Національна економіка – Носова О. В. – 3.3. Теорія соціального ринкового господарства та її реалізація в ФРН
Найбільший інтерес у теоретичному та практичному аспектах постсоціалістичного реформування представляє континентальна (германська) модель соціальної ринкового господарства – СРГ. Побудова соціальної держави в Німеччині – результат послідовних зусиль кількох поколінь німецьких вчених і політиків. Фундамент соціальної орієнтації економіки був закладений ще в XIX столітті відомими трудовими законами уряду канцлера Бісмарка. Концепція СРГ – базис економічної політики ФРН після II Світової війни – виникла в результаті генезису трьох основних шкіл. Перша склалася ще в 1920-ті рр. навколо В. Репке та А. Рюстова – вони розробили основи теорії і практики ладу.
Друга група німецьких неолібералів (“Фрайбурзька школа”) сформувалася навколо економіста В. Ойкена та юриста Ф. Бьома в університеті м. Фрайбург (Німеччина). Вона розробила ідеальні типи господарств і принципи економічної політики. (Основна праця В. Ойкена – “Принципи економічної політики”, над якою він працював з 1939 р. по 1952 р.). Третя група (“Кельнська школа”) представлена А. Мюллером-Армаком, Л. Ерхардом та їхніми учнями. В її рамках розроблено конкретні шляхи побудови соціальної ринкової економіки: у 50-ті рр. концепція СРГ була послідовно реалізована в політиці міністра господарства, віце-канцлера і канцера ФРН Л. Ерхарда.
Сутність розвиненої моделі СРГ можна звести до постулату: ефективна ринкова економіка (I) як основа соціального прогресу і соціальної справедливості (II). Розглянемо складові елементи моделі СРГ:
I. На відміну від держави добробуту, теорія і практика СРГ віддає пріоритет не перерозподілу доходів, а вдосконаленню ринкової організації виробництва. Показово, що, визначаючи центральне завдання сучасної держави практик будівництва СРГ у ФРН канцлер Л. Ерхард у своїй головній книзі “Добробут для всіх” (1956 р.) відсилає нас до класичного постулату теоретика В. Ойкена: “Якщо справедливе твердження, що розподілити можна лише те, що було попередньо створено, то всі соціальні реформатори повинні перш за все домагатися господарського порядку, що діє з найбільшою ефективністю… Бо, якщо при будь-якому порядку всі люди однаково голодують, то це не є вирішення проблеми справедливого розподілу… Ці питання не вирішуються при поганому порядку і тоді, коли він приправляється етичними прикрасами і закликає до спільних інтересів усіх людей”.
Практика показала, що ядро ефективної економічної системи СРГ утворюють такі основні фактори:
1. Органічна єдність ринку і держави.
2. Захист конкуренції.
3. Соціальне партнерство: “співучасть в управлінні” і паритетне фінансування соціальної сфери державою, підприємцями та найманими працівниками.
Оскільки праця виступає вирішальним фактором виробництва в індустріальному суспільстві, держава створює умови найбільшого сприяння реалізації даного чинника у двох основних напрямках:
– забезпечення свободи підприємництва;
– ефективне використання найманої праці.
Оптимальне поєднання цих напрямів дозволяє вирішувати двоєдине завдання – досягнення сталого економічного зростання і максимально повної зайнятості.
Держава не нав’язує, а лише оформлює законодавчо історично сформовані норми цивілізованого господарювання; воно ж, точніше суд, (а не охоронні структури підприємців) суворо стежить за дотриманням цих норм, маючи в своїх руках систему адміністративних і економічних важелів впливу (штрафи, санкції, розподіл держзамовлень тощо). Держава прямо сприяє створенню матеріально-фінансової бази підприємництва.
Другий напрямок становлення ефективного економічного порядку СРГ – організація найманої праці. Частка працівників найманої праці абсолютно переважає в економічно активному населенні індустріальних країн: у Швеції – 81,8 %; в СІНА – 91 %; у ФРН – 94 %. На основі принципу соціального партнерства в моделі СРГ створена унікальна для капіталізму система “співучасть в управлінні”; разом з системою тарифної автономії вона є платформою високопродуктивної, мотивованої праці.
Система “співучасті в управлінні” у СРГ Німеччини дає реальне право представникам найманих працівників брати участь в управлінні підприємством, перетворює їх у партнерів роботодавців. її становлення почалося в 1951 р. з прийняттям закону про участь працівників в управлінні підприємствами зони ЄОВС (Європейського об’єднання вугілля і сталі). З тих пір система пройшла тривалу і успішну апробацію в двох галузях – гірничодобувній і сталеварній, а з 1972 р. поширена на всі галузі. Відповідно до закону 1951 р. у всіх акціонерних товариствах названих галузей з числом працівників більше 1 тис. осіб обираються наглядові ради у складі 11 осіб: 5 – від працівників, 5 – від акціонерів (пайовиків) і 1 – “нейтральний”. Сфера повноважень Рад досить широка: вони призначають і відкликають членів правління (керуючих) – для обрання члена правління потрібна більшість у 2/3 голосів; заслуховують звіти по всій діяльності фірми; мають право на вирішення всіх кадрових питань, регулювання робочого часу, форми видачі зарплати і т. д.
Тепер наглядові ради створюються повсюдно; закони чітко визначають їх повноваження та умови формування. Так, співвідношення представників працівників і акціонерів повинно становити:
O 6:6 на фірмах із кількістю працівників до 10 тис. чоловік;
O 8:8 – число працівників від 10 тис. до 20 тис. чоловік;
O 10:10 – число працівників понад 20 тис. чоловік.
