Гроші та кредит – Алєксєєв I. В. – 5.3. Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи
Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:
– прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);
– опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).
Операції на відкритому ринку – гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банків, а також застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) або рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.
Політика облікової ставки виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань економіки і застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів – найжорсткіший інструмент грошово-кредитного регулювання; виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у центральному банку; застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.
5.4. Грошово-кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі. Інструменти грошово-кредитного регулювання
Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які проводить держава.
Розроблення і реалізація грошово-кредитної політики – це основна функція центрального банку.
Основними типами грошово-кредитної політики є:
– політика грошово-кредитної рестрикції (політика “дорогих грошей”) – весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії;
– політика грошово-кредитної експансії (політика “дешевих грошей”) – забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:
– стратегічні – можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;
– проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінними, що сприятиме досягненню стратегічних цілей;
– тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Суб’єктами грошово-кредитної політики є: банківська система – центральний банк і комерційні банки; урядові структури – Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Для грошово-кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово-кредитної політики:
– здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
– регулювання резервної норми комерційних банків;
– зміну норми банківського процента;
– рефінансування комерційних банків;
– валютне регулювання.
Операції на відкритому ринку – це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.
Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. При цьому, в зв’язку зі зростанням резервів, збільшується кредитний потенціал комерційних банків.
Обов’язкові резерви – це частина (норма в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або зі встановленими нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.
Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей і банківського кредиту.
Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.
Облікова ставка відіграє опосередковану функцію – визначає комерційним банкам вартість кредитів центрального банку. Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.
Рефінансування комерційних банків здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеження цільового призначення, лімітування обсягів окремих позичок тощо.
Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при ньому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводить до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземної валюти.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)