Міжнародне право – Тимченко Л. Д. – 6.6. Застереження і поправки до міжнародних договорів
У зв’язку з тим, що міжнародний договір є складним і багатоаспектним правовим актом, то цілком зрозуміло, що його окремі положення можуть не відповідати інтересам певної держави. Щоб не зачіпати інтересів держав, у праві міжнародних договорів існує інститут застережень. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. закріплено правило, що держава може при підписанні, ратифікації, ухваленні, затвердженні договору або приєднанні до нього сформулювати застереження, якщо договір не забороняє їх внесення (ст. 19). При цьому застереження означає односторонню заяву держави, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити щодо себе юридичну дію певних положень договору. Застереження, зроблене при підписанні міжнародного договору, має бути також підтверджено і при його ратифікації.
У разі прийняття застереження іншими учасниками договору воно діє щодо держави, яка його заявила, відповідно до положень застереження. Будь-яка держава має право заперечувати проти застереження будь-якого учасника договору. У такому разі договір між цими учасниками діятиме в тій частині, якої застереження не стосується. Хоча держава, яка заперечує проти застереження, може заявити, що не визнає себе зв’язаною зобов’язаннями договору щодо учасника, який зробив застереження. Наприклад, Україна зробила 16 застережень до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 р. при її ратифікації1. Внесення Верховною Радою України таких численних застережень до невеликого за обсягом документа викликало справедливу критику в Україні і за її межами, оскільки деякі з них не відповідали положенням самої Угоди про створення СНД і нормам Віденської конвенції 1969 р.2 Пояснюється це тим, що по суті ці застереження є поправками до Угоди 1991 р., оскільки змінюють її, а процедура ухвалення поправок і відповідно до положень Угоди 1991 р. (ст. 10), і згідно з нормами Віденської конвенції 1969 р. (ст. 39-41) інша, ніж процедура внесення застережень. Наприклад, не може вважатися застереженням те, що прийняла під такою назвою Верховна Рада України 12 грудня 1991 р. у п. 1: “Замінити назву Угоди, виключивши слово “створення”, і слово “Співдружність” писати з малої букви. Заголовок повинен читатися так: “Угода про співдружність незалежних Держав”1. Те саме стосується і п. 2-4 рішення Верховної Ради України від 12 грудня 1991 р. Зміст визначених пунктів, названих парламентом України терміном “застереження”2, безумовно свідчить, що це поправки до Угоди про створення СНД 1991 р. У міжнародному праві застереження мають бути застереженнями, а поправки – поправками.
Застереження, заперечення й ухвалення застережень повинно оформлюватися письмово і доводитися до відома учасників договору; натомість згода на застереження може бути і мовчазною. Учасник договору, що зробив застереження, у будь-який час може відмовитися від нього. При цьому згоди учасників, що прийняли застереження, не вимагається. Держава, що заперечує проти застереження, також може зняти заперечення у будь-який момент. І зняття застереження, і відмова від нього повинні здійснюватися у письмовій формі.
При підписанні, ратифікації, ухваленні, затвердженні або приєднанні до міжнародного договору держави можуть робити заяви, в яких розкривають зміст своєї позиції щодо предмета договірного регулювання. Такі заяви е односторонніми актами, що не мають міжнародно-правових наслідків. Подібні заяви також не слід плутати із застереженнями до міжнародного договору.
Відповідно до Віденської конвенції 1969 р., договір може бути змінений за угодою між його учасниками шляхом внесення поправок (ст. 39). При цьому всі договірні сторони повинні повідомлятися про будь-яку пропозицію стосовно поправок до багатостороннього договору, причому кожна з договірних держав має право брати участь: а) в ухваленні рішення про те, що слід зробити щодо такої пропозиції; Ь) переговорах і укладенні будь-якої угоди про внесення поправок у договір.
Два або декілька учасників багатостороннього договору можуть укласти угоду про зміну договору тільки у взаємовідносинах між собою, якщо:
А)- можливість такої зміни передбачається самим договором;
Б) така зміна не забороняється договором і:
В) не впливає на користування іншими учасниками своїми правами за договором або на виконання ними своїх зобов’язань;
Г) не зачіпає положення, відступ від якого є несумісним з ефективним здійсненням об’єкта і мети договору в цілому (п. 1 ст. 41 Віденської конвенції 1969 p.).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)