Національна економіка – Савченко В. Ф. – 12.4. Досвід національних економік світу в питаннях забезпечення економічного зростання
Доцільно розглянути деякі приклади та напрями економічних перетворень з метою економічного зростання в різні періоди в країнах відмінного ступеня розвитку.
“Новий курс” Ф. Рузвельта в ході подолання в США Великої депресії у 1929-1933 рр. грунтувався на елементах інституціональної моделі економічних перетворень, а особливо на кейнсіанській моделі регулювання. Це виявилось у стабілізації банківської системи країни таким чином, щоб відновити довіру населення до неї (страхування банківських депозитів, державні гарантії за вкладами тощо); удосконаленні соціального захисту (допомога на випадок безробіття та в старості); створенні адміністрацій з регулювання аграрного сектору, покращання трудового потенціалу тощо.
У повоєнний період розвинені країни Європи та інші в основному впроваджували кейнсіанську модель макрорегулювання. Австралія, Данія, Канада, Норвегія, Швеція застосували політику регіонального вирівнювання, здійснюючи державне фінансування шляхом створення інфраструктури в дотаційних регіонах.
Японське “економічне диво” базувалось на використанні інституціональної моделі розвитку. Мілітаризована економіка, яка мала тільки чотири великі корпорації (“дзайбацу”), була трансформована шляхом створення нових корпоративних структур – державних холдингів та великих компаній, що об’єднали виробничі комплекси технологічно пов’язаних виробництв, торгівлю і банківську діяльність. Значну підтримку як у промисловості, так і в сільському господарстві отримав малий бізнес. НарощуВання експортного потенціалу відбувалось на основі збільшення конкурентоспроможності підприємств і заповнення внутрішнього ринку.
90-ті роки XX ст. стали періодом, коли переважав розвиток ендогенної моделі зростання. Ця модель, особливо у країнах третього світу, на відміну від неокласичної, виступає за активізацію ролі держави в трансформаційній економіці переважно у питаннях перерозподілу ресурсів з метою задоволення потреб у суспільних товарах та послугах і стимулювання приватних інвестицій.
Розглянемо критерії та практику досягнення конкурентоспроможних переваг, необхідних для економічного зростання, у провідній країні світу Сполучених Штатах Америки. Теорія визначає такі головні критерії підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання:
– збільшення технологічних нововведень;
– нарощування інноваційного розвитку;
– посилення процесів глобалізації.
Конкурентні переваги масового виробництва поки що домінують у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності американської економіки, незважаючи на активізацію постіндустрі-альних тенденцій у 70-80-ті роки, а особливо у 90-ті XX ст. (в умовах глобалізації світової економіки).
Підвищення рівня технологій за рахунок переходу від ресурсних переваг до технологічних було характерним для галузей ви*, добувного сектору економіки та тих, які виготовляють продукцію з відносно низькою часткою доданої вартості.
Наприклад, вугледобувні компанії роблять ставку на підвищення продуктивності праці, поліпшення технологій і економію шляхом збільшення обсягів виробництва, тим самим скорочуючи вартість видобутку вугілля. Починаючи з 1970 р., чисельність шахтарів щорічно скорочувалась на 2,1 %, а частка заробітної плати у собівартості продукції зменшилась з 31 до 17 %. До 2020 р. прогнозується її подальший спад до 15 %.
Важливою тенденцією останніх років стала вертикальна інтеграція виробництва. Американські компанії, що займаються виробництвом м’яса, зерна та соєвих бобів, об’єднуються з тими, які спеціалізуються на переробці м’яса. Вироблений продукт мас значно більшу вартість, ніж сировина. Тому компанії отримують можливість інтенсивніше вкладати кошти у менш рентабельні галузі виробництва. З огляду на це можна сказати, що вдосконалення виробничих процесів, технологічний розвиток галузей, який за сутністю грунтується на ресурсних перевагах, с досить дієвими засобами участі у міжнародній конкуренції.
Проблема підтримки конкурентоспроможних технологій актуальна як у первинному, так і вторинному секторах. Наприклад, в автомобільному секторі відбулося зниження виробничих витрат. Проявом цієї політики є: злиття та поглинання “Фордом** японського виробника “Мазда”, англійських “Астон Мартіні” та “Ягуара” і, як наслідок, вихід на ринки елітних спортивних та представницьких автомобілів; об’єднання “Крайслера” з “Дайм лер Бенц”, у результаті чого утворився автогігант “Дайм дер-Крайслер”.
