Країнознавство – Мальська М. П. – 3.4. Внутрішній поділ країн
Щоб підвищити ефективність управління власною територією, будь-які держави, окрім карликових, здійснюють власний поділ на окремі частини – внутрішні адміністративно-територіальні одиниці: області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо. На їх основі створюються і діють місцеві органи державної влади та управління.
Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений як самою його організаційно-соціальною природою, так і традиціями історичного розвитку країни, завданням і метою органів влади. Останнє уможливлює зміну (реформу) адміністративно-територіального устрою, з урахуванням інтересів певних політичних сил, що перебувають при владі, або з метою досягнення оптимальної організації і функціонування політичного та господарського механізму держави.
Структура, принципи, логіка, ієрархія адміністративно-територіального устрою слугують основою організації відповідних структур державної влади. На найнижчому ієрархічному щаблі, тобто найближче до людей, є органи місцевого самоврядування. Вони вирішують проблеми повсякденного життя громади та питання забезпечення населення водою, світлом, теплом, утилізації відходів, підтримують у належному стані внутрішні комунікації тощо.
На вищому ієрархічному рівні діють територіальні органи державної влади. Вони доволі жорстко підпорядковані центральним інститутам держави або ж, за складної ієрархічної структури, відповідним органам вищої за рангом адміністративно-територіальної одиниці. Їхні функції є набагато складніші.
Принципи внутрішнього територіального поділу федеративних та унітарних держав різняться. У перших кожен із суб’єктів федерації має не лише власну систему органів влади, а й систему права, у тому числі, як правило, власну конституцію. Унітарні держави позбавлені внутрішнього політико-територіального поділу. Їхній адміністративно-територіальний поділ уніфікований, діє єдина система права, існує чітка ієрархічна система централізованої влади. Для невеликої або середньої за розмірами держави така система є найбільш ефективною. У більшості країн світу виділяється від 2 до 4 рівнів ієрархії адміністративно-територіальних одиниць. У Європі, а також у багатьох інших країнах світу зразковою вважається чотирирівнева, французька, система (департамент, округ, кантон, комуна).
У багатьох унітарних країнах виокремлюють міста та території особливого статусу. До таких територій, наприклад, належать Нахічеванська АР в Азербайджані, АР Крим в Україні, автономні області Валле-д’Аоста, Трентіно, Венеція-Джулія, Сардинія в Італії, Абхазія, Аджарія та Південна Осетія в Грузії. У багатьох країнах виділені столичні округи чи регіони, в яких зосереджуються всі центральні органи влади, сфокусовані всі внутрішньодержавні адміністративно-управлінські зв’язки. Особливу роль в усіх державах відіграє столиця, яка є не лише головним містом, адміністративно-політичним центром, а й своєрідним символом держави і нації.
Значення столиці в житті будь-якої країни дуже велике й у багатьох випадках постійно зростає. У переважній більшості держав столиця є не лише зосередженням органів державної влади та державного управління, судових, військово-стратегічних та інших установ, а й основним економічним центром країни. Іноді ці функції навіть гіпертрофовані. Так, більше половини промислової продукції такої великої країни, як Аргентина, виробляється у Великому Буенос-Айресі.
Столиця держави переважно виконує і найбільше функцій, тому від інших міст держави вона відрізняється великою притягальною силою, що вабить громадян, можливостями якнайповніше себе реалізувати. Звичайно, найважливішою функцією столиці є управління політичною діяльністю країни, як внутрішньою, так і зовнішньою. Для її виконання столиця має бути забезпечена найкращою інфраструктурою транспорту та зв’язку.
Історія становлення столиці – це історія утвердження державності. Кожна столиця має власну історію. За походженням у світі можна виділити такі групи столиць: родові, історичні міста, ситуативні столиці, штучні столиці, політичні столиці.
Перша група столиць – це колишні родові володіння князів, королів, гетьманів тощо. Вони були добре укріпленими населеними пунктами і тому ставали столицями. Це були, як правило, не найбільші міста і з часом свій статус столиці вони втрачали. В Європі найвідомішими з таких міст є іспанське Толедо, польський Краків, українські Чигирин і Батурин.
Найпоширенішими і найстійкішими є столиці – історичні міста. Вони виникли як політичні й управлінські центри цілком об’єктивно, завдяки вигіднішому географічному положенню, у державах, які народжувалися. Це Лондон, Рим, Париж, Київ, Будапешт, Прага, Стокгольм, Москва та ін.
Ситуативні столиці створюються за екстремальних ситуацій у країні, якими можуть бути війни або масштабні природно-кліматичні катаклізми. Наприклад, у період агресії російських військ на території України і захоплення ними Києва на початку 20-х років XX ст. столицю було перенесено до Кам’янця-Подільского. Окупація Парижа німецькими військами під час другої світової війни спричинила перенесення столиці Франції до м. Віші. Такою ж столицею було місто Чунцін у Китаї.
Штучні столиці – це переважно створені колоніальною адміністрацією центри управління, захопленими метрополією володіннями інших держав і націй. Якщо згодом метрополії здобувають незалежність, ці штучні столиці можуть перетворитися на повноцінні столиці нових незалежних держав. В Україні за часів російського імперського панування в різні періодами штучно створеними Росією столицями України були Глухів і Харків.
Політичні столиці створюються в тій чи іншій державі заради вирішення різноманітних політичних проблем, зокрема досягнення політичної рівноваги між окремими її регіонами. З цією метою столицю будують або на межі антагоністичних регіонів, або ж виносять її як форпост загальнодержавної політики в саме серце одного з проблемних регіонів. Політичних столиць у світі не так вже й мало, і їхня кількість продовжує зростати. Найвідомішими з них є Вашингтон, Оттава, Абуджа, Канберра, Анкара, Бразиліа. Будівництво останньої взагалі мало на меті прискорення економічного освоєння внутрішніх малозаселених районів Бразилії. І покладені на неї функції нова столиця успішно виконала.
Контрольні запитання і завдання
1. Як співвідносяться обсяг і зміст наукових понять “простір” і “територія”?
2. Дайте визначення поняття “територія держави”.
3. Перелічіть основні властивості території.
4. Розкрийте значення національної та канонічної території.
5. Охарактеризуйте демографічні властивості території.
6. Охарактеризуйте соціальні властивості території.
7. Охарактеризуйте економічні властивості території.
8. Охарактеризуйте роль узбережних (приморських) ділянок у господарській діяльності країни.
9. Як розмір території впливає на суспільні процеси в країні?
10. Як різняться країни світу за розмірами території?
11. Охарактеризуйте функції державних кордонів.
12. Які існують підходи до класифікації державних кордонів?
13. Розкрийте зміст поняття конфігурації території країни та поясніть її вплив на соціально-економічні процеси.
14. Перелічіть й охарактеризуйте основні показники компактності країни.
15. З якою метою здійснюється адміністративно-територіальний поділ країн?
16. Чим зумовлені особливості адміністративно-територіального устрою тієї чи іншої держави?
17. Які органи управління розміщуються на найнижчому ієрархічному рівні? Які функції вони виконують?
18. Чим займаються територіальні органи державної влади?
19. Чим різниться внутрішній територіальний поділ держави у федеративних і унітарних країнах?
20. Яке значення має столиця країни?
21. Як поділяють столиці за походженням?
(2 votes, average: 3,50 out of 5)