Національна економіка – Мельник А. Ф. – 11.4. Макроекономічна політика стимулювання економічного зростання: стратегії та пріоритети економічного зростання
Стратегічною метою економічної політики для кожної національної економіки в контексті управління її довгостроковим розвитком є забезпечення економічного зростання за допомогою інструментарію державного регулятивного впливу, який відображається в політиці економічного зростання.
Специфіка такої політики визначається обраною моделлю соціально-економічного розвитку. Модель економічного розвитку – це модель визначення домінанти геоекономічної орієнтації країни, реалізації її порівняльних переваг, позиціонування її стратегічного ресурсу у світовому господарстві, мобілізації структурних, технологічних, соціальних, економічних джерел економічного зростання.
В основу моделей економічного розвитку покладено активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких капітал, зайнятість, науково-технічний прогрес, платоспроможний попит, що в кінцевому результаті має забезпечити зростання економічної та соціальної ефективності функціонування національної економіки. Залежно від того, який фактор економічного зростання домінує під час реалізації політики економічного зростання, розрізняють: 1) політику зростання, в основу якої покладено активізацію капіталоозброєності виробництва, що має забезпечити рівновагу економіки в довгостроковому періоді; 2) політику забезпечення збалансованого економічного зростання в умовах нестійкого розвитку, в яких темпи зростання основних складових, що характеризують економічне зростання, залишаються постійними; 3) політику максимального нагромадження капіталу з максимальним рівнем споживчих витрат; 4) політику незбалансованого економічного зростання за умов нестійкої макрорівноваги, кон’юнктурних коливань, коли темпи економічного зростання прямують до збалансованого рівня (модель сталого економічного розвитку Дж. Форестера, в якій дотримуються нульових темпів зростання); 5) політику, спрямовану на створення полюсів зростання, що акцентує увагу на створенні сприятливих умов у певних регіонах, які можуть забезпечити позитивні динамічні зрушення для економіки країни в цілому; 6) політику економічного зростання в умовах нестабільності та суспільних трансформацій, в основу яких покладено побудову економіки знань1.
Ефективність виробництва та зростання ВВП у середньо – та довгостроковій динаміці залежить від реалізації економічної політики сталого розвитку через активізацію екзогенних або ендогенних факторів соціально-економічного розвитку. Відповідно, при реалізації економічної політики економічного зростання національної економіки виокремлюють:
1) переважно ендогенно орієнтовану модель економіки України, яка спрямована на зменшення негативного вияву зовнішніх чинників і консолідації внутрішніх складових у забезпеченні динамічного розвитку країни та її регіонів;
2) переважно екзогенно орієнтовану модель економіки України, яка має передбачати прискорений кількісно-якісний розвиток суспільної системи за рахунок привнесення передових світових технологій, що стосуються усіх сфер життєдіяльності суспільства;
3) економічну модель збалансованого розвитку, згідно з якою використання всіх видів ресурсів і обсяги виробництва мають узгоджуватися з потребами населення на той чи інший часовий горизонт;
4) нову економічну диверсифіковану модель (змішаного типу), яка, спираючись на сучасні світові технології, активізує внутрішні складові до економічного зростання, забезпечуючи суспільну безпеку країні.
Одним з основних завдань макроекономічної політики в рамках реалізації Стратегії соціально-економічного розвитку України на період до 2015 року та Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року є розроблення дієвих механізмів забезпечення економічного розвитку та зростання національної економіки, які охоплюють: 1) перехід від переважно екзогенної моделі економічного зростання до переважно ендогенної з урахуванням екзогенізованих складових (темпів розвитку світової економіки, стану світових фінансових та енергетичних ринків, глобалізації інформаційних потоків, тощо), що має забезпечити зростання економічної могутності країни; 2) розширення меж виробничих можливостей економічної системи щодо задоволення потреб населення, що зростають, у товарах та послугах; 3) вдосконалення структурних пропорцій; 4) максимальну реалізацію конкурентних переваг національної економіки та її регіонів, зміцнення та розвиток наукомістких галузей, які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень і конкурентоспроможність, а отже, і готовність стати локомотивом високотехнологічного зростання; 5) створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку та усунення значних міжрегіональних диспропорцій; 6) зростання інвестиційної активності економіки та підвищення життєвого рівня населення.
Ці цільові орієнтири відображаються в доктринах, стратегіях, довгострокових програмах соціально-економічного розвитку. Планові наміри уряду України щодо активізації економічних механізмів підвищення конкурентоспроможності національної економіки та забезпечення економічного зростання закладені в Концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки, Стратегії реформування податкової системи до 2018 року, Концепції Кон-куренційного процесуального кодексу України, Концепції розвитку промисловості на період до 2017 року, Стратегії сталого розвитку, Доктрині економіки знань, Прогнозі показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2010-2012 роки. Реалізація цих документів передбачає макроекономічну стабілізацію, оптимізацію механізмів ефективного використання факторів виробництва, забезпечення економічного зростання та сталого розвитку, подальшу інтеграцію у світові глобальні процеси та підвищення міжнародного авторитету України.
