Криміналістика – Волобуєв А. Ф. – 3. Загальна характеристика видів, призначення, реєстраційних документів криміналістичних обліків
Вид криміналістичного обліку, а відтак і його назва, визначається на основі декількох чинників: об’єкта та його ознак, що підлягають реєстрації, способу, форми, ступеня централізації (або охоплення певної території держави), призначення, органу, що здійснює реєстрацію.
За призначенням (завданнями) розрізняють криміналістичні обліки: оперативно-довідкові та оперативко-пошукові.
Оперативно-пошукові обліки вміщують об’єкти, які безпосередньо пов’язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів зламування, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів та ін.
Інформаційно-довідкові обліки (колекції і картотеки) комплектуються об’єктами та даними, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об’єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги тощо.
Окремо доцільно зупинитись на дактилоскопічному обліку (як виду оперативно-пошукового обліку). Сьогодні метод дактилоскопічної реєстрації є найефективнішим та найдешевшим методом реєстрації людей узагалі. І тому з багатьох наявних і функціонуючих обліків дактилоскопічний за обсягом посідає провідне місце не тільки в Україні, але й у багатьох інших державах. Саме великий обсяг інформації, яку необхідно переробити і постійно опрацьовувати під час перевірок та пошуків шуканого сліда або індивіда, сприяв заміні ручної праці автоматизованими дактилоскопічними ідентифікаційними системами (АДІС) на базі ПЕОМ.
У контексті наявної об’єктивної необхідності автоматизувати процес дактилоскопічної реєстрації за допомогою новітніх досягнень науки і техніки доцільно навести запропоновану колективом авторів під керівництвом професора Л. Г. Еджубова періодизацію становлення дактилоскопічної реєстрації:
– перший етап – становлення та розвиток формульної системи (починаючи з Гальтона-Генрі, які запровадили формульний спосіб описування папілярних узорів; пошуки також здійснювалися за такими дактилоскопічними формулам);
– другий етап (50 роки XX ст.) характеризувався появою ілюзії, що формульні системи реєстрації можуть мати нове життя завдяки використанню обчислювальної техніки;
– третій етап (1957 р.- 60 роки XX ст.) – етап автоматизації дактилоскопічної реєстрації або науковий етап, коли були запропоновані на противагу формульним – кодові системи, розроблені спеціально для комп’ютерної техніки;
– четвертий етап (70 роки XX ст.) – коли після 15 років від моменту здійснення досліджень у Росії, США, Англії та інших країнах почали проводити практичні розробки автоматизованих систем, які називають кодовими.
Правовою підставою використання дактилоскопічних обліків в Україні є Закони України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про інформацію”, “Про біженців” та відомчі нормативні акти МВС України. У тому числі, наказ “Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України” від 30.08.1999 № 682, наказ “Про затвердження Інструкції про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України” від 11.09.2001 № 785; наказ “Про затвердження Інструкції про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліків в органах внутрішніх справ і органах (установах) кримінально-виправної системи України” від 23.08.2002 № 823/188, норми яких містять пояснення щодо сутності, принципів, завдань дактилоскопічної реєстрації, регламентують діяльність суб’єктів дактилоскопічної реєстрації, визначають об’єкти реєстрації тощо.
Зокрема, у п. 11 ст. 11 Закону України “Про міліцію” визначено перелік осіб, які підлягають дактилоскопіюванню, а саме особи, які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, що взяті під варту, звинувачуються у вчиненні злочину, а також особи, які піддані адміністративному арешту. Відповідно до ст. 11 Закону України “Про біженців” органи міграційної служби здійснюють дактилоскопіювання осіб, щодо яких порушено клопотання про надання їм статусу біженця.