Наочним виявом поглиблення економічної демократії в моделі СРГ є законодавче повсюдне створення (згідно з останньою редакцією Закону про Статут підприємства 1988 р.) ще одного органу захисту інтересів трудящих. На всіх приватних підприємствах із кількістю працівників не менше 5 чол. обирається Рада підприємства, фірми, концерну (на державних підприємствах – Рада по кадрах) (див. схема 3.2). У компетенції Ради (вона проводить щоквартальні збори колективу) знаходяться правила внутрішнього розпорядку, питання робочого часу, відпусток, техніки безпеки; соціальні питання. Особливо важливо, що без згоди Ради роботодавець не має права на звільнення працівника (суперечливі питання може вирішувати тільки суд). Закриття або перенесення виробництва на підприємствах з кількістю працівників більше 20 чоловік можливо тільки після переговорів роботодавця з Радою про відшкодування шкоди працівникам у результаті цих змін. Ступінь захисту від звільнення виявилася настільки висока, що стала гальмувати мобільність ринкової економіки, перешкоджати підприємницькій ініціативі.
II. Ефективний економічний порядок є фундаментом другої складової моделі СРГ – соціального прогресу і соціальної справедливості. ФРН є світовим лідером за рівнем заробітної плати. При цьому рівень оплати праці визначається механізмом тарифної автономії: галузеві ставки зарплати встановлюються в тарифному договорі між профспілками та об’єднаннями роботодавців. Держава в даному процесі прямо не бере участь, але гарантує його законодавчо: перший закон про порядок укладання колективних договорів прийнятий ще в 1949 р. Основний метод встановлення оплати праці – колективні переговори, – виявився більш продуктивним, ніж класова боротьба, про що свідчить мінімальний рівень страйкового руху у ФРН.
Система соціального страхування ФРН – найстаріша в світі. її основи закладено соціальним законодавством О. фон Бісмарка: у 1883 р. прийнятий Закон про страхування на випадок хвороби, в 1884 р. – від нещасних випадків, в 1889 р. – пенсійне страхування і т. д. Загальновідомі соціальні досягнення ФРН – наприклад, чиста (“базова”) пенсія становить 70 %% середнього чистого доходу найманого працівника; мінімальний в світі річний робочий час – 1573 години; (у США – 1904 години, а в Японії – 1840 годин); гарантована відпустка – 24 робочих дня (на практиці – 6 тижнів) і т. д. Для перехідних держав особливо цінний досвід німецької моделі СРГ у створенні інституційно-правових основ паритетного фінансування соціальної політики. Так, до фонду страхування по безробіттю з 2002 р. наймані працівники і роботодавці відраховують по 3,25 %% від фонду заробітної плати. Встановлено граничні межі для відрахувань до всіх соціальних фондів: нижню становить заробіток в 325 євро; вища межа відрахувань на пенсійне страхування і страхування на випадок безробіття становить щорічний дохід понад 54 тис. євро.
Визначилися межі соціальної політики держави у розвинутій моделі СРГ. Розширення соціальних функцій і витрат держави призводить до підриву соціальної стабільності. Система соціального захисту стає занадто обтяжливою для фінансування, що підриває можливості економічного зростання, ліквідує робочі місця. Рівень безробіття у ФРН зараз перевищує 12 % економічно активного населення (більше 5 млн чол.); причому в умовах, коли праця настільки дорога, а система соціального захисту настільки жорстка, підприємцям стає вигідніше робити відрахування в соціальні фонди, ніж створювати нові робочі місця.
Центральна проблема розвиненої моделі СРГ – це балансування на межі держави добробуту, де ефективність народного господарства гальмується державним патерналізмом і зростанням утриманських настроїв в суспільстві. Це проявляється і в системі обов’язкового страхування, де порушується принцип паритетності фінансування (наприклад, частка витрат населення на охорону здоров’я у ФРН становить лише близько 25 %, а 75 % складають суспільні витрати); і особливо наочно – у системі соціального забезпечення. Так, згідно з федеральним законом, будь-хто, чий дохід на члена сім’ї менше встановленого прожиткового мінімуму (у ФРН рівнем бідності вважається душовій номінальний дохід менше 50 % середньодушового доходу), має право на щомісячну “допомогу на життєзабезпечення”. Вона включає: витрати на харчування, предмети побуту, особистого вжитку, гігієни, безкоштовне медичне обслуговування, більшість ліків, наймане житло, опалення, пільги на електроенергію і телефон. Разом на утримання однієї бездітної подружньої пари держава витрачає понад 1100 євро на місяць; таку допомогу отримують зараз понад 3 % населення, а річний приріст числа його одержувачів – 7 %.
Розширення розмірів соціальної держави негативно впливає на економічну ефективність. Разом з тим, аналіз досвіду розвиненою моделі СРГ показує її здатність адаптуватися до проблем, що є об’єктивно неминучими у розвитку такого складного суспільного організму.
У багатьох постсоціалістичних країнах, де адаптація інститутів є найбільш успішною, модель соціальної ринкової економіки конституційно проголошена парадигмою соціально-економічного розвитку (Польща, Таджикистан та ін.) Наприклад, у Конституції Польської Республіки економічний фундамент держави визначається так: “Стаття 20. Соціальне ринкове господарство, яке спирається на свободу господарської діяльності, приватну власність, а також на взаємодопомогу, діалог та співробітництво соціальних партнерів, є основою економічного устрою польської Республіки”.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)