Home ⇒ 👍Релігієзнавство - Кислюк К. В ⇒ Релігієзнавство – Кислюк К. В. – 1.5. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЛІГІЙ

Релігієзнавство – Кислюк К. В. – 1.5. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЛІГІЙ

Скільки всього релігій існує в світі, достеменно не знає ніхто. Найчастіше йдеться про тисячі різноманітних релігійних форм, що існували протягом значної частини людської історії, виникли недавно або збереглися в сучасному світі з давніх часів. Природно, що виникає потреба в упорядкуванні, типологізації релігійних феноменів незалежно від часу або місця їхнього існування. Насамперед можна говорити про релігії живі та мертві, первісні та родоплемінні, національні та світові, релігії природні та релігії одкровення.

Поділ релігій на мертві та живі (сучасні) спирається на історію. Мертві релігії-це ті, що колись існували, але згодом зникли. Деякі з них зал и шили після себе пам’ять у вигляді руїн святинь, гробниць, інших пам’яток, іноді у вигляді релігійної літератури, легенд, міфів тощо. Живі релігії – це нині існуючі релігії, що впливають на свідомість і поведінку певних груп людей, а також нові релігійні рухи, що з’явилися в останні десятиліття.

Поділ релігій на природні і релігії одкровення спирається на генетичний принцип (принцип походження). Під природними релігіями маються на увазі ті з них, що виникли стихійно на конкретному суспільно-історичному грунті в процесі розвитку первісних вірувань та культів. Ці релігії з’явилися не внаслідок діяльності пророків, харизматичних особистостей, тобто людей видатних духовних якостей, їхнє вчення не грунтувалося на письмових джерелах – одкровеннях або священних писаннях. Вірування передавалися з покоління в покоління в розповідях, звичаях та обрядах. У таких релігіях релігійна група ототожнювалася з людським колективом, тому кожна людина вже в силу свого народження і виховання сповідала цю релігію. Первісні людські колективи, такі як родина, рід, клан, плем’я, спиралися на кревний зв’язок і зміцнювалися завдяки спільній релігії, включаючи спільний культ. Згодом групи, пов’язані кревним спорідненням, перетворювалися на більші об’єднання за територіальною ознакою, внаслідок чого природні релігії розширювали свій ареал. До природних релігій належать первісні та родоплемінні релігії і значна частина релігій національних, таких як синтоїзм або індуїзм.

Зовсім інший характер мають релігії одкровення. Вони пов’язані з особою засновника і фактом надприродного одкровення, або осяяння. Історія знає багатьох таких засновників. Вони з’являлися на різних територіях і в різних релігіях. Серед релігій одкровення найбільш відомі зороастризм, буддизм, християнство, іслам. Коли говорять про засновників релігії, не мають на увазі, що окрема людина буквально заснувала ту або іншу релігію. Вважають, що вона зіграла визначальну роль у консолідації вже існуючих у даній групі вірувань і культів.

У всіх релігіях одкровення можна виділити етапи, дуже схожі між собою. Спочатку з’являється сам майбутній основоположник, що ходить з місця на місце, навчає, але нічого не записує. Згодом він збирає навколо себе групу учнів. Життя такої групи пов’язане простими стосунками і релігійними практиками. Наступним етапом стає смерть учителя. Ніхто з учнів не в змозі замінити померлого вчителя. Відбувається реорганізація групи, асам померлий учитель стає об’єктом шанування. Цей момент є новою стадією, група припиняє бути групою учнів, а стає першою громадою майбутньої релігії. Розвиток релігійної організації висуває на перший план харизматичність не персональну, а вже групову. Об’єднавчим елементом у цей період є скоріше культ, аніж вчення. Але з моменту встановлення організаційної дисципліни перша громада переходить у нову формацію – церкву. У цій формації головна увага приділяється розвитку віро-навчальної доктрини, формулюються основні положення віри й культу, усна традиція стає письмовою, з’являється канон Священного Писання, а з ним і принципи правовірності, єресі, розколу. Цей процес пов’язаний з розрізненням священнослужителів (кліру) і простих віруючих (мирян). Становлення церковної організації не завжди відбувається так гладко – часто воно досить складне, наштовхується на опір і не позбавлене спроб повернення до первинних форм. Але в основному все відповідає приблизно описаній схемі. І снують інші критерії для класифікації релігій:

– кількість віруючих та їх питома вага в загальній чисельності населення (статистичний);

– ареал поширення (картографічний);

– форми поширення: дискретні, тобто розкидані по всьому світі (іудаїзм, кришнаїзм), і континуальні, тобто поширені компактно по країнах і континентах (християнство, іслам);

– правовий статус (релігії, що підтримуються державою; релігії, що не підтримуються державою; релігії, до яких держава ставиться нейтрально);

– державний статус (релігії, що мають статус державних; релігії, статус яких не закріплений державними документами; релігії національних меншин);

– рівень організації (жорстко централізовані, не жорстко централізовані, децентралізовані релігії).

Релігії також можуть бути:

– політеїстичними (великий пантеон богів) і монотеїстичними (єдинобожжя);

– урбаністичними (міськими) і сільськими.

Виклад матеріалу в даному посібнику побудовано відповідно до найбільш поширеної і загальновизнаної схеми, що охоплює розвиток релігії з найдавніших часів до сьогодення. Ця схема заснована на географічному й етнографічному принципі. Якщо релігія функціонує в межах одного роду або племені, то вона називається родоплемінною. Це визначення враховує не тільки принцип сповідання, а й його спосіб. Родоплемінні релігії дуже тісно пов’язані з життям цього племені, виражають його традиції спосіб життя, політичні, суспільні, економічні і культурні особливості, відбивають думки й почуття членів групи, санкціонують її звичаї й обряди. Родоплемінні релігії в основному є релігіями природними, але не всі природні релігії є родоплемінними.

Більш поширені релігії етнічні та регіональні (національно-державні), пов’язані з існуванням якої-небудь нації або держави. Подібно до релігій родоплемінних, вони відбивають не тільки географічний або етнографічний принцип, а й спосіб існування. Національно-державні релігії втілюють більш високий рівень розвитку того суспільства, в якому вони існують.

Від родоплемінних та національно-державних релігій відрізняються світові релігії, оскільки вони не обмежуються ні етнічними групами, ні територією, але можуть охоплювати – якщо не реально, то принаймні в ідеалі – будь-яку територію і будь-яку людину. Існують вони в різних політичних, суспільних і економічних системах. Послідовники світових релігій, грунтуючись на своєму вченні, хочуть висловити потреби й бажання не одного племені або народу, але всіх людей.

Нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії), що з’явилися у великій кількості останнім часом, генетично походять від одної з національно-державної або світової релігії, але вже не пов’язують себе з нею, претендуючи на власну унікальність і універсальність.

Таким чином, можна представити наступну класифікацію релігій:

1) ранні (родоплемінні, первісні) форми релігії (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм тощо);

2) етнічні та регіональні (національно-державні релігії), поширені в межах певної держави або у певних народів (іудаїзм, індуїзм, зороастризм тощо);

3) світові релігії (буддизм, християнство, іслам);

4) нові релігійні рухи (нетрадиційні релігії).