Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Образотворче мистецтво
Бурхливий розвиток переживало у другій половині XX ст. образотворче мистецтво. Поряд із класичним малярством та скульптурою з’явилися нові види візуального мистецтва. Популярними стали експериментування, пошуки нових засобів художнього виразу. Характерною рисою мистецтва цього періоду стала його інтернаціоналізація, чимало митців упродовж життя працювали в різні періоди у різних країнах.
Головною подією мистецького життя Західної Європи у повоєнний час залишалося Венеційське бієнале – заснована в квітні 1896 р. найстаріша міжнародна виставка образотворчого мистецтва, що відбувається раз на два роки. Проведення Венеційського бієнале відновлено 1948 р., у цьому році на ньому переможцем визнано французького кубіста Жоржа Брака (1882 – 1963). У 1950 р. лавреатом бієнале став основоположник фовізму Анрі Матіс (1869 – 1954). Прихильники більш авангардних напрямків мистецтва віддавали перевагу спеціалізованим виставкам. Важливим етапом для розвитку сучасного образотворчого мистецтва стала відкрита 11 липня 1959 р. в Касселі (ФРН) найбільша в світі виставка сучасного мистецтва “Документа II”. Згодом виставка стала щорічною.
Двома головними центрами розвитку образотворчого мистецтва повоєнних років були Франція та США.
У Франції жив і працював іспанський художник Пабло Пікассо (1881 – 1973), якого уважають одним із найбільших митців XX ст. У повоєнний період він створив низку картин-інтерпретацій та варіацій на теми відомих полотен минулого: “Дівчата на березі Сени. За Курбе” (1950), “Алжирські жінки. За Делакруа1′ (1955), “Меніни. За Веласкесом” (1957), “Сніданок на траві. За Мане” (1960), а також оригінальний “Портрет художника, наслідування Ель Греко” (1950). Окрім малярства художник займався ужитково-декоративним мистецтвом, власноручно виготовляючи таці, антропоморфні глечики, статуетки та ін. Протягом листопада 1966 – лютого 1967 рр. у Парижі відбувалася велика ретроспективна виставка художника, яка представляла близько 1000 робіт майстра. У Барселоні та Парижі були створені музеї творчості П. Пікассо.
Іншим відомим художником, який працював у Франції, був Марк Шагал (1888 – 1985), єврейський художник із Білорусі, який 1923 р. емігрував до Парижа й 1937 р. прийняв французьке громадянство. Хоча всі свої найвідоміші роботи він намалював ще до Другої світової війни, пік його слави припав на 1960 -1970-ті рр. У 1964 р., за дорученням міністра культури Анрі Мальро, художник розписав новий плафон Паризької опери. У 1973 р. в Ніцці відкрився Музей Біблійного Послання, в котрому зібрано твори М. Шагала релігійної тематики.
Крім розвитку класичних напрямків образотворчого мистецтва, художники Франції вдавалися й до мистецьких пошуків. У середині 1950-х рр. у Парижі з’явився мистецький напрямок ташизм (від фр. tache – “пляма”). Пропагандистами нового стилю були Альфред Otto Вольфганг Шульце-Баттман (1913 – 1951) та Ганс Гартунг (1904 – 1989). У цьому стилі творили Жан Фотр’єр (1898 – 1964), Анрі Міщо (1899 – 1984), Жорж Мат’ю (нар. 1921), П’ер Соляж (нар. 1919). На картинах ташистів реалістичні образи, фігури та лінії були замінені плямами випадкової форми. Картини прихильників цього стилю мали продемонструвати моментальний настрій митця, який творить не зважаючи на жодні рамки чи правила композиції.
