Національна економіка – Старостенко Г. Г. – 12.4. Валютний контроль в національній економіці
Функціонування національної економіки в системі світового господарства передбачає наявність у країні комплексу державних структур та фінансових інститутів, які б регулювали валютні відносини як усередині країни, так і в зовнішньоекономічній діяльності держави. Діяльність державних органів (органів валютного регулювання) з установлення порядку обігу валютних цінностей, у тому числі правил володіння, використання та розпорядження ними, становить валютне регулювання.
Сукупність заходів впливу на сферу валютних відносин в інтересах досягнення стратегічних І тактичних цілей держави становить валютну політику. Вона є складовою частиною економічної політики держави, розробляється Національним банком України у взаємодії з урядом та з урахуванням стратегії та програм соціально-економічного розвитку і в координації з іншими видами політики – макроекономічної, соціальної, інноваційної, структурної та ін.
Сукупність структур, Інститутів, механізмів формують національну валютну систему, що за допомогою валютної політики, валютного регулювання і валютного контролю сприяє досягненню стратегічних і тактичних цілей соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, національна валютна система – це форма організації валютних відносин держави, що визначається національним законодавством.
Національна валютна система є складовою грошової системи країни, а її основою є встановлена законом грошова одиниця держави, яка при її використанні в міжнародних економічних відносинах стає валютою. Тобто, валюта-це національна грошова одиниця, яка бере участь у міжнародних торгових І фінансових операціях на законодавчо закріпленій основі.
Валютний курс як найважливіший елемент валютної системи – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн або в міжнародних валютних одиницях. Валютний курс справляє великий вплив на багато макроекономічних процесів, що відбуваються в суспільстві. Від його рівня, на основі якого співставляються ціни на товари й послуги, вироблені в різних країнах, залежать конкурентоспроможність національних товарів на світових ринках, обсяги експорт у та імпорту, а відповідно й стан платіжного балансу країни.
Розрізняють такі валютні курси. Номінальний валютний (обмінний) курс – відносна ціна валют двох країн чи валюта однієї країни, відображена в грошових одиницях Іншої. Коли використовується термін “валютний курс”, йдеться про номінальний обмінний курс. Реальний валютний курс характеризує співвідношення, в якому товари однієї країни можуть бути продані в обмін на товари іншої. Встановлення курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті на даний період часу називається валютним котируванням.
Оскільки зміна валютного курсу має суттєві наслідки для економіки, він становить важливий об’єкт регулювання з боку держави як всередині країни, так і в міждержавних відносинах. Регулювання курсових співвідношень спрямоване на пом’якшення різких коливань валютних курсів, забезпечення збалансованості зовнішніх платіжних позицій країни, створення сприятливих умов для розвитку національної економіки, стимулювання експорту тощо. Серед дій уряду, що впливають на валютний курс, можна виділити заходи прямого і непрямого регулювання. До останніх в умовах відкритої економіки належить майже весь арсенал грошово-кредитної і фінансової політики. На курс національної валюти впливає кількість грошей, в обігу, реальні норми процента, темпи інфляції І т. д. Держава може використовувати І методи прямого впливу: валютні Інтервенції, дисконтну
(дисконт – процент, що стягується банком) політику, валютні обмеження.
Мета валютних інтервенцій (операцій на валютному ринку) – протидіяти зниженню курсу національної валюти чи, навпаки, його підвищенню. Однак, валютні інтервенції здатні бути ефективним Інструментом впливу на валютні курси лише в короткостроковому періоді. Найбільш ефективні валютні інтервенції, що супроводжуються відповідними заходами в загальноекономічні політиці держави.
У зарубіжних країнах широко застосовується дисконтна політика, що полягає в маніпулюванні обліковим процентом. Намагаючись підвищити курс валюти, Центральний банк підвищує обліковий процент, що стимулює притік Іноземних капіталів. Внаслідок покращується стан платіжного балансу, і валютний курс підвищується. Якщо уряд ставить за мету зниження валютного курсу. Центральний банк знижує обліковий процент, капітали перемішуються в зарубіжні країни, і курс валют знижується.
