Міжнародне право – Тимченко Л. Д. – 20.4. Реалізація принципу мирного вирішення міжнародних спорів за допомогою міжнародних організацій
В ООН проблемою мирного вирішення спорів займаються насамперед три головні органи – Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Міжнародний Суд.
Згідно зі ст. 11,12,14 і 35 Статуту ООН Генеральна Асамблея може приймати резолюції з мирного вирішення міжнародних спорів, якщо вони не передані на розгляд Ради Безпеки ООН.
Як уже наголошувалося, головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки в рамках ООН несе Рада Безпеки (п. 1 ст. 24 Статуту). Тому цей головний орган володіє найширшими повноваженнями з мирного врегулювання міжнародних спорів відповідно до положень розділу VI Статуту ООН (див. підрозділ 20.3). Необхідно зазначити, що резолюції Ради Безпеки ООН з мирного вирішення міжнародних спорів мають рекомендаційний характер для сторін, що сперечаються.
Генеральний секретар ООН також має певні повноваження в цій сфері. Так, відповідно до ст. 99 Статуту ООН Генеральний секретар має право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, тобто про міжнародні спори відповідного характеру. Генеральний секретар ООН і його спеціальні представники неодноразово брали участь з місією добрих послуг та посередництва у процесі мирного вирішення міжнародних спорів і конфліктних ситуацій, що загрожували міжнародному миру й безпеці. Наприклад, у 1962 р. Генеральний секретар ООН У. Тан надав добрі послуги і посередництво з метою мирного розв’язання
Карибської кризи, що загрожувала перерости в ядерний конфлікт.
Згідно зі Статутом ООН Рада Безпеки повинна заохочувати мирне вирішення міжнародних спорів за допомогою регіональних угод і регіональних організацій (п. 1 ст. 52).
Засновницькі документи регіональних організацій містять положення з мирного вирішення спорів між державами-членами.
Так, одним із принципів діяльності Ліги арабських держав (ЛАД) є принцип мирного врегулювання міжнародних спорів, якому присвячені ст. 5,6,7 і 19 Пакту ЛАД, Пакт покладає функції з мирного вирішення спорів на Раду Ліги – найвищий орган організації. Рада може виступити з пропозицією надання добрих послуг сторонам, що сперечаються, а також виконувати функції арбітражу. Проте Рада не може ухвалювати “обов’язкових і остаточних рішень з таких важливих спорів, які зачіпають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держав”, тобто в цих випадках можна звертатися до інших, крім Ради Ліги, мирних засобів.
У Статуті Організації американських держав (ОАД) і Боготському договорі 1948 р. передбачено такі засоби мирного вирішення спорів, як добрі послуги, посередництво, розслідування, примирення і арбітражний розгляд, а також детально регламентовано процедуру їх здійснення (ст. 84-89 Статуту ОАД). Основні повноваження в цій сфері належать двом головним органам ОАД: Постійній раді та Консультативній нараді міністрів закордонних справ. Постійна рада правомочна створювати арбітражний суд без участі сторін спору. В рамках ОАД діє Міжамериканська комісія з урегулювання спорів мирними засобами як допоміжний орган Постійної ради.
Організація африканської єдності – організація африканських країн, створена на конференції глав урядів держав, що звільнилися, в 1963 р. Нині ця організація називається Африканський Союз.
Мета: зміцнення співробітництва між країнами Африки, врегулювання територіальних конфліктів, спорів і розбіжностей між ними, співпраця в соціально-економічній і політичній сферах життя. В 1994 р. до організації вступила ПАР.
Об’єктивними причинами створення Африканського Союзу, що замінив ОАЄ – найбільше політичне об’єднання держав Африканського континенту, були кардинальні зміни в розстановці політичних сил у світі за час її існування (1963-2001 рр.) і виконання на межі нового тисячоліття частини завдань, поставлених перед ОАЄ як першочергові. Проблеми сучасного економічного розвитку держав Африки вимагають пошуку нових підходів і механізмів.
Рішення про створення Африканського Союзу було ухвалено на надзвичайній зустрічі на вищому рівні ОАЄ у вересні 1999 р. у м. Сірте (Лівія). Воно відображало прагнення африканських лідерів до вищого рівня єдності, ніж у рамках ОАЄ. Глави держав континенту схвалили Засновницький акт Африканського Союзу на саміті ОАЄ в липні 2000 р. у м. Ломі (Того), тоді ж було офіційно оголошено про створення АС. На 37-й сесії Асамблеї ОАЄ в столиці Замбії м. Лусака (липень 2001 р.) був затверджений пакет документів, що визначають структуру і правову базу нової організації. До цього моменту Акт ратифікували 51 африканська країна. Він замінив Статут ОАЄ, який, проте, діяв ще рік протягом перехідного періоду від ОАЄ до АС. Перший саміт Африканського Союзу відбувся 9-10 липня 2002 р. у місті Дурбан (ПАР). Головою АС обрали президента Південно-Африканської Республіки Табо Мбекі. Оперативною економічною програмою знову створеної всеафриканської організації була названа програма НЕПАД (“Нове партнерство для розвитку Африки” – New Partnership for Africa’s Development) – масштабна програма стратегії розвитку Африки, в якій визначається її місце в сучасному світі, передбачається конкретний комплекс заходів у сфері економіки держав континенту, а також висловлюється надія на партнерство глобального рівня у процесі її реалізації. В 2003 р. членами АС були всі держави континенту, крім Королівства Марокко, яке припинило участь у роботі ОАЄ після прийняття в її члени Сахарської Арабської Демократичної Республіки. Штаб-квартира АС розташована в м. Аддіс-Абебі (Ефіопія).
У назвах як самої організації (“Африканський Союз”), так і її найвищого виконавчого органу (“Комісія АС”) виразно помітна певна аналогія зі структурами Європейського Союзу. Це свідчить про твердий намір лідерів африканських держав в інтеграційному процесі враховувати успішний досвід ЄС і наявних об’єднань Південно-Східної Азії і Латинської Америки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)