Одним із найвідоміших художників-сюрреалістів XX ст. був іспанець Сальвадор Далі (1904 – 1989). Впродовж 1940 – 1948 pp. митець жив у США. Там він створив картини “Меланхолійно-атомно-уранова ідилія” (1945) та “Видіння св. Антонія” (1946). Повернувшись до Іспанії, С. Далі продовжував працювати у реалістично-містичному ключі, хоча звертався І до інших жанрів образотворчого мистецтва. У 1951 р. митець опублікував “Містичний маніфест”. Художник був відомим ексцентриком і часто шокував публіку яскравими ескападами. Серед його легендарних вчинків – відвідини лондонської виставки сюрреалістів у спорядженні аквалангіста, прикрашання свого автомобіля головками цвітної капусти. С. Далі належала ідея про те, що духовне життя зберігатиме сталість навіть після зникнення матерії. Найвідомішими повоєнними працями художника були: “Атомна Леда” (1949), “Розп’яття Христа від святого Іоанна” (1951), “Гіперкубічне тіло” (1954), “Таємна вечеря” (1955).
Другим із центрів розвитку світового образотворчого мистецтва у повоєнний час стали США, куди напередодні та під час Другої світової війни емігрувала велика кількість європейських митців. Мистецьке життя США концентрувалося, головним чином, у Нью-Йорку, та вирізнялося авангардистськими пошуками нових форм мистецького самовираження.
Першим мистецьким напрямком світового рівня, який виник у США, став абстрактний експресіонізм. Прихильників цього напрямку називають Нью-Йоркською школою. У технічному сенсі абстрактний експресіонізм став розвитком передвоєнного сюрреалізму, традиції котрого принесли до США художники-еміфанти зі Західної Європи. Прихильники цього напрямку стверджували, що їх малярство є наслідком “спонтанного”, “автоматичного”, або “підсвідомого акту творення”.
У Нью-Йоркській школі Існували дві мистецькі течії: “малярство дії” та “малярство кольорових площин”.
Серед представників першого напрямку найвідомішим був Джексон Поллок (1912 – 1956), який удосконалив запропоновану 1942 р. німецьким сюрреалістом Максом Ернстом (1891 -1976) техніку “дрілпінгс” (анг. drippings – “патьоки”). У 1947 р. Дж. Поллок створив перші картини, виливаючи на полотно фарбу із подірявлених банок. У подібному стилі працювали Вілем де Кунінг (1904 – 1997), Франц Кляйн (1910 – 1962), Бредлі Волкер Томлін (1899 – 1953). У 1952 р. американський мистецький критик Гарольд Розенберг (1906 – 1978) назвав вільний спосіб створення картин технікою випадкового “автоматичного малювання” загальною назвою “малярство дії” (англ. action painting). Бажаючи досягнути оригінальності художньої техніки американські митці творили свої полотна, виливаючи фарбу на полотно та згодом качаючи по ньому роздягнених натурниць, розстрілюючи пляшки із фарбою, підвішені над полотном, із вогнепальної зброї тощо.
Прихильники “малярства кольорових площин” особливу увагу приділяли кольору, котрий уважали головним медіатором емоційного стану творця. Прихильниками цього напрямку були Марк Ротко (1903 – 1970), Кліффорд Стілл (1904 – 1980), Барнетт Ньюман (1905 – 1970). На картинах, виконаних у стилі “малярства кольорових площин”, немає класичної композиції, великі площини заповнюють кольорові плями із невизначеними контурами. Абстрактні форми кольорових плям повинні були виражати нескінченність. Великого значення художники надавали досягненню ідеально гладкої поверхні картини. З цією метою творці “малярства кольорових площин” лише змочували поверхню полотна фарбою так, аби вона всотувалася в картину, а не вкривала її.
У кінці 1950-х pp. у США поширився такий напрямок мистецтва як асамбляж (від фр. assemblage – “змішування”) – створення мистецьких об’єктів із різноманітних предметів, або їх фрагментів. Автором ідеї був французький скульптор та художник Жан Дюбуффе (1901 – 1985). Поширення моди на асамбляж почалося після виставки “Мистецтво асамбляжу”, що відбулася в Нью-Йорку 1961 р. Класиком цього жанру уважався американець Марсель Дюшан (1887 – 1968), мистецькі композиції котрого часто відрізнялися значною долею провокації. Ще під час Першої світової війни в якості витворів мистецтва М. Дюшан виставляв пісуар із чоловічого туалету та сушку для пляшок.
