Конфліктологія та теорія переговорів – Яхно Т. П. – 3. Основні методи вирішення етнічних конфліктів
Етнонаціональні конфлікти, як типи політичних конфліктів, можна класифікувати за сферами прояву, цілями, обсягом використання військової сили, територією проживання етносу та іншими. Отже, слід розглянути їх детальніше.
За територією проживання:
– міждержавні;
– регіональні;
– між центром і регіоном;
– місцеві.
За мотивами виникнення:
– територіальні;
– економічні;
– політичні;
– історичні;
– ціннісні;
– конфесійні;
– соціально-побутові. За сферами прояву:
– соціально-економічні;
– культурно-мовні;
– територіально-статусні;
– сепаратистські. За цілями:
– реалістичні;
– нереалістичні. За методами:
– насильницькі;
– ненасильницькі.
За обсягом використання військової сили:
– мирні;
– з мінімальним (одноактних) використанням військової сили;
– військові. По вертикалі:
– між центром та адміністративною одиницею;
– між регіональними та місцевими органами влади.
По горизонталі:
– між групами корінних і некорінних національностей;
– мікроконфлікти на особистісному рівні.
Будь-який конфлікт на етнічному підгрунті обумовлений перш за все двома причинами – глибокою економічною або політичною кризою та ослабленням державної влади. Основними факторами негативного розвитку етнополітичної ситуації найчастіше є:
– підривна діяльність сепаратистів, розрахована на провокування конфліктів на міжетнічному підгрунті;
– зростаюча етнічна відособленість титульних націй під прикриттям побудови власної державності та самовизначення народів;
– зростаюча етнічна відособленість національних меншин, що супроводжується сепаратистськими вимогами про відокремлення й утворення національних районів, автономій, територій, під приводом необхідності збереження народних звичаїв і традицій, національної мови, місцевого самоврядування;
– зміщення традиційного міжетнічного балансу (у структурах влади, бізнесі, національно-етнічному складі населення) у бік титульної нації, звідси – посилення напруженості відносин з іншими народами, що складають меншість;
– відсутність добре продуманої федеральної національної політики;
– нестабільна політична та соціально-економічна ситуація в місті, районі, регіоні, країні;
– неконтрольовані процеси міграції і пов’язана з цим криміналізація етнічних діаспор;
– корупція, крадіжки і розбазарювання державних коштів органами місцевого самоврядування та державної влади;
– епізодичність заходів, які здійснюються органами державної влади і місцевого самоврядування з протидії екстремізму на етнічному підгрунті;
– високий рівень безробіття і, відповідно, низький життєвий рівень населення як живильне середовище для формування кризових міжетнічних процесів.
3. Основні методи вирішення етнічних конфліктів
У національних відносинах важливо не допускати до конфлікту або, якщо він вже почався, вирішувати його мирним шляхом. Основними методами запобігання та вирішення етнічних конфліктів є:
1. Повне ігнорування противника, відсутність реакції на дії протилежної сторони; спостереження (добровільне чи в силу обставин) з політичної арени того чи іншого національного лідера;
2. Еміграція представників окремих етнічних груп.
2. Очікування змін та більш сприятливих умов для вирішення конфліктної ситуації.
3. Переговори між сторонами конфлікту, які організовують самі учасники конфлікту.
4. Арбітраж. Передбачається передача спору третій стороні для аналізу, а її рішення має бути беззаперечним для учасників конфлікту.
5. Примирення. З метою примирення створюються примирні комісії-посередники, а сторони йдуть на контакт одна з одною. Посередник при цьому повинен дослідити факти, що викликали конфлікт, та виробити теоретичні й практичні рекомендації для його вирішення.
У будь-якому випадку в ході вирішення конфліктної ситуації необхідно дотримуватися певних правил, а саме:
1) зменшити емоційне напруження конфліктуючих (наприклад, інформацією про наміри);
2) чітко визначити предмет спору і тим самим локалізувати конфлікт;
3) встановити правила і норми взаємодії конфліктуючих сторін;
4) організувати діалог між конфліктуючими сторонами і відкрито інформувати громадськість про позиції сторін і заходи щодо врегулювання конфлікту;
5) відокремити проблеми від суб’єктивної зацікавленості учасників конфлікту і зосередити увагу на їх вирішенні.
Оскільки етноси, як правило, компактно розселені на певних територіях, то нерідко суперечності й конфлікти між ними набувають міжрегіонального характеру. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати і через помилки, допущені в політиці центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необгрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їх економічного розвитку тощо.
Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає у тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності та зробити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Повною мірою це стосується й демографічних конфліктів, зокрема, так званих конфліктів поколінь, коли виникає непорозуміння між молодим і старшим поколіннями. Певні непорозуміння між ними були завжди, але в окремі періоди суспільного розвитку вони можуть набувати конфліктного характеру, виливатися у хвилі молодіжного бунтарства, як це сталося в багатьох країнах Західної Європи на рубежі 60-70-х років, масові альтернативні рухи тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)