Використання дактилоскопічних обліків є важливим каталізатором процесу розкриття злочину. Наприклад, з НДЕКЦ при УМВС України на Південно-Західній залізниці для перевірки надійшли сліди рук, що вилучені під час розслідування кримінальної справи за фактом розбійного нападу на вокзалі “Київ-Пасажирський”; під час перевірки зазначених слідів було встановлено збіг із відбитками пальців рук з дактилоскопічної карти, заповненої на ім’я М.; останнього було дактилоскопійовано у приймальнику-розподільнику УМВС України у Волинській області у 1998 р. Злочин було розкрито за 6-8 годин після отримання слідів рук, вилучених із місця скоєння злочину.
Дактилоскопічний облік здійснюють за допомогою дактилоскопічних карт, які містять пальцеві відбитки кожної руки певної особи.
Дактилокарти заповнюють у 3-х примірниках, якщо вони підлягають обліку в центральній дактилокартотеці, або у 2-х примірниках, якщо вони підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках. Дактилокарта на особу заповнюється на бланку встановленого зразка, де у відповідних графах фіксують такі відомості: стать; прізвище, ім’я та по батькові; число, місяць, рік народження; місце народження; дактилоскопічна формула за десятипальцевою системою; основні та контрольні відбитки пальців; підпис особи; дата проведення дактилоскопіювання; орган, де відбулося дактилоскопіювання; підстава для дактилоскопіювання; відбитки долонь; прикмети; прізвище і підпис працівника, який заповнив дактилокарту.
Дактилоскопіювання полягає в отриманні пальцевих відбитків живих осіб і трупів. При дактилоскопіюванні живих осіб на гладку пластинку видавлюють невеличку кількість друкарської фарби і розкочують її гумовим валиком. Дактилоскопійованому пропонують вимити руки теплою водою з милом, після чого нігтьові фаланги всіх пальців прокочують від краю до краю по пластинці з фарбою, потім у тому ж порядку прокочують їх у спеціально зазначених місцях на дактилокарті. Після прокочування на дактилокарту наносять контрольний відбиток чотирьох пальців одночасно (крім великого, що прокочується окремо в спеціально відведеній графі), який допомагає перевірити, чи нанесені окремі відбитки пальців на відповідні місця дактилокарти, і визначити, якою рукою і яким пальцем залишений слід на місці події.
Дактилоскопіювання трупа має свої особливості. За ступенем складності прийоми дактилоскопіювання трупів поділяють на прості (невдовзі після настання смерті), середньої складності (труп у стані трупного задубіння або початкової стадії розкладання) і складні (труп у стадії руйнування, гниття або мацерації).
Прості прийоми аналогічні прийомам дактилоскопіювання живої особи, але відбитки рук наносять спочатку на невеликі аркуші паперу, які вже потім наклеюють на дактилоскопічну карту у стандартній послідовності. На стадії трупного задубіння характерним є скороченням і уплотненням м’язів, що виключає можливість пасивних рухів у суглобах. Отже, дактилоскопіюванню такого трупа за традиційною схемою має передувати попереднє розпрямлення пальців у суглобах (відмочування у теплій воді, застосування певних пристроїв, розрізання певного сухожилля променезап’ясного суглоба тощо).
Підготовка до дактилоскопіювання трупу при гнильно розм’якшених пальцях, коли цілісність епідермісу не має порушень, полягає у їх промиванні, висушуванні, знежиренні спиртом, ефіром або ацетоном. Якщо епідерміс відділений його цілком або частково знімають з пальців рук, промивають у ефірі або слабому розчині формаліну, після чого одягають на свій палець, зафарбовують і прокатують.
У випадку значного порушення зовнішньої поверхні епідермісу для отримання зображень кожних узорів можливо використовувати фотозйомку у рентгенівських променях. Для цього відповідну поверхню пальців покривають тонким шаром солей важких металів або барію і просвічують рентгенівськими променями у з пластинки за допомогою гумового валика наносять на пальці, а потім прокочують кожний палець окремими квадратиками паперу, покладеними на сірникову коробку. Аркуші паперу з відбитками пальців наклеюють на відповідне місце дактилокарти. Контрольний відбиток не роблять.
Якщо на шкіру пальців рук трупа певний період впливала волога відбувається процес мацерації, який призводить до відділення і відшарування епідермісу. Відділену шкіру у такому випадку називають ” перчаткою смерті”, її зафарбовують і отримують відбитки традиційним способом.