На початку 1960-х pp. загальний інтерес викликали мистецькі експерименти Енді Вррхола (1930 – 1987), американця українського походження. Е. Ворхол, який творив свої картини, застосовуючи трафаретний друк, був оголошений класиком попарту (скорочення від англ. popular art – “популярне мистецтво”). Його найвідомішими роботами стали зображення продуктів харчування та предметів побуту (пляшок кока-коли, банок консервованого супу “Кемпбелл”, бананів, пачок прального порошку “Брілло”), а також стилізовані портрети Мерилін Монро, Жаклін Кеннеді Онасіс, Ліз Тейлор та ін. Ідеї Е. Ворхола полягали в тому, що повсякденні речі можуть стати мистецькими образами й що “кожен може бути митцем”. Виняткової популярності набрала фраза Е. Ворхола про те, що “У майбутньому кожен здобуде собі світової слави на 15 хвилин”.
Мистецтво поп-арту виступало як антитеза безпредметного абстракціонізму. Прихильники поп-арту оголосили своєю метою “повернення до реальності”, однак пропагована цим напрямком “реальність” сприймалася крізь призму засобів масової інформації, а одним із головних завдань митця визначалося розкриття естетичної вартості зразків звичайної масової продукції. Одним із програмних пунктів поп-арту було нівелювання особистого стилю митця, дехто із адептів цього напрямку навіть не підписував своїх робіт.
Кінець 1960-х – перша половина 1970-х pp. позначилися поширенням гіперреалізму, мистецького стилю, що полягав у створенні картин, котрі з фотографічною точністю наслідували реальне життя. Для створення гіперреалістичних полотен їх автори використовували спеціальні пристрої, котрі проектували фотографії на полотно так, щоб отримані в такий спосіб контури можна було замальовувати, Гіперреалістичні скульптури відливали, застосовуючи гіпсові форми, отримані з живих прототипів або з реальних предметів. Для цього напрямку були характерними картини великого розміру та перебільшена увага до дрібних деталей. Найвідомішими “гіперреалістами” були Ричард Естес (нар. 1932), Ральф Гоїнгз (нар. 1928), Чак Кловз (нар. 1940), Чарльз Белл (1935- 1995).
Важливим засобом мистецького виразу у другій половині XX ст. став перформенс. Ідея перформенсу полягає у творенні мистецького акту безпосередньо в присутності глядачів, але без їх участі, на відміну від гепенінгу. Класиками цього стилю стали Джон Кейдж (1912 – 1992), Ів Кляйн (1928 – 1962) та Йозеф Бойс (1921 – 1986). Перформенс практикували не лише художники та скульптори, а й представники інших видів мистецтва.
Творцем перформенсу вважають американського композитора Джона Кейджа, який відзначався великою екстравагантністю. Для виконання своєї музики він у специфічний спосіб модифікував фортепіано, наприклад, вішаючи на його струни масивні гайки. Поряд із іншими музичними творами Дж. Кейдж є автором “Терцету 4/33”, який музиканти “виконують”, не видаючи зі своїх інструментів жодного звуку.
В образотворчому мистецтві перформенс почав застосовувати французький живописець Ів Кляйн (нар. 1928), який увійшов до історії як творець монохромного (одноколірного) живопису. Виставка робіт І. Кляйна 1958 р. у паризькій галереї “Іріс Клерк” під назвою “Пустка” викликала скандал. Відвідувачам при вході давали склянку із коктейлем синього кольору, а після цього відводили до порожньої білої кімнати. У 1961 р. І. Кляйн створив серію “Вогняних картин”. Процес творення цих картин заключався у випалюванні вогнеметом спеціально підготовленого картону.
