Людина і світ – Юрій М. Ф. – РУХ ЯК ЗАГАЛЬНИЙ СПОСІБ ІСНУВАННЯ СВІТУ. ФОРМИ РУХУ. РУХ І СПОКІЙ

Уявлення про рух, його сутність, джерела, а також про статус щодо буття світу, існування матерії історично змінювалися. Починаючи з античності і майже до кінця XVIII – початку XIX ст., рух пояснювали механічно, тобто як пересування у просторі чи зміну властивостей якихось речей та явищ внаслідок дії зовнішніх причин.

Механістичний погляд на природу руху не давав змоги розуміти його як саморух. Стосовно світу в цілому, пояснюючи джерело (початок руху), доводилося припускати або ідею першопоштовху (Бог у Аристотеля), або ж стверджувати, що рух вічний. Така інтерпретація призводила до того, що рух вважали менш загальною властивістю світу, ніж, наприклад, стан спокою. Таким чином, сам рух не міг розглядатися як загальна властивість, тим паче, як спосіб буття світу чи матерії.

З еволюцією природничонаукового і філософського знання й розуміння світу утверджується ідея загальності руху й розвитку, нерозривного зв’язку руху і матерії, руху як загального способу її буття.

Передумовою появи такої моделі світу слід вважати філософію Дж. Бруно, Б. Спінози, Р. Декарта (вчення про субстанцію), у якій стверджувалася ідея загального взаємозв’язку всіх явищ світу, а також матеріалістичну концепцію Дж. Толанда, яка констатувала, що рух і матерія нерозривно пов’язані.

Г. Гегель, долаючи механічне трактування руху, створює діалектичну картину розвитку світу і формулює діалектичні закони.

Марксистська концепція пояснює рух як спосіб існування матерії, її загальну властивість. Рух визнається як зміна, взаємодія взагалі.

Інтерпретація руху як взаємодії дала змогу вирішити низку традиційних проблем. Так, було з’ясовано питання про джерело руху стосовно світу, матерії в цілому. Це дало змогу відкинути ідею першопоштовху, першорушія як джерела руху в світі. По-друге, спираючись на ідею субстанції як загального взаємозв’язку усіх явищ світу і руху як взаємодії, стало можливим розглядати рух як загальну властивість світу (матерії). Таким чином, цей підхід дав змогу розглядати матерію як таку, що саморозвивається, а рух – як саморух. По-третє, на підставі наукового дослідження і виокремлення відносно самостійних, незвідних один до одного типів взаємодій були визначені форми руху. Кожна з них характеризується відповідним рівнем (наприклад, макросвіт і мікросвіт) і певним типом взаємодії. Кожен структурний рівень незвідний один до одного, як і незвідні різні типи взаємодії (наприклад, внутріатомна взаємодія і міжклітинна). Крім того, що кожна форма руху має свою специфіку і співвідноситься з певним рівнем організації матерії, вона генетично взаємопов’язана з іншими формами руху.

Ф. Енгельс розрізняв п’ять форм руху матерії: механічний, фізичний, хімічний, біологічний і соціальний рух. У сучасній філософській картині світу виділяють три найзагальніші форми руху, що охоплюють усе багатоманіття буття матерії.

1. Рух в неорганічній природі: переміщення у просторі, процеси перетворення елементарних частинок, гравітаційні, електромагнітні, сильні й слабкі взаємодії, перетворення атомів і молекул, найрізноманітніші зміни в структурі макроскопічних тіл, геологічні процеси тіл і систем, що змінюються, і т. д.

2. Рух у живій природі: від клітинного рівня (обмін речовин, відтворення, саморегуляція і т. д.) до взаємодії на рівні біоценозів, усієї біосфери Землі.



Людина і світ – Юрій М. Ф. – РУХ ЯК ЗАГАЛЬНИЙ СПОСІБ ІСНУВАННЯ СВІТУ. ФОРМИ РУХУ. РУХ І СПОКІЙ