Історія вчень про державу і право – Кормич А. І. – 5. Вчення Джона Локка про право і державу. Обгрунтування “Славної революції” в Англії 1688 р
Після страти короля Карла І Стюарта ЗО січня 1649 р. в Англії була встановлена республіка, що проіснувала до реставрації і проголошення монархії в 1660 р. До влади знову прийшли Стюарти. Але їхня реакційна політика викликала невдоволення в суспільстві. У 1688 р. відбувається революційний переворот. Стюарти знову скинуті, і король Яків II Стюарт утік із країни. У 1689 р. був прийнятий “Білль про права”, який закріпив державно-правові гарантії законності і правопорядку.
Переворот 1688 р. увійшов в історію під назвою “Славна революція” 1688 р. Він оформив становлення в Англії конституційної монархії. Королівський престол зайняв Вільгельм Оранський. Конституційна монархія відкрила доступ великій буржуазії до управління справами держави. Публічна влада була компромісно поділена між: 1. Земельною аристократією. 2. Грошовою аристократією. 3. Верхами дворянства. 4. Верхами буржуазії. Так завершилася низка революцій в англійському суспільстві, яке з феодального переходило в капіталістичне.
Ідеологія соціального компромісу і політико-правові підсумки “Славної революції” 1688 р. одержали обгрунтування в працях Джона Локка (1632-1704). Народився в сім’ї помічника мирового судді. Вчився, а потім викладав в Оксфорді. В 1667 р. став працювати домашнім лікарем і вихователем сина графа Шефтсбері – лідера опозиційної партії вігів. У цей час у Джона Локка пробуджується інтерес до юриспруденції. Критикує патріархальну юстицію, виступає проти схоластики, зацікавлюється ліберальними ідеями. Юстиція Локка – зоря лібералізму.
Джон Локк викладав в Оксфордському університеті, потім працював дипломатом, обіймав високі державні посади. Зайнявшись політикою, потрапив у королівську опалу. Змушений був залишити всі справи і відправитися в еміграцію. Локк написав низку робіт: “Досвід про людське розуміння”, “Два трактати про правління”, “Два трактати про уряд” (остаточний варіант – “Два трактати про державне правління”, 1690 р.). До Англії Локк повернувся після “Славної революції”. Його роботи містять програмні положення з найважливіших державно-правових принципів громадянського суспільства. Він подав критику теологічно-патріархальній теорії і виклав свою концепцію природного права.
Д. Локк виходив із уявлення про “природний стан”. Він обгрунтовує ідею прав і свобод людини, що існують у додержавному стані. Природний стан Локк розумів як стан повної свободи у відносинах та діях і розпорядження своїм майном та особистістю і як стан рівності, при якому усяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше іншого.
До природних прав Локк відносив власність, що трактувалася досить широко: 1. Право на власну особистість (індивідуальність). 2. Право на свої дії. 3. Право на свою працю і його результати. Саме праця відокремлює “моє”, “твоє” від загальної власності. Обгрунтування приватної власності було спрямоване проти зрівняльних теорій і вчень. У природному стані усі рівні, вільні, мають власність. (З появою грошей з’явилась нерівність.) Природний стан – не стан миру, безпеки і доброзичливості. Закон природи пропонує мир і безпеку. Однак будь-який закон має потребу в гарантіях. Природні закони, як і будь-які інші, забезпечуються покаранням порушників закону. Найважливіша гарантія закону і законності – це невідворотність покарання.
Для створення гарантій природних прав і законів, вважав Локк, люди відмовилися від права самостійно забезпечувати ці права і закони. У результаті суспільної угоди гарантом природних прав і свобод стала держава. Вона одержала можливість і право: 1. Видавати закони. 2. Використовувати силу суспільства для застосування цих законів. 3. Налагоджувати відносини з іншими державами.
Держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир і безпека). Держава не повинна зазіхати на ці права. У природних прав мають бути надійні гарантії. Головна небезпека для природних прав і законів випливає з привілеїв, особливо з привілеїв носіїв владних повноважень.
Абсолютна монархія – завжди тиранія, тому що немає ніяких гарантій природних прав. “Як тлумачити і розуміти зміст природних законів?”, – ставив запитання Дж. Локк. Відповідь була такою: “Закон природи не є писаним законом і його ніде не можна знайти, крім як у розумах людей”. Коли хтось, вилучений з-під влади законів, має привілеї, то це головна небезпека для природних прав і законів. Звідси Дж. Локк виводить одне з основних положень своєї політико-правової теорії: “Ні для однієї людини, яка знаходиться в суспільстві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства”.
Межі влади держави за всіх форм правління – природні права підданих. Державна влада не може брати на себе право управляти за допомогою свавільних деспотичних указів. Навпаки, вона зобов’язана відправляти правосуддя і визначати право підданого за допомогою проголошених законів і відомих, уповноважених на те суддів. Влада не може позбавити будь-яку людину частини її власності без її згоди. Якщо влада буде зазіхати на природне право і свободу народу, він має право почати повстання проти тиранічної влади.
Джон Локк теоретично обгрунтував концепцію поділу влади. Він розрізняв: законодавчу, виконавчу, союзну (федеративну) влади. Гарантія і втілення свободи – рівний для усіх, загальнообов’язковий, непорушний і постійний закон. Законодавча влада є вищою владою в державі. Вона заснована на згоді і довірі підданих.
Дж. Локк – прихильник представницької системи, прийняття законів представницькою установою, що обирається народом і відповідальна перед ним, тому що народові завжди належить верховна влада відстороняти чи змінювати склад законодавчого органу.
До прав законодавчої влади Дж. Локк відносив також призначення суддів. Законодавча і виконавча влади не повинні знаходитися в одних руках. У противному випадку носії влади будуть приймати вигідні тільки для них закони і виконувати їх. Небезпечно монарха й уряд наділяти законодавчою владою, тому що вся їхня діяльність буде спрямована проти природних прав підданих.
Законодавча влада – вища влада в тому сенсі, що закони строго обов’язкові для уряду, чиновників і суддів. Монарх – глава виконавчої влади. Має право розпускати і скликати парламент, право вето, право законодавчої ініціативи, право удосконалювати виборчу систему. Але діяльність монарха й уряду має бути строго підзаконна, причому монарх не повинен перешкоджати регулярним скликанням парламенту.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)