Нетрадиційні матеріали для створення своїх художніх робіт застосовував німецький художник Йозеф Бойс. Свої арт-об’єкти він виготовляв із топленого сала, фетру та меду. Таку нетрадиційність він пояснював тим, що саме завдяки цим матеріалам та продуктам був врятований кримськими татарами, коли під час Другої світової війни його літак збили над Кримом. Демонстрації усіх творів Й. Бойса перетворювалися у перформенси. Найвідомішими були: “Як пояснити картини мертвому зайцеві” (1965, вкривши свою голову золотою фольгою та намастивши медом, художник звертався до мертвого зайця), “Койот: я люблю Америку і Америка любить мене” (1974, три дні художник прожив у кімнаті з живим койотом), “7000 дубів” (1982, у міру висаджування молодих дубків група робітників розбирала нагромадження базальтових блоків). Й. Бойс був прихильником погляду, що витвір мистецтва виникає лише тоді, коли його таким визнають. Подібно до інших прихильників перформенсу Й. Бойс часто вдавався до мистецької провокації. У 1980-х рр., переплавивши одну із автентичних корон родини російських імператорів Романових, він виготовив із отриманого в такий спосіб металу золотого зайця, виконаного в стилі кіч.
Упродовж 1960-х pp. швидко набрав популярності оп-арт (від англ. optical art – “оптичне мистецтво”) – мистецький напрямок, адепти якого застосовували різноманітні оптичні ілюзії, які виникали через особливості сприйняття людським оком пласких та просторових фігур. Всесвітньої популярності напрямок набув у 1965 р. після Нью-Йоркської виставки “Чутливе око”. Серед відомих представників оп-арту Віктор Вазарелі (1908 – 1997), Бріджит Рілі (нар. 1931), скульптор Гюнтер Уекер (нар. 1930). На картинах, створених у стилі оп-арту, найчастіше зображали повторювані геометричні фігури чи лінії, скомпоновані подібно до рухомих картинок калейдоскопа. Споглядання таких картин створює ілюзію руху, вібрації, об’єму, появи світлових плям тощо. Візуальний вплив картин оп-арту був настільки сильним, що перед окремими з них у відвідувачів виставок траплялися випадки запаморочення або навіть втрати свідомості.
Ще одним напрямком образотворчого мистецтва 1960-х -1970-х pp. був відео-арт – різновид перформенсу, під час котрого використовувалися досягнення відеотехніки. Перший показ відео-арту здійснив 1964 р. у США американо-корейський митець Нам Джун Пайк (1932 – 2006). “Творчим матеріалом” митця були працюючі телевізори, із яких він складав різноманітні конструкції. Відомими творцями відео-арту були Віто Аккончі (нар. 1940), Джон Бальдессарі (нар. 1931), Петер Кампус (нар. 1937).
У другій половині XX ст. набрали популярності ідеї концептуального мистецтва. Прихильники цього напрямку твердили, що мистецький об’єкт, який має передавати вкладену митцем ідею, повинен бути якомога простішим. Концептуальне мистецтво ставить ідею над формою, яка її виражає. Іншою назвою, яка вживалася на позначення концептуального мистецтва, є мінімалізм. Мінімалізм з’явився у Нью-Йорку, одним із його головних теоретиків став Карл Андре (нар. 1935). У 1976 р. лондонська галерея Тейт купила створену К. Андре інсталяцію із 120 звичайних цеглин, складених у формі прямокутника. Експонування цього витвору мінімалістського мистецтва під назвою “Еквівалент VIH” викликало у Великій Британії значну суспільну дискусію. Галерею критикували за марнотратство коштів, які були витрачені на твір сумнівної мистецької вартості. Відомими представниками мінімалізму були: Дональд Джуд (1928 – 1994), Тоні Сміт (1912 -1980), Сол Левітт (1928 – 2007), Дан Флевін (1933 – 1996), Ентоні Каро (нар. 1924).
Найвідомішими скульпторами другої половини XX ст. були Константін Бринкуші (1876 – 1957), Генрі Мур (1898 – 1986), Альберто Джакометті (1901 – 1966).
