Історія вчень про державу і право – Кормич А. І. – 4. Вчення про закони і державу Марсилія Падуанського
Наприкінці XIII – на початку XIV ст. у Західній Європі бурхливо розвивалися міста, торгівля, формувався внутрішній ринок у країнах регіону. Виникла заможна частина населення, що складалася з купців, підприємців і банкірів. Специфіка їхньої діяльності потребувала порядку в державі, централізованого управління і ліквідації міжусобиць, а також сваволі феодалів. Такою силою, що могла б захистити їх, їхній бізнес була сильна королівська влада. Тому вони стали підтримувати цю силу і владу.
Ситуація, яка склалася, не дуже подобалася римським папам. На початку XIV ст. відбуваються серйозні зіткнення між Людвігом IV Баварським (1287-1347), німецьким королем з 1324 р., пізніше – імператором Священної Римської імперії з 1328 р. і папами Риму.
Одним із перших, хто виступив на захист Людвіга IV, був мислитель і філософ, францисканець Вільям Оккам (бл. 1285-1349). За його погляди і позицію католицька церква почала його переслідування. Він змушений був рятуватися втечею. Знайшов захист у німецького короля Людвіга IV, якому заявив: “Ти захищай мене мечем, я буду захищати тебе пером”.
Основні політико-правові ідеї Вільяма Оккама: 1. Повна незалежність короля від папи. 2. Верховенство імператорської влади стосовно римського престолу. 3. Влада папи повинна залежати від собору віруючих. 4. Собор має право обирати і зміщати римських пап.
Найбільш розроблене політико-правове вчення й обгрунтування в ньому боротьби між папами і світською владою, створив Марсилій Падуанський (1275-1343). Народився він в Італії у місті Падуя, плебейського походження. Цікавився філософією та правом, але за фахом – медик. Працював католицьким священиком, брав участь у військових походах.
У своїх політичних та правових поглядах Марсілій Падуанський використовував основоположні трактати християнства – Новий Завіт, Біблію. Є дуже багато посилань на Аврелія Августина, Хому Аквінського, Римське цивільне право і т. ін. Юриспруденція Марсілія була близька до середньовічних юристів, котрі вчили про “дві істини”, які не подобались католицькій церкві. Але вони, на погляд Марсілія, відкривали шлях до звільнення юриспруденції від теології. Перед людиною стоїть два завдання: І. Щасливе життя на Землі. II. Райське життя після смерті. Друге завдання вирішити за допомогою знань на Землі неможливо, водночас як перше завдання давно – вирішене. Медик за освітою, у своїх поглядах і теоріях він впирався на науку про природу як на зразок важливих і точних знань, особливо для юриспруденції.
Марсілій вивів поняття “правовий світ”. На його думку, це правильно побудоване суспільство, де всі розумно виконують свої функції, які відповідають побудові держави. Закон для Марсілія, передусім – настановне та примусове правило, котре підкріплено санкціями, що застосовуються в цьому житті. В такому випадку закон – це закон держави.
Закон Христа – не закон у прямому сенсі, а скоріше припис лікаря для хворого. Церква – теж не закон. Вона забезпечує людині тільки духовні санкції. У випадку коаліції між Божим і людським законами треба підкоритися Божественному, але це повинна вирішувати, в кінці кінців, держава.
Марсилій розглядав дві юстиції і ділив їх на сфери впливу. Це – церква і держава. Церква займається Божими законами і не втручається у світські справи. Держава займається світськими справами і не претендує на духовенство і християнські вчення.
Божественне походження держави Марсілій відкидає, а доводить, що держава – результат природного соціального життя і досягнення людського розуму. В своїх політичних та правових вченнях він довів, що держава – особлива юридична особа. Ця ідея слугувала фундаментом для юриспруденції Нового часу. Пізніше Марсілій дійшов висновку, що потрібно церкву відділити від держави і підкорити її світській владі. За свої вчення він увійшов у конфлікт із католицькою церквою, був оголошений єретиком і, втікаючи від переслідування інквізиції, із Франції перебрався в Баварію до короля Людвіга.