В американській мікроелектроніці також спостерігаються процеси нарощування технологічних переваг. У цій Гллузі Значна частина активів винесена у країни з дешевою робочою силою.
Гостра цінова конкуренція відбувається на ринку комп’ютерного обладнання. Фактор, завдяки якому фірми активно реалізують технологічні конкурентні переваги, – короткий життєвий цикл програмного забезпечення порівняно з вартістю розробки і виробництва.
У процесах злиття та поглинання, основною причиною яких Є Скорочення витрат через розширення економії на масштабах виробництва, можна виокремити змішані іноваційно-технологічні переваги. На відміну від них, зміни у структурі компанії, зумовлені потребою підвищення якості продукції, структури збуту, можна віднести до інноваційних. У цьому випадку критерієм забезпечення міжнародної конкурентоспроможності с ефективність інноваційного розвитку.
Основний показник нарощування інноваційних переваг збільшення витрат фірми на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Щоб утримувати переваги н цьому пилі діяльності, компанії мають постійно виходити па ринок з новими продуктами. Інвестування у дослідження і розробку нових продуктів необхідне насамперед для індустрії, де життєвий цикл виробів досить короткий.
Інноваційний розвиток притаманний і галузям, які не належать до наукомістких. Так, верстатобудівники США мають переваги щодо якісних параметрів верстатів, проте програють у ПІНІ за рахунок значних витрат. Галузь характеризується високою конкуренцією. її проявом, зокрема, є перенесення із розвинених країв у ті, що розвиваються, частки виробничих та збутових операцій (спорудження заводів з продажу і сервіс-центрів у Китаї, Індонезії, Індії, Бразилії). Зазначені процеси стали наслідком глобалізації автомобільної промисловості США – основного споживача продукції верстатобудування. Підвищення рівня міжнародної присутності американських автовиробників зумовило тенденцію нарощування інноваційних конкурентних переваг для виробників верстатів.
Таким чином, посилення американськими фірмами ступеня експлуатації інноваційних конкурентних переваг як фактора економічного зростання реалізовувалось такими діями:
– збільшенням витрат фірми на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
– концентрацією науко – і капіталомістких виробництв усередині країни і виносом трудомістких за кордон;
– внутрішньогалузевим злиттям і поглинанням з придбанням раніше недоступних нематеріальних активів, що забезпечують інноваційну конкурентоспроможність;
– диверсифікацією бізнесу з розширенням номенклатури продуктів і послуг, які виробляють фірми.
У Світовій економіці є правила, дотримуючись котрих країна досягне підвищення чи збереження своєї конкурентоспроможності як умови економічного зростання:
1) Гармонійний розвиток у напрямі глобалізації економіки з урахуванням національних особливостей і переваг;
2) стабільне і передбачуване законодавство;
3) збільшення інвестицій в освіту, підвищення кваліфікації працівників;
4) гнучка структура економіки;
5) спрямування інвестицій у технологічну інфраструктуру;
6) Підвищення частки експорту поряд із залученням прямих іноземних інвестицій;
7) Покращання якості, оперативності та прозорості управління;
8) стимулювання приватних заощаджень та внутрішніх інвестицій;
9) відповідність заробітної плати, продуктивності праці і податків;
10) Скорочення розриву між обсягом мінімальної та максимальної заробітної плати, сприяння середньому класу.
Методи, які використовують у різних країнах світу, щоб підвищувати конкурентоспроможність економіки, подані на рис. 12.1.
Рис. 12.1. Методи підвищення конкурентоспроможності національної економіки
Відповідно до зазначеної інформації всюди використовуються як типові важелі впливу ринкової економіки (ринкові, конкурентні, цінові), так і ті, що донедавна вважались командно-адміністративними (адміністративні, нецінові та протекціоністські).
Головні складові економічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи можна охарактеризувати так:
– скорочення участі держави у перерозподілі національного доходу автоматично не призводить до економічного зростання, що зумовлює домінуючу роль держави в управлінні процесами ринкового реформування;
– для створення ефективно діючого ринкового механізму потрібні політична стабільність та відповідальність владних структур усіх рівнів за соціальні наслідки реформ;
– лібералізація економічної діяльності має здійснюватись поступово, щоб відповідати процесу формування інституціональ-ної структури економіки.
Щоб забезпечити необхідні темпи економічного зростання та пом’якшити його негативні наслідки в Україні, слід детально проаналізувати і за потреби врахувати досвід інших країн світу в подібні періоди трансформації економіки.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)