Історія релігій – Лубський В. І. – Класифікація релігій
Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії світу, яких натепер зафіксовано до 5 тис., ще не вдалося нікому, відповідно ще не вироблено оптимальної класифікації. Релігії поділяють на групи, беручи за основу етнічні ознаки, час виникнення, рівень організації, державний статус.
Така модель класифікації базується на найзагальніших принципах. Одним із перших типологізував релігії Гегель, виділивши релігію природи, релігію духовної індивідуальності, абсолютну релігію.
Поширеними у релігієзнавстві є генеалогічні (чуттєво-надчуттєві, демоністичні, теїстичні) та морфологічні (родоплемінні, національні, світові) типізації релігій; поділ їх на натуралістичні (абстрактного монізму) та супернатуралістичні (теїзму), релігію природи та етичну релігію.
За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:
А) ранні вірування – вірування первіснообщинної доби (анімізм, магія, тотемізм, культ предків);
Б) політеїстичні релігії – національні релігії (за винятком іудаїзму та сикхізму);
В) монотеїстичні релігії – християнство, іслам, буддизм (світові релігії), іудаїзм та сикхізм (національні релігії);
Г) синкретичні релігії – утворилися внаслідок зрощування або злиття різних етнічних і світових релігій: афрохристиянські релігії (церква херувимів і серафимів та ін.), ісламо-християнські секти (абавіти, ісмаїліти відгалужені), суддо-китайські секти (дзен-буддизм, хао-хао), іудео-християнські релігії (мормони);
Г) нові релігійні течії, рухи (нетрадиційні форми релігій): церква Муна (мунізм), церква Антихриста, церква Сатани, церква Свідомості Крішни, йогізм, синтоїзм із культом дзюдо і карате.
Релігію можна розглядати як систему, що складається з конкретних релігій, релігійних течій, напрямів, сект, які посідають у ній певні місця.
Класифікуючи релігії, застосовують і такі критерії:
1. Статистичний (за кількістю віруючих та їх відсотком до чисельності населення).
2. Час виникнення:
А) релігії, історія розвитку яких налічує багато століть, – буддизм, християнство, іслам та ін.;
Б) “нові релігійні течії”, що виникли впродовж новітньої історії або виникають тепер, – нетрадиційні релігії (кришнаїзм, бахаїзм тощо).
3. Рівень організації:
А) жорстко централізовані (християнство, буддизм);
Б) нежорстко централізовані (іслам);
В) самовпорядковані (індуїзм, даосизм, синтоїзм);
Г) децентралізовані.
4.Державний статус:
А) державні релігії (іслам у країнах Західної Азії, лютеранство – Північної Європи);
Б) релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами (конфуціанство і даосизм у Китаї, індуїзм в Індії);
В) релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраїлю, сикхізм, зороастризм).
5. Правовий статус:
А) релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоїзм);
Б) релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (свідки Єгови, бахаїзм в Ірані);
В) релігії, до яких ставлення держави нейтральне (джайнізм в Індії).
6. Форми поширення:
А) континуальні (безперервні, суцільні): іслам, християнство, буддизм;
Б) дискретні (роздільні, перервні): іудаїзм, бахаїзм, кришнаїзм.
7. Етносоціальні критерії:
А) автохтонні (етнічні) релігії, що стали частиною етнічної самосвідомості; етнічної культури (іудаїзм, сикхізм, синтоїзм, даосизм);
Б) уніфіковані, надетнічні релігії (християнство, іслам, буддизм, нові релігійні рухи).
Поширеною є схема, що охоплює всі існуючі релігії, виділяючи:
І. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ природи, культ предків, політеїзм.
II. Національні релігії:
1. Ранні національні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки та ін.
2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.
III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.
IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:
1. Неохристиянство (охоплює релігійні утворення, що намагаються пристосувати традиційне християнство до особливостей часу): Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, Церква Христа.
2. Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на культуру, духовність, релігії народів Сходу): Товариство Свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Ошоцентр, Всесвітня чиста релігія.
3. Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релігійних систем): Велике Біле Братство; Церква Єднання; Всесвітня віра Бахаї.
4. Езотеричні об’єднання (грунтуються на вірі в існування надприродного світу): теософія, братство Грааля.
5. Неоязичництво: Рідна віра, РУНвіра, Собор Рідної Віри.
6. Сайєнтологічні рухи (зорієнтовані на поєднання науки і практики психоаналізу): діанетика, наука розуму, християнська наука.
7. Сатанізм.
Запитання і завдання для закріплення знань
1. Схарактеризуйте місце релігієзнавства у системі гуманітарних знань.
2. Чим був спричинений і в чому виявлявся спротив розвитку релігієзнавства у XX ст.?
3. Обгрунтуйте спільні ознаки й відмінності об’єкта і предмета релігієзнавства.
4. У чому полягають особливості конфесійного й академічного релігієзнавства?
5. Схарактеризуйте структурні елементи релігієзнавства.
6. У чому полягають особливості методологічних принципів релігієзнавства?
7. Яке значення має вивчення релігієзнавства для вашої професійної орієнтації?
Теми рефератів
1. Особливості академічного релігієзнавства.
2. Гуманістична спрямованість релігієзнавства.
3. Об’єкт і суб’єкт релігієзнавства як науки.
4. Структура релігієзнавства.
5. Релігієзнавство як наука про релігію.
Література
Академічне релігієзнавство. – К., 2000.
Аринин Е. И. Философия религии. Принципы сущностного анализа. Архангельск, 1998.
Классики мирового религиоведения. – М., 1996.
Лекции по религиеведению. – М., 1998.
Митрохин Л. М. Философия религии. – М., 1993.
Психологія з викладом основ психології релігії. – Львів, 1998.
Радугин А. А. Введение в религиеведение: теория, история и современные религии. – М., 1996.
Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. – К., 1996.
Релігієзнавчий словник. – К., 1996.
Угринович Д. М. Психология религии. – М., 1986.
Яблоков И. М. Религиеведение. – М., 1998.
Яблоков М. Н. Социология религии. – М., 1990.