При дворі Марсілій Падуанський працював придворним лікарем і юристом. Король Людвіг був непримиренним противником Риму. Папа Климент VI зазначав, що він ніколи не читав таких робіт, як у Марсілія Падуанського, котрі за змістом були такі єретичні. Був ректором Паризького університету. Написав багато робіт, головна – “Захисник світу” (1324 р.). У ній він різко критикує теократичні теорії. Відповідальність за всі лиха і нещастя у світі покладає на католицьку церкву. За тих часів висунув сміливу ідею, що справжнє джерело будь-якої влади – народ. Від нього виходить як влада світська, так і влада духовна.
Народ – носій суверенітету. Він же і верховний законодавець. Під народом Марсілій Падуанський розумів не весь народ, а тільки кращу і гідну його частину. Він поділяв членів суспільства на дві категорії:
I. Вища (військові, священики, чиновники).
II. Нижча (торговці, хлібороби, ремісники).
Державна влада може діяти тільки за допомогою видання законів. Марсилій Падуанський розрізняє два види законів за їх метою, змістом і способами забезпечення.
Божественний закон указує шляхи досягнення вічного блаженства, визначає розходження між гріхами і заслугами перед Богом, а також покарання і нагороди у потойбічному світі, де суддею є Христос. Ціль людського закону – справедливість і загальне благо, міцність і твердість влади. Закон людський забезпечується примусом. Людський закон повинен прийматися народом. Такому закону народ краще кориться.
Право – це встановлений державою наказ, дозвіл чи заборона, що наділений примусовою силою. Право регулює відносини між людьми й утримує людську владу від сваволі. Люди в різних країнах по-різному визначають у законах критерії справедливого і несправедливого. Тому у різних народів право різне.
Ціль людського закону – гарне життя на землі. Ціль божественного закону – вічний порятунок. Розходження двох видів законів спричинює розмежування цілей, сфер, методів діяльності церкви і держави. До церкви належать тільки божественні закони, але не людські, тому що церква служить вищій меті і не повинна втручатися в “мирські справи”. Духовенство має право вчити, проповідувати християнські віровчення, але не примушувати, не карати. Це може робити лише Бог.
Політико-правове вчення Марсілія Падуанського заперечувало церковний суд, інквізиторські трибунали. Він стверджував, що навіть єретика може покарати Бог і то на “тому світі”. На цьому світі єретика за заподіяну шкоду можна вигнати з держави. Зробити це може князь чи імператор. Але ніяк не священик – “лікар душ”, якому належить єдине право – учити. Цим Марсілій Падуанський висловив радикальну і дуже сміливу ідею для того часу – вимогу свободи совісті.
Теоретик запропонував провести ряд заходів у суспільстві: І. Реформу церкви. 2. Виборність священиків. 3. Скасування ряду привілеїв пап. 4. Церква не повинна мати великої власності. 5. Священики повинні працювати і підкорятися державі. 6. Затвердження папи на престол св. Петра має залежати від світської влади. Марсілій Падуанський розглядав проблему уряду, який забезпечує виконання законів. Він висуває й обгрунтовує: І. Принцип підзаконності всіх дій уряду, який створений для того, щоб здійснювати правосуддя і виконувати закони, що визначають цілі й порядок у суспільстві. II. Виконавець законів повинен обиратися тими ж, ким закон установлений, тобто народом, що має право покарати і навіть скинути його.
Форма правління в державі – тільки монархія, але не спадкоємна, а виборна, за якої правитель, довічно обраний народом, буде правити на основі законів. Увесь народ Марсілій Падуанський поділяє на стани. Військові, священики, судді – головні і почесні стани. Хлібороби, ремісники, купці – простий народ.
За своє політико-правове вчення в 1327 р. Марсілій Падуанський був відлучений від церкви папою й оголошений єретиком. Людвіг IV Баварський, німецький король, врятував його від інквізиції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)