Становище, в якому сьогодні перебуває українська економіка, та сучасні завдання економічної політики вимагають побудови й реалізації дієвої стратегії соціально-економічного розвитку України, в основу якої буде покладено формування “економіки зростання”. Для цього необхідно, щоб така стратегія передбачала: 1) розроблення та реалізацію стимулів економічного зростання в грошово-кредитній та бюджетно-податковій сферах; 2) реалізацію державної інвестиційної стратегії, орієнтованої на формування національного інвестиційного потенціалу та його спрямування на капіталовкладення в національну економіку; 3) встановлення пріоритетності завдань формування дієздатних фінансово стійких суб’єктів господарювання; 4) сприяння створенню організаційно-інституційної системи національної економіки, орієнтованої на концентрації ресурсів на цілях зростання; 5) реалізацію заходів щодо захисту внутрішнього ринку; 6) розроблення й реалізацію державної політики доходів та розвитку людського капіталу; 7) встановлення балансу інтересів основних політико-економічних угруповань навколо реалізації завдань зростання.
Економічні методи державного регулювання економіки для стимулювання структурних зрушень у напрямі формування нової якості економічного зростання в Україні мають забезпечуватися через фіскальні, монетарні, інвестиційні інструменти (рис. 11.1).
Сприятливими можливостями для здійснення економічного прориву в рамках стратегії зростання можуть стати: 1) розвиток високотехнологічних галузей, таких як ракетно-космічна промисловість, літако – і суднобудування; галузі аграрно-промислового комплексу; транзитних перевезень, транспортування нафти, газу, електроенергії; сфера послуг зв’язку і телекомунікацій, рекреаційно-туристичного комплексу, які є “локомотивами зростання” та здатні забезпечити перерозподіл ресурсів, засобів у напрямі структурних інноваційних зрушень і дати поштовх усій господарській системі; 2) створення та розвиток нових промислових виробництв – наноіндустрії, яка включає створення наноструктурних систем, наноматеріалів, нанотехнологій і дозволить Україні успішно інтегруватися у глобальний ринок нанотехнологій; 3) реалізація науково-технічних розробок у сфері біо-, опто-, акустоелектроніки, комп’ютерних систем штучного інтелекту й автоматизованого перекладу; проведення системного і прикладного програмування; моделювання віртуальної реальності; побудова інформаційних систем у галузях освіти, науки, культури, медицини, екології, управління, безпеки; 4) розвиток точного машинобудування, створення високоякісних, термостійких та високоміцних матеріалів, використання систем комплексного використання термальних вод, геотермального теплопостачання, що дасть можливість частково вирішити проблему енергопостачання.
11.5. Показники ефективності розвитку та зростання національної економіки
Успішна реалізація політики економічного зростання національної економіки визначається економічною, соціальною, політичною ефективністю, які вказують на активізацію використання основних джерел економічного зростання.
Економічна ефективність Виражається темпами і структурою економічного зростання, динамікою інтегральних макроеко-номічних показників (темпи зростання ВВП, національного доходу, валового нагромадження, заробітної плати, продуктивності праці тощо); показниками, що характеризують конкурентоспроможність національної економіки, інвестиційно-інноваційну активність підприємств, інтелектуалізацію розвитку (підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технологій, створення наноматеріалів та нанотехнологій); показниками, що характеризують стан національної безпеки в розрізі основних її складових порівняно з бажаними (оптимальними їх значеннями); показниками зростання кінцевого попиту.
Соціальна ефективність По суті є наслідком позитивної зміни перерахованих вище індикаторів і виражається показниками, що характеризують рівень зайнятості, якість життя, середній рівень доходів, прожитковий мінімум та інші показники соціальної складової національної безпеки. Соціальна ефективність має відображати зміни характеру та умов праці, підвищення продуктивності праці та життєвого рівня населення, поліпшення його побутових умов, розширення можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.
Політична ефективність Виявляється в наявності суспільного консенсусу в досягненні стратегічних цілей та пріоритетів довгострокового розвитку, посиленні геополітичних позицій країни, забезпеченні соціальної та економічної стабільності, активізації потенціалу держави в інноваційному, ноосферизованому просторі.
Ефективність процесів економічного зростання в розвитку національної економіки простежується за допомогою базисних та ланцюгових індексів, темпів зростання та приросту макроекономічних показників. Використовують кілька різновидів цих показників (табл. 11.1).
Для визначення рівня соціально-економічного розвитку країни використовують кілька груп показників-індикаторів. Деякі з
Таблиця 11.1. Показники ефективності зростання національної економіки
Них застосовують у Програмі міжнародних порівнянь, що проводиться під методичним і організаційним керівництвом ООН. Найважливішими індикаторами рівня економічного розвитку є показник ВВП на одну особу, національний дохід на одну особу, показники структури споживчих витрат.
Агрегованими індикаторами економічного розвитку є показники виробництва, споживання, тривалості життя, стану здоров’я, освітнього рівня населення.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)