Румунський скульптор К. Бринкуші, який від 1939 р. працював у Франції, ще на початку XX ст. започаткував абстрактний напрямок у скульптурі. Його роботи вирізнялися лапідарною простотою та виразністю. Одним із найславніших митців XX ст. уважають британця Г. Мура. Створений ним стиль, який дещо нагадував архаїчне мистецтво, називали органічною абстракцією. Виконані Г. Муром із металу та каменю скульптури відзначає досконала композиція та оригінальність. Поряд із абстрактними творами митець виконував скульптури людей, найчастіше жінок, або постатей, що лежать. Авторський стиль Г. Мура викликав численні наслідування й мав великий вплив на формування цілого покоління скульпторів. Свій власний стиль створив швейцарський митець А. Джакометті. Він переважно виконував бронзові скульптури людських постатей (фігури жінок, що стоять та крокуючих чоловіків). Скульптури А. Джакометті є дуже видовженими, однак попри це вони не втрачають своєрідної гармонійності.
Започаткований К. Бринкуші абстрактний стиль у скульптурі знайшов низку послідовників. У 1980-х рр. поширилася мода на абстрактні скульптури, створені з використанням різноманітних предметів та вторсировини. Такі твори виконували представники організаційно неоформленої групи британських скульпторів, яких критика умовно називала адептами “нової британської скульптури”. Провідними представниками “нової британської скульптури” були Ричард Дікон (нар. 1949), Білл Вудроу (нар. 1948), Тоні Грегг(нар. 1949).
Значний вплив на поширення сучасного мистецтва мало створення нових центрів вивчення та збереження образотворчого мистецтва. 2 лютого 1977 р. у Парижі відкрито Центр ім. Помпіду. Центр включає громадську бібліотеку, Національний музей сучасного мистецтва й Інститут досліджень і акустичної творчості. У травні 2000 р. у переобладнаному будинку електростанції лондонська галерея Тейт відкрила відділ сучасного мистецтва. 16 вересня 2002 р. у Мюнхені відкрито мистецький центр під назвою Пінакотека сучасності.
Деякі з сучасних мистецьких проектів межують із добрим смаком й подекуди викликають суспільні скандали. Так, наприклад, у 1999 р. мер Нью-Йорка Рудольфо Джуліані зажадав усунути з виставки в Бруклінському музеї картину британського художника нігерійського походження Кріса Офілі (нар. 1968) “Богоматір”, автор котрої застосував у своєму творі слонячі екскременти. На захист художника виступила значна частина мистецького середовища Нью-Йорка, а мер міста зазнав цькування у пресі.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Театр Театральне мистецтво другої половини XX ст. розвивалося у кількох напрямках. Поряд із класичним театром, у 1950-х рр. з’явилися нові течії театрального мистецтва, представники яких шукали неконвенційні засоби мистецького виразу. Початковою загальною назвою руху за реформування театру був “альтернативний театр”, згодом із нього почали виділятися окремі течії. Запропонована критиками та пресою назва “альтернативний театр” є умовною, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Архітектура У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 – 1956 рр. відбулося п’ять зібрань цього форуму […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Література Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 – 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Хвиля міграцій Одним із наслідків війни було біженство – масовий відхід людей з місць свого проживання. Після Першої світової війни держави-переможниці при визначенні державних кордонів, меж областей брали до уваги етнічний принцип. При цьому намагалися враховувати бажання груп населення, доля яких вирішувалася. Хоча у своїх рішеннях вони не змогли уникнути деяких несправедливих розв’язок, які суперечили задекларованому принципові […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Музика Музична культура другої половини XX ст. була представлена класичним та популярним напрямками. Серед композиторів класичного напрямку другої половини XX ст. найвідомішими були Леонард Бернштайн (1918 – 1990) та Бенджамін Бріттен (1913 – 1976). Л. Бернштайн писав камерну та симфонічну музику, викладав музику в Гарвардському університеті, багато концертував світом. Упродовж 1959 – 1969 рр. він диригував […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ВСТУП Пропоноване читачеві видання являє собою хронологічно безпосереднє продовження виданого у 2005 р. навчального посібника “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918 – 1945 рр.” Праця присвячена розвиткові країн означених регіонів у наступний історичний період, що охоплює час від закінчення Другої