи розпочалися безкінечні дискусії між економістами та політиками стосовно рецептів її подолання. Спершу уряди країн Заходу виходили з того, що економічні негаразди мають тимчасовий характер і незабаром минуться. Згодом вони намагалися розв’язати проблеми методом державного регулювання економічних процесів (кейнсіанськими методами), що призвело до ще більшого “перегріву” економіки. Скорочення центральними банками відсоткових […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Відродження неоконсервативної ідеології Відродження неоконсервативної ідеології Період кінця 60-х – початку 70-х відзначався високими показниками економічного зростання. На фоні цього з’явилася довіра до реформ і демократизації. Водночас, уже з кінця 60-х років спостерігалися перші прояви загострення соціальних та політичних суперечностей: події 1968 р. у Франції, “спекотна осінь” 1969 р. в Італії, страйкова боротьба у США та Великій Британії […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Утворення Організації Об’єднаних Націй Задум заснування загальної міжнародної організації, на зміну Ліги Націй, народився внаслідок зустрічей представників Великої Британії, СЩА і СРСР у Москві (19 – 30 жовтня 1943 р.) та Тегерані (28 листопада – 1 грудня 1943 р.). її метою мало бути створення інституційних форм співпраці т. зв. Великої Трійки, щоб уможливити реалізацію ідей, накреслених Атлантичною хартією (14 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Велика коаліція” У результаті позачергових парламентських виборів 18 вересня 2005 р. склалася “натова ситуація” між двома коаліційними таборами: ні ХДС/ХСС-ВДП, ні СДПН-“Союз 90/ Зелені” не отримали необхідної більшості депутатських мандатів для формування уряду. ХДС/ХСС набрали 35,2% голосів (226 мандатів), СДПН – 34,3% голосів (222 мандати), ВДП – 9,8% голосів (61 мандат), “Союз 90/Зелені” – 8,1% голосів (51 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Проблеми повоєнної відбудови 1. Повоєнне економічне зростання. Соціальна структура суспільства. Проблеми повоєнної відбудови Наприкінці Другої світової війни більшість економістів передбачали серйозні господарські труднощі, за масштабами значно більші ніж після Першої світової війни. Зруйнований економічний потенціал континентальної Європи, крах міжнародної торгівельної системи, чергове перекроювання кордонів, мільйони убитих та поранених, поява маси біженців та переміщених осіб, загальна зневіра – аж […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Консерватори при владі З середини 1970-х рр. консервативні партії в країнах Заходу змінили свою політичну стратегію, що було зумовлено економічними негараздами. Пропагуючи оновлення системи господарювання, консервативний реформізм з’явився у Канаді значною мірою як наслідок кризи неокейнсіанства. Виявилося, що можливості втручання держави у ринкові відносини досить обмежені. До того ж, актуальними стали питання законності і порядку, відродження моральних цінностей. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціалісти і державна влада. Комуністичний рух Незважаючи на нові проблеми економічної глобалізації та єдиного інформаційного суспільства терміни “ліві” і “праві” є прийнятними для визначення різних політичних менталітетів. Загалом “ліві” відрізняються від політичних позицій “правих” щодо політичної програми модернізації, соціальної справедливості та глобалізації. З 1970-х років з’явилися ознаки розколу “лівих” на традиціоналістів та представників альтернативного політичного крила. В той час, як лівий […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 8. Німеччина Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Поділ Німеччини Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряд Л. Ергарда 16 жовтня 1963 р. місце К. Аденауера на посаді канцлера зайняв Людвіг Ергард (ХДС). Віце-канцлером і міністром загально-німецьких справ став лідер ВДП Еріх Менде, зовнішньополітичне відомство знову очолив Г. Шрьодер. У програмній декларації, запропонованій Бундестагові через два дні, Л. Ергард заповів продовження внутрішньої та зовнішньої політики попереднього уряду. Попервах канцлер мав намір зосередитися, передусім, на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди ІСРП (1982 – 1996) Перемогу здобули соціалісти (48,4% голосів), отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах Кортесів, а друге місце дісталося об’єднанню іспанських правих – Народному альянсу. Фактично після виборів 1982 р. в Іспанії склалася біполярна політична система, представлена двома партіями – ІСРП та НА (СДЦ оголосив про свій саморозпуск у лютому 1983 р.). В ієрархії мотивів, що спонукали […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Протистояння блоків На рубежі 40 – 50-х років міжнародна ситуація різко загострилася, холодна війна сягнула апогею. У 1949 р. Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. У радянському керівництві вважали неможливим тривале співіснування соціалістичної системи з іншим суспільним ладом. Сталін не лише не хотів пом’якшувати чи зупиняти конфлікт із західним світом, а, навпаки, свідомо загострював його. Не […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кризи та локальні конфлікти Внутрішньополітичні зміни, що відбувалися в СРСР після смерті Сталіна, викликали великий інтерес у країнах східного блоку. В різних суспільно-політичних середовищах Центрально-Східної Європи під впливом процесів десталінізації в СРСР пробудилися надії на послаблення тоталітарних режимів і демократизацію суспільно-політичного життя. На грунті цих настроїв у деяких країнах дійшло до масових протестних акцій проти намагання правлячих комуністичних верхів […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Зміни в соціальній сфері Ускладнення економічної системи внаслідок структурних змін призвело до появи нових професій, брокери (посередники при укладанні угоди між продавцем і покупцем), дилери (юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють операції за свій рахунок), дистриб’ютори (збутові посередники), куртьє (посередники біржових операцій), маклери (посередники при укладанні біржової угоди), маркетолога (розробники рекламної стратегії), менеджери (наймані управителі компанії) тощо. За уніформою […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія у 90-ті роки XX ст Політична система країни відзначалася нестабільністю, що перейшла у спадок від попередніх десятиліть. Упродовж двох десятиріч усі парламентські вибори (1972, 1976, 1979, 1983, 1987) відбувалися достроково. Наполегливішими ставали вимоги реформи політичних інститутів, внесення змін до конституції. Праві висували ідею сильної авторитарної влади. Ліві в особі ІСП пропонували встановлення президентської республіки, що передбачало вибори глави держави прямим […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія па початку XXI ст У травні 2001 року на парламентських виборах переміг правоцентристський блок “Дім свобод” (La Casa delle Liberta) на чолі з партією С. Берлусконі “Вперед, Італіє! (45,4%). Друге місце зайняв блок “Олива” (35%, із 2004 р. блок трансформовано в “Союз олива” – Uniti ne – у складі 4 партій), на третій позиції – ПКВ (5%). Після 1995 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 7. Франція Франція в роки Тимчасового режиму і Четвертої республіки З початком визволення Франції з-під німецької окупації влітку 1944 р. в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду ввійшли представники двох найбільших організацій руху Опору – деголівського Французького Комітету Національного Визволення і Національної Ради Опору, де переважали комуністи та соціалісти. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Червоно-зелена” коаліція” Кульмінаційним моментом у розвитку партійно-політичної системи об’єднаної Німеччини були вибори 1998 р. Правляча коаліція партій ХДС/ХСС – ВДП підходила до виборів ослабленою; давалися взнаки труднощі в процесах інтеграції двох частин Німеччини і негаразди в соціально-економічній політиці уряду. Позиції СДПН під час виборної кампанії були значно сильнішими. Це був історичний шанс для партії змінити свій багаторічний […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнна політична мапа Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розвиток держави на зламі XX – XXI ст Новим прем’єр-міністром Канади у результаті жовтневих виборів 1993 р. став досвідчений політик, франкоканадець за походженням Жан Кретьєн (1993 – 2003). Народившись у багатодітній сім’ї (19 дітей), він здобув грунтовну юридичну освіту, в 1977 р. став першим франкоканадцем, що посів пост міністра фінансів країни, а протягом 1980 – 1982 рр. виконував функції міністра юстиції та генерального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряди Народної партії (1996 – 2004) На дострокових парламентських виборах 1996 р. перемогу з невеликим відривом отримала Народна Партія (38,5%), соціалісти посіли друге місце (37,5%). Стабілізація в країні, процеси модернізації та інтеграція країни в Європу – фактори, які пояснюють перемогу правих. Іспанці повернулися до традиційних консервативних цінностей. Новий уряд був створений завдяки домовленості з автономістськими партіями Каталонії, Краю Басків, Канарських островів. […]...