Гроші та кредит – Алєксєєв I. В. – 9.2. Регулювання фондового ринку
Правове регулювання ринку цінних паперів має на меті впорядкування всіх видів діяльності на фондовому ринку з метою узгодження інтересів кожного з його суб’єктів.
Правове регулювання поділяється на міжнародне, державне і саморегулювання. Це система, що охоплює:
– органи, котрі регулюють ринок;
– законодавчі й під законні акти;
– етику фондового ринку;
– традиції та звичаї.
Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку України передбачено, що національна система правового регулювання ринку має виконувати такі функції:
– визначення головних напрямів розвитку фондового ринку та ролі учасників цього ринку;
– створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулювального оточення;
– створення перешкод і встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недобросовісної конкуренції й омани інвесторів, маніпулювання цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, зокрема, стосовно довірчих операцій.
На сучасному етапі українська модель фондового ринку грунтується на детальних правилах і процедурах, що охоплюють майже всі аспекти діяльності суб’єктів ринку. Водночас фондовому ринку притаманні певні негативні риси, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог.
Головним принципом регулювання обігу цінних паперів є зіставлення всього попиту і пропозиції цінних паперів незалежно від місця існування такого попиту та пропозиції. Це регулювання має на меті:
– ввести у процес котирування всі зацікавлені сторони;
– встановити єдину ціну на ті чи інші цінні папери;
– запобігти можливості монопольного встановлення цін;
– обмежити ризики інвесторів;
– уникнути роздроблення національного фондового ринку на окремі нерівноцінні сегменти.
Зазначену мету регулювання можна досягти за рахунок створення єдиної національної системи котирування й обліку цінних паперів. Однак функціонування такої системи зовсім не означає, що в країні має існувати лише одна фондова біржа, на якій котируються всі цінні папери. Наприклад, у США є 7 фондових бірж і єдина система котирування полягає в тому, що відповідними цінними паперами торгують на відповідних біржах. У Франції цінні папери котируються в єдиній системі бірж, а зберігаються й обліковуються в одному національному депозитарії. Більшість країн має по одній фондовій біржі й одному національному депозитарію.
В Україні не існує єдиної системи котирування цінних паперів, торги відбуваються окремо на п’ятьох біржах: Українській фондовій біржі, Київській міжнародній фондовій біржі, Донецькій фондовій біржі, Придніпровській фондовій біржі, а також на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі (державними цінними паперами). Окремо від біржового діє позабіржовий ринок. Національний депозитарій перебуває на початковій стадії, оскільки його було створено лише у березні 1999 р. Засновники: Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (430 акцій за ціною 10 тис. грн за акцію) і НБУ (22 акції), комерційні банки, інвестиційні компанії та саморегулювальні організації (48 акцій). Національний депозитарій є центральним елементом депозитарної системи країни і забезпечує функціонування єдиної системи обліку й обігу цінних паперів, а також інтеграцію національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних організацій.
Водночас доцільно зупинитися на міжнародному правовому регулюванні фондового ринку, яке здійснюється двома способами: в системі окремих міжнародних договорів і в системі міжнародних організацій. У першому випадку дві або декілька країн домовляються про режим допуску й обігу своїх цінних паперів на територіях через укладання договорів між ними. У другому – міжнародне правове регулювання – це регулювання поведінки учасників ринку цінних паперів, що встановлюється в системі конкретної міжнародної організації (Європейського Союзу – European Union і Міжнародної організації комісій з цінних паперів – International Organization of Securities Commissions – IOSCO).
Крім міжнародного правового регулювання фондового ринку, існує, як уже зазначалося, державне регулювання та саморегулювання.
Під державно-правовим регулюванням фондового ринку розуміють регулювання ринкових відносин щодо цінних паперів, яке здійснюють уповноважені державні органи країн унаслідок створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб’єктами ринку.
Основними елементами державного регулювання фондового ринку є:
– законодавчі та підзаконні акти;
– органи державного управління, що забезпечують пряме втручання в діяльність суб’єктів ринку цінних паперів;
– непряме втручання держави у фондовий ринок.
Отже, головне завдання державного регулювання фондового ринку – це узгодження інтересів усіх суб’єктів ринку встановленням необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням у їхню діяльність.
1. За допомогою державних нормативних актів регулюються такі відносини на ринку цінних паперів:
– механізм реєстрації емісії цінних паперів;
– відкритість інформації про емітентів;
– порядок реєстрації фондових бірж та їхніх членів;
– мінімум норм поведінки учасників ринку;
– процеси корпоратизації, приєднання та поглинання;
– облік і звітність.
2. У всіх країнах регулювання діяльності фондового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою. У більшості країн Існує спеціальний виконавчий орган, який контролює дотримання законодавства щодо фондового ринку його учасниками.