Необхідність дактилоскопіювання муміфікованих кінцівок трупа потребує застосування одного з таких методів: фотографування або візуальне спостереження, виготовлення зліпків папілярних узорів, попереднє розм’якшення подушок пальців або рентгеноскопія тощо. Для розм’якшення промиті руки поміщають па три години у дистильовану воду температурою 25 °С. Потім їх висушують, знежирюють в ефірі протягом трьох діб і поміщають в розчин оцтової кислоти (40 мл крижаної оптової кислоти на 100 мл готового розчину). За дві доби розчин оцтової кислоти шприцом вводять в товщу нігтьової фаланги, що сприяє механічному розправленню тканин.
Систематизацію дактилокарт полегшують за допомогою використання спеціальних формул. Дактилоскопічна формула – це формула десятипальцевої системи реєстрації, що записують в правому верхньому куті лицьового боку дактилокарти і вигляді як дві прості дроби. Перша – основна частина формули, друга – додаткова.
Чисельник основної частини формули являє собою суму умовних цифрових позначень тільки завиткових візерунків парних пальців рук із додаванням одиниці, а знаменник – суму позначень завиткових узорів непарних пальців із додаванням одиниці. Парні і непарні пальці визначають, переходячи від великого пальця правої руки до мізинця лівої. Для цифрових позначень усі пальці розподіляються на пари. Відповідним парам присвоюються такі цифрові позначення: великий і вказівний правої руки – 16; середній і безіменний правої руки – 8; мізинець правої і великий лівої руки – 4; вказівний і середній лівої – 2; безіменний і мізинець лівої -1.
Додаткова частина формули – дріб, де в чисельнику є ряд цифрових позначень усіх узорів пальців правої руки, які не сумуються, а в знаменнику – пальців лівої. Для виведення додаткової частини формули папілярний узор кожного пальця наділяється умовною цифрою від 1 до 9. Дугові узори, незалежно від виду, позначаються цифрою 1, петльові радіальні – 2, петльові ульнарні – 3,4,5 і 6, залежно від кількості ліній, розміщених на лілії відрахування; завиткові узори – 7,8, 9, залежно від відносного положення дельт; відсутні пальці, а також узори пальців з пошкодженнями позначаються – 0.
Доцільно зазначити, що важливим критерієм поділу криміналістичних обліків на види з урахуванням усіх інших чинників є саме орган, що їх здійснює. Усі криміналістичні обліки ведуть виключно підрозділи МВС України.
За конкретними органами розрізняють:
– криміналістичні обліки, які ведуть підрозділи інформаційних технологій – основні облікові апарати;
– криміналістичні обліки, які ведуть підрозділи експертно-криміналістичних центрів МВС України, що є однією з їх функцій;
– криміналістичні обліки, які ведуть підрозділи карного (кримінального) розшуку, що є однією з їх функцій. За ступенем централізації (що визначається органом ведення та охопленням території держави) виділяють:
– центральні (інша назва централізовані) – підрозділи МВС України; до них можна також віднести міждержавні: в межах СНД це Головний інформаційний центр (ПЦ) МВС Росії; Інтерполу (Генеральний секретаріат) через Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (НЦБ); окремо Європолу – поліцейської організації, створеної країнами-членами ЄС;
– регіональні: підрозділи ГУ, УМВС України в АРК, областях, на транспорті, містах Києві та Севастополі;
– місцеві: підрозділи міськрайлінорганів внутрішніх справ. Однак, за окремими винятками, немає повністю централізованих чи регіональних обліків, тому доречно вести мову про центрально-регіональні та регіонально-місцеві або центрально-регіонально-місцеві обліки.
Основним обліковим підрозділом в системі МВС України є Управління інформаційних технологій, що діють на рівні МВС, головних Управлінь та Управлінь на рівні області. Ці Управління складаються з двох блоків: оперативно-довідковий відділ та комп’ютерний центр.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)