світової війни по перші роки XXI ст. При окресленні хронологічних рамок опису автори […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Освіта 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряд Л. Ергарда 16 жовтня 1963 р. місце К. Аденауера на посаді канцлера зайняв Людвіг Ергард (ХДС). Віце-канцлером і міністром загально-німецьких справ став лідер ВДП Еріх Менде, зовнішньополітичне відомство знову очолив Г. Шрьодер. У програмній декларації, запропонованій Бундестагові через два дні, Л. Ергард заповів продовження внутрішньої та зовнішньої політики попереднього уряду. Попервах канцлер мав намір зосередитися, передусім, на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 10. Іспанія Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки Диктаторський режим Ф. Франко був встановлений у результаті громадянської війни 1936 – 1939 рр. Поразка в ній республіканців спричинила політичну еміграцію близько 500 тис. осіб. У роки Другої світової війни франкістська Іспанія, незважаючи на проголошення Ф. Франко 4 вересня 1939 р. декрету про нейтралітет, підтримувала Німеччину. Як і будь-яка […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія у 90-ті роки XX ст Політична система країни відзначалася нестабільністю, що перейшла у спадок від попередніх десятиліть. Упродовж двох десятиріч усі парламентські вибори (1972, 1976, 1979, 1983, 1987) відбувалися достроково. Наполегливішими ставали вимоги реформи політичних інститутів, внесення змін до конституції. Праві висували ідею сильної авторитарної влади. Ліві в особі ІСП пропонували встановлення президентської республіки, що передбачало вибори глави держави прямим […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнний розвиток Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 9. Італія Повоєнний розвиток Проголошення республіки. Італія капітулювала у вересні 1943 р. Однак на цьому війна для неї не завершилася. Країна виявилася поділеною. Після звільнення у червні 1944 р. Риму король Віктор Еммануїл III (на престолі з 1900) передав свої владні повноваження міському Комітету Національного Визволення, голова якого Івано Бономі згодом був обраний прем’єром. Північна Італія в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Поділ Німеччини Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 8. Німеччина Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Міжнародний тероризм У другій половині XX ст. новим чинником міжнародного життя став політичний тероризм – специфічна тактика політичної боротьби, що полягає в систематичному використанні ідеологічно вмотивованого насилля. Для залякування населення, а також здійснення тиску на органи державної влади з метою прийняття ними вигідних для терористів політичних рішень, порівняно нечисленні групи бойовиків вчиняли напади на відомих політиків, громадських […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Українці в Канаді На перші повоєнні роки припадає “третя хвиля” української імміграції до Канади. Якщо “перша хвиля” (кін, XIX – поч. XX ст.) мала головно економічний характер, а “друга” (міжвоєнний період) – політико-економічний, то “третя” – здебільшого політичний. Іммігрантами були переважно колишні військовополонені, “переміщені особи”, учасники антирадянського руху опору. У 1952 р. завершився період масового переселення українців до […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Консерватори при владі З середини 1970-х рр. консервативні партії в країнах Заходу змінили свою політичну стратегію, що було зумовлено економічними негараздами. Пропагуючи оновлення системи господарювання, консервативний реформізм з’явився у Канаді значною мірою як наслідок кризи неокейнсіанства. Виявилося, що можливості втручання держави у ринкові відносини досить обмежені. До того ж, актуальними стали питання законності і порядку, відродження моральних цінностей. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 5. Канада Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Новий лібералізм Наприкінці XX ст. перед людством постали нові виклики: економічна глобалізація, індивідуалізм, структурні зміни на ринку праці та в процесах виробництва, інформатизація суспільства тощо. Зміни в суспільно-політичному та економічному розвитку людства спричинили появу “нового лібералізму”. Його головною метою стало забезпечення належних умов для динамічного та вільного розвитку суспільства, збереження і поширення можливостей громадян, зміцнення їхньої свободи […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Протистояння блоків На рубежі 40 – 50-х років міжнародна ситуація різко загострилася, холодна війна сягнула апогею. У 1949 р. Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. У радянському керівництві вважали неможливим тривале співіснування соціалістичної системи з іншим суспільним ладом. Сталін не лише не хотів пом’якшувати чи зупиняти конфлікт із західним світом, а, навпаки, свідомо загострював його. Не […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Іспанія на початку XXI ст Незважаючи на загалом позитивні зрушення в економічному та політичному розвитку країни, в іспанському суспільстві наростали опозиційні настрої проти правлячої партії, головним чином пов’язані з її зовнішньополітичним курсом. 15 лютого 2003 р. близько 1 млн осіб у Мадриді та такої ж кількості в Барселоні зібралися на демонстрацію, протестуючи проти війни в Іраку. Ці виступи за розмахом […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління Е. Гонеккера З травня 1971 р. В. Ульбріхт був звільнений за “власним проханням” із посади Першого секретаря ЦК СЄПН, ставши почесним головою партії. Його місце зайняв Еріх Гонеккер. Новий керівник партії свого часу очолював Вільну німецьку молодь, а від 1958 р. був членом Політбюро і секретарем ЦК СЄПН. Очолюване Е. Гонеккером керівництво відмовилося від окремої лінії в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Велика коаліція” У результаті позачергових парламентських виборів 18 вересня 2005 р. склалася “натова ситуація” між двома коаліційними таборами: ні ХДС/ХСС-ВДП, ні СДПН-“Союз 90/ Зелені” не отримали необхідної більшості депутатських мандатів для формування уряду. ХДС/ХСС набрали 35,2% голосів (226 мандатів), СДПН – 34,3% голосів (222 мандати), ВДП – 9,8% голосів (61 мандат), “Союз 90/Зелені” – 8,1% голосів (51 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 7. Франція Франція в роки Тимчасового режиму і Четвертої республіки З початком визволення Франції з-під німецької окупації влітку 1944 р. в країні почав діяти Тимчасовий уряд, який очолив генерал Шарль де Голль. До складу уряду ввійшли представники двох найбільших організацій руху Опору – деголівського Французького Комітету Національного Визволення і Національної Ради Опору, де переважали комуністи та соціалісти. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – США у 1969 – 1980 рр Р. Ніксон прийшов до влади в період, коли економічне становище країни ускладнювалось, і ці тенденції мали довгочасний характер. До Того ж на початку 70-х років послабилися зовнішньоекономічні позиції США, похитнулося міжнародне становище долара. В такій складній ситуації Р. Ніксон намагався, хоча й без особливих успіхів, узгоджувати свою економічну політику з різкими змінами господарської кон’юнктури. Широкомасштабністю […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Італія па початку XXI ст У травні 2001 року на парламентських виборах переміг правоцентристський блок “Дім свобод” (La Casa delle Liberta) на чолі з партією С. Берлусконі “Вперед, Італіє! (45,4%). Друге місце зайняв блок “Олива” (35%, із 2004 р. блок трансформовано в “Союз олива” – Uniti ne – у складі 4 партій), на третій позиції – ПКВ (5%). Після 1995 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Соціальні трансформації У ситуації загального оптимізму, пов’язаного із закінченням війни, демобілізацією чоловіків та успішною відбудовою економіки у країнах Заходу різко зросла народжуваність – “бейбі-бум”. Скажімо, якщо у 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, у 1940-х рр. – 32 млн, то лише за один 1950 р. – понад 3,5 млн (з тенденцією до зростання). Втім, уже […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Перша хвиля НТР Друга світова війна, з її потребою у високих технологіях, підготувала грунт для низки революційних відкриттів і впровадження у життя новинок міжвоєнного періоду (наприклад, різного роду пластмас). Усвідомлення вагомої ролі інновацій слугувало основним чинником довгострокового технологічного зростання та змін у структурі економіки. Промисловість і сільське господарство вийшли за межі застарілих технологій XIX ст. “Нове” перетворилося на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Держава добробуту До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Друга хвиля НТР” Одним із чинників, що сприяв подоланню наслідків економічної кризи 1973 – 1975 рр. став науково-технічний поступ, також відомий як “друга хвиля” НТР або ж “Інформаційна революція” (остання чверть XX ст. – початок XXI ст). Нові технології робили виробництво товарів економнішим, дешевшим і масовим. Серед головних компонентів НТР – широке застосування електроніки, реактивної техніки, ядерної енергії, […]...