Методи регулювання валютного курсу можуть бути спрямовані як на девальвацію – пониження курсу валюти, так І на ревальвацію – підвищення курсу валюти. Це залежить від економічної ситуації в країні і мети, яку на даний момент ставить перед собою уряд. Він може намагатися збільшити сукупний попит за рахунок експортних можливостей, спираючись на девальвацію валюти, чи обмежити його за допомогою ревальвації.
На валютний курс впливають валютні обмеження, тобто сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку і спрямованих на обмеження операцій з валютою, золотом та Іншими валютними цінностями. Валютні обмеження за поточними операціями платіжного балансу не поширюються на вільно конвертовані валюти, до яких МВФ відносить долар США, евро, японську ієну,’ англійський фунт стерлінгів.
Нині основною валютою, в якій здійснюється більше 80 % усіх міжнародних розрахунків, виступає долар США, що фактично зберіг статус резервної валюти. В такій же якості використовуються євро та японська ієна.
З валютними обмеженнями тісно пов’язане поняття конверпюваності валюти. З цієї точки зору розрізняють вільно конвертовану валюту (ВКВ), частково конвертовану та неконвертовану. Сфера обміну ВКВ розповсюджується на всі без винятку категорії власників грошових коштів і всі види зовнішньоекономічних операцій. ВКВ опосередковують міжнародні розрахунки, тобто виконують функцію світових грошей. До такої валюти в сучасних умовах належать долари США і Канади, фунт стерлінгів, євро, японська Ієна, швейцарський франк.
Більшість країн мають обмеження за зовнішньоекономічними операціями з власною валютою, тобто валюти є частково конвертованими. До неконвертованої валюти належать валюти країн, що застосовують жорсткі заборони 1 обмеження по ввезенню, вивезенню, обміну, продажу і купівлі національної та Іноземної валют, а також валюти більшості країн, які розвиваються.
Курсове регулювання включає дві складові: валютні режими та курсовий контроль. Валютний режим – це комплекс економічних методів, що використовують при виборі і встановленні обмінного курсу національної валюти до базової валюти. Відповідно до діючої класифікації, МВФ виділяє вісім валютних режимів: відсутність власного платіжного засобу, валютне управління, звичайна прив’язка курсу, прив’язка курсу в межах коридору, повзуча прив’язка, повзучий коридор, кероване плавання, вільне плавання.
У більшості країн, починаючи із 70-х років XX ст., фіксовані курси валют уступили місце плаваючим. За умов плаваючих курсів валютний курс, як і будь-яка Інша ціна, визначається ринковим попитом І пропозицією. Суттєві коливання під впливом попиту і пропозиції характерні для валютних курсів як сильних, так і слабких валют.
Курсовий контроль це сукупність адміністративних методів регулювання, що забезпечують короткострокову стабілізацію курсу обміну національної валюти, а також надходження іноземної валюти до країни і поповнення державних золотовалютних резервів. Світова практика свідчить, що курсовий контроль використовується більшістю країн у період кризи економіки з метою захисту фінансової самостійності, стабільності грошової системи, зміцнення курсу національної валюти.
Валютний контроль – це діяльність органів валютного контролю, спрямована на забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами вимог валютного законодавства країни. Він охоплює діяльність як банків, так і небанківських Інститутів. У різних країнах застосовуються різні заходи валютного контролю: заборона або наявність попереднього дозволу національних валютних органів на відкриття рахунків в Іноземній валюті в даній країні та за її межами, внесення безвідсоткового імпортного депозиту в уповноважений банк та ін.
Для забезпечення виконання зобов’язань за зовнішніми боргами держави, конкурентоспроможності національних товарів на світових ринках і підтримання достатніх темпів економічного зростання дуже важливим є забезпечення стабільності реального курсу національної одиниці. Дія України сьогодні розв’язання цих проблем, на думку вчених, тісно пов’язано зі здійсненням політики помірної девальвації номінального обмінного курсу, узгодження її темпів з рівнем інфляції та змінами реальних курсів національних валют основних партнерів України в зовнішній торгівлі.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)