Конфліктологія – Орлянський B. C. – 6. Міжконфесійні конфлікти
Релігійні конфлікти виникають в духовній сфері життя суспільства і торкаються питань віри і духовних цінностей. Релігійні конфлікти належать до групи конфліктів цінностей, тому об’єктом аналізу є релігійна свідомість, релігійні уявлення І форми релігійного життя соціокультурних об’єднань людей.
Релігійний конфлікт – це зіткнення і протидія між носіями релігійних цінностей (від окремих носіїв – віруючих до конфесій), яка обумовлена відмінностями в їх світобаченні, уявленнях і ставленні до Бога, різною участю в релігійному житті.
За своїми характеристиками релігійні конфлікти є соціальними, оскільки сама релігія є духовною основою людського суспільства.
Релігійні конфлікти мають політичний аспект, оскільки більшість націй формувалася на основі однієї загальної релігії. Більшість сучасних конфліктів європейських і азіатських держав виникли через прагнення національно – релігійних меншин цих країн до політичної і релігійної незалежності. На сьогодні чисто релігійних конфліктів немає, за своїм змістом вони швидше національно – релігійні або релігійно – політичні.
Ідеологічний аспект виражається в різних поглядах на взаємозв’язок між релігією і політикою. Серед різноманіття різних поглядів можна виділити з даного питання три підходи. Перший підхід полягає в тому, що релігія і політика – це два різних світи, які не перетинаються. Другий підхід ряду дослідників стверджує, що релігія об’єднує людей для віддзеркалення зовнішньої загрози, подолання внутрішніх проблем. Третій підхід стверджує повну тотожність релігії з політикою.
Історичний аспект дозволяє точніше розібратися з генезисом конфліктів, а так само із зовнішніми межами у просторі та часі. Наприклад, існують так звані “вікові конфлікти” між церквою і державою, між світовими релігіями, які продовжуються впродовж всього періоду існування цих вірувань у всіх країнах світу. Є конфлікти, які мають конкретну межу, наприклад, конфлікт, пов’язаний з розколом церков в 1054 р. Будь-яка релігія має історичний характер.
Релігійним конфліктам властиві психологічні характеристики. По-перше, будь-який конфлікт – це багатомірне психологічне явище, що потребує духовних та фізичних сил, а іноді і жертв, і матеріальних втрат. По-друге, типи поведінки людей в конфлікті – від агресивної до таких проявів, коли людина схильна уникнути конфліктної ситуації. Найбільш небезпечним є релігійний фанатизм – нетерпиме, вороже ставлення до інших віросповідань, думок і дій, які можуть мати загрозу для їх релігії. Фанатизм небезпечний і для самої релігії, бо насадження релігії через насильство дискредитує її духовне єство.
Об’єктивними причинами релігійних конфліктів потрібно вважати ті, які виникли на протистоянні інтересів віруючих різних релігій, взаємовиключних формах організації релігійного життя, загострення проблем між церквою і державою.
Внутрішні, суб’єктивні причини необхідно розглядати через мотиви, які визначають дії кожного учасника конфлікту.
Аналізуючи причини протистояння різних конфесій, часто можна помітити, що вони зводяться до задоволення інтересів відповідних суспільних груп, які пов’язані з конкретними формами релігійних організацій і відносинами між священнослужителями і “мирянами”.
У різних церквах нагромадилися певні відмінності, які об’єктивно вступають в протиборство і можуть бути вирішені тільки через конфлікт.
Догматичні відмінності. Так, православні дотримуються в незмінному вигляді Символу віри, проголошеному Першим І Другим Вселенськими Соборами, догмату про Божу природу Христа, догмату про рівність і єдиносутність Бога Духу Святого з Богом Отцем і Богом Сином, тоді як католики додали твердження про походження Святого Духу не тільки від Отця, але і від Сина, прийняли догмати про чистилище, “непорочне зачаття” і вознесіння Діви Марії, про непогрішність папи в справах церкви і віровчення. Не може бути прийнятим для православ’я і протестантський догмат про порятунок власною вірою, який усуває церкву і духовенство як посередника між людиною і Богом.
Церковно – організаційні відмінності пов’язані з відмовою вважати папу намісником Христа на землі. Єдиним главою церкви є сам Господь. Непримиренною є відмова протестантів від ієрархії священників, де кожний віруючий може проводити богослужіння. Православ’я не визнає світської влади за єпископами і чернечі ордени. У протестантів немає чернецтва.
Обрядові відмінності полягають в тому, що, окрім католиків, всі служіння проводяться національними мовами.
Місіонерські відмінності – православ’я не вітає насильні способи для залучення в свою віру.
Політичні відмінності – православ’я не претендує на світську владу, не бере участі самостійно в політичній боротьбі.
Моральні відмінності – православ’я звертається до вільного людського серця. Католицизм апелює до покірності і сліпої слухняності.
Залежно від характеру цінностей і поглядів, які стикаються в релігійних конфліктах, вони можуть бути – антагоністичними І неантагоністичними, явними, таємними, зовнішніми, внутрішніми.
Суб’єктами релігійних конфліктів можуть бути:
– Індивід – індивід;
– індивід – соціальна група;
– Індивід – суспільство;
– суспільні інститути – релігійні нетрадиційні організації;
– держава – церква.
Релігійні конфлікти не схожі один на інший, тому достатньо проблематично говорити про стандартизовані способи їх вирішення. На жаль, на сучасному етапі залишилася більшість об’єктивних причин, які у минулому породжували релігійні конфлікти. В той же час, саме життя дає приклади, як вирішувати релігійні конфлікти і уникати розколу церкви. Прикладом може служити так званий ойкуменський рух в християнському світі і не тільки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)