В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, основні завдання якої:
– формування і забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на розвиток і функціонування ринку цінних паперів у країні, сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
– координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади з питань функціонування в Україні фондового ринку;
– забезпечення державного контролю за дотриманням законодавства України з питань функціонування фондового ринку;
– організаційне забезпечення запровадження системи заходів про захист інтересів суб’єктів фондового ринку, впорядкування діяльності емітентів, торговців цінними паперами й інших фінансових посередників;
– підготовка пропозицій щодо запобігання монополізації фондового ринку, створення умов для розвитку добросовісної конкуренції між учасниками фондового ринку та здійснення контролю за їх реалізацією;
– узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску й обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій, спрямованих на його вдосконалення;
– узагальнення та поширення досвіду іноземних держав з формування та розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
3. Важелями непрямого втручання держави на фондовий ринок є:
– податкова політика, що впливає на ділову активність, а відтак – на потребу в фінансових ресурсах;
– регулювання грошової маси й обсягів кредитів впливом на ставку позичкового процента;
– зовнішньоекономічна політика регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій і под.;
– гарантії держави за позиками приватного сектору;
– вихід держави на ринок позичкових капіталів, що створюють пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.
Загалом засадами державного регулювання фондового ринку є законодавство і контроль. Контрольну функцію держави на ринку цінних паперів виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Механізм контролю за учасниками фондового ринку охоплює такі заходи:
– проведення планових і позапланових перевірок діяльності учасників;
– на підставі аналізу різноманітної інформації – з’ясування всіх обставин порушення законодавства;
– створення системи внутрішнього контролю з допомогою впровадження в діяльність фахових учасників процедур самоконтролю.
Світовий фондовий ринок використовує такі види контролю:
– перевірку учасників “на вході” до ринку;
– реєстрацію приватних осіб на “відфільтровування” потенційних порушників;
– моніторинг фондової діяльності;
– виїзди на місця та надання права співпрацівникам контролюючих органів самостійно розв’язувати питання проведення перевірок.
Саморегулювання фондового ринку – це нормативне регулювання ринкових відносин стосовно цінних паперів, яке здійснюється саморегулювальними організаціями (інститутами).
Саморегулювальні організації фондового ринку – об’єднання суб’єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.
Основні риси саморегулювання фондового ринку:
– саморегулювання здійснюється на підставі або відповідно до державного регулювання, але не замінює останнього;
– саморегулювання грунтується на принципах добровільності й вигідності участі;
– самоорганізація та владні повноваження, які виходять із самоуправлінських початків, – це основа саморегулювання фондового ринку.
Головні функції саморегулювання фондового ринку:
– виступає допоміжним засобом (по відношенню до державного регулювання) впорядкування фондового ринку;
– здійснює регулювання замість державних органів у випадках, коли останні делегують частину своїх повноважень саморегулювальним організаціям;
– сприяє забезпеченню ринку цінних паперів;
– інші.
Для того, щоб саморегулювання змогло виконувати свої функції, воно повинно відповідати таким вимогам:
– послідовність;
– раціональність;
– концептуальність.
Основні ознаки організацій, що саморегулюють фондовий ринок:
– добровільність об’єднання;
– наявність різноманітних видів діяльності;
– захист інтересів членів організації;
– встановлення для своїх членів “правил гри” на ринку;
– виконання низки регулювальних функцій, які недоцільно виконувати державі.
Саморегулювальна організація:
– забезпечує захист від неправомірних дій інших учасників СРО;
– розробляє правила, які обмежують маніпулювання цінами під час проведення операцій з цінними паперами;
– контролює виконання санкцій і заходів, що застосовуються до учасників СРО;
– розробляє правила та стандарти здійснення своїми учасниками фахової діяльності, контролює їх дотримання.
Учасники СРО мають право:
– у встановленому порядку брати участь у роботі СРО;
– виступати з пропозиціями та зауваженнями, пов’язаними з діяльністю СРО, її органів;
– безкоштовно брати участь у первинних торгах акціями приватизованих підприємств, що виставляються на продаж Фондом держмайна України;
– бути звільненими від сплати разового абонемента споживача на первинних торгах ФДМУ;
– бути звільненими від сплати реєстраційного збору за акредитацію брокерської контори на фондовій біржі;
– довгострокової оренди брокерського місця на пільгових умовах.
До саморегулювальних організацій належать: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційних фондів, банківських установ та ін. В Україні відомі Донецька фондова біржа, Київська МФБ, Позабіржова фондова торговельна система, Придніпровська ФБ, Українська ФБ, Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Асоціація учасників фондового ринку. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу тощо.
Біржове регулювання фондового ринку здійснюється з допомогою фондових бірж, головним принципом роботи яких є забезпечення ліквідності ринку за рахунок укладання масових угод, установлення незначної різниці між цінами покупця та продавця, а також між цінами послідовно укладених угод.
Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами, з-поміж яких:
– порядок допуску цінних паперів до торгів;
– порядок торгівлі;
– умови та порядок оплати цінних паперів;
– зобов’язання членів біржі щодо організації належної інформації;
– внутрішній розпорядок роботи та ін.
Великий досвід операцій з цінними паперами, що накопичується впродовж століть, втілився у традиції ведення цього бізнесу, які відображають історію розвитку фондового ринку й особливості національної політики та менталітету нації.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)