Фінансовий менеджмент – Крамаренко Г. О. – 12.1. Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства

12.1. Економічна сутність і класифікація капіталу підприємства

Кожний новий, більш високий рівень економічного розвитку країни викликає не тільки відповідне кількісне зростання суспільного виробництва, доходів і споживання, але й істотні якісні зміни в розвитку продуктивних сил і суспільства в цілому. Підвищення рівня економічного розвитку країни є відображенням зрослого ступеня суспільного поділу праці – процесу, що обумовлює виникнення нових суб’єктів господарювання зі специфічними економічними функціями і потребами та ускладнює взаємозв’язки і взаємозалежність всіх елементів у господарській структурі країни.

Об’єктивна оцінка досягнутого країною рівня розвитку та кількісних і якісних змін у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання, умов і результатів суспільного виробництва що відбулися у зв’язку з цим, має особливу практичну значущість для держави як суб’єкта господарювання.

Будучи головною економічною базою створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Це пов’язано з активним розвитком підприємницької діяльності, формуванням різних форм власності господарюючих суб’єктів різного організаційно-правового статусу.

У зв’язку з цим важливе подальше дослідження економічної сутності капіталу, його необхідності і значення для підприємств, розуміння ролі фінансів у створенні, накопиченні і використанні капіталу з метою формування сприятливих умов для поступального розвитку економіки України.

Процес пізнання сутності та економічного змісту капіталу триває досить довго. Це пов’язано з тим, що капітал є одним з фундаментальних понять економічної науки, має дуже важливе значення в господарській практиці і тим самим виявляє різні сторони своєї сутності. Розгляд економічної сутності капіталу, крім того, залежить від конкретної науки, з позиції якої розглядається дана категорія.

У зв’язку з переходом до ринкової системи господарювання в економічній літературі з’явилися різкі думки, що критикують або цілком заперечують марксистське трактування капіталу. “У “Капіталі” (К. Маркса – прим, авт.) дається таке визначення капіталу. По-перше, капітал – це вартість, що приносить додаткову вартість. Якщо абстрагуватися від марксистського розуміння додаткової вартості, то з цим підходом можна погодитися: капітал приносить прибуток, відсоток. Проти цього ніхто не заперечує. Дійсно капітал – самозростаюча вартість. По-друге, капітал – це економічне відношення, причому відношення експлуатації. З таким підходом погодитися важко. Те, що капітал виражає певні відносини, проти цього ніхто не заперечує. Але не стосовно експлуатації. Скоріше, це відношення між економічними агентами з приводу використання ресурсів для створення матеріальних благ і послуг.

І, нарешті, капітал за Марксом, – це вартість, що приносить додаткову вартість. Тут потрібне пояснення. Додаткову вартість, або прибуток, приносить не сама вартість використовуваних ресурсів, а їх використання. У той же час, дійсно, якщо немає руху, тобто використання ресурсів, то немає виробництва, немає створення майбутніх матеріальних благ і послуг, немає ринкової економіки, як і економіки взагалі”.

Існуюча критика або повне заперечення вчення К. Маркса окремими вченими-економістами не применшує значущості його праць про капітал. Деякі вчені вважають його вчення найбільш правильним і відповідним об’єктивним реаліям життя.

“Найбільш повно сутність капіталу як руху, що набуває різних форм, у тому числі форми суспільних відносин людей, ми знаходимо тільки в Маркса. На сьогоднішній день воно най об’ємніше за своїм змістом і найбільш повне”.

З позиції таких наук, як фінанси, фінансовий менеджмент, або з позиції підприємництва “капітал – це гроші, які пущені в оборот і приносять доход від цього обороту. Капітал означає також багатство, використовуване для власного збільшення”. Тобто гроші стають капіталом тільки в тому випадку, коли їх використовують з метою певного прибутку.

Товарне виробництво і товарний обіг породжують необхідність у грошах, їхньому специфічному інструменті, необхідному для нормального обслуговування відтворювального процесу. Кінцевою стадією товарного обігу, торгівлі завжди є гроші і, як вказував К. Маркс, “…цей останній продукт товарного обігу є першою формою прояву капіталу”.

Процес утворення, накопичення і використання капіталу історично завжди був пов’язаний з грошима і не може обходитися без них. “Кожний новий капітал при своїй появі на сцені, тобто на товарному ринку, ринку праці або грошовому ринку, незмінно з’являється у вигляді грошей, – грошей, що шляхом певних процесів повинні перетворитися в капітал”.

Історичний досвід минулого і соціалістичний період показали, що тільки розширене товарне виробництво сприяє розвитку значних масштабів товарного обігу і є матеріальною основою для первісного і вторинного розподілу коштів, утворення торгового і лихварського капіталів. “Докорінний оборот відбувається тоді, коли на капіталістичних засадах перебудовується саме виробництво. За цих умов гроші стали постійно використовуватися для наживи не за рахунок різниці в цінах на товари або стягування відсотка з боржника, а за рахунок експлуатації трудящих у сфері виробництва”.

Процес первісного утворення і накопичення капіталу К. Маркс розглядає як історичний процес примусового відділення виробника від засобів виробництва, зосередження їх у руках невеликої групи людей і перетворення цих засобів у капітал6. Утворення і первісне накопичення капіталу дуже важливі для формування підприємництва, створення ринкової економіки. Капітал е головною економічною базою створення і розвитку будь-якого підприємства. У процесі свого функціонування він забезпечує інтереси власників, держави і підприємства.

Економічна діяльність суб’єктів господарювання незалежно від форм власності й організаційно-правового статусу передбачає наявність певного обсягу, складу і структури економічних ресурсів або факторів виробництва.

У цілому діяльність підприємства зводиться до специфічної формули грошового обігу Г – Т – Г, тобто перетворення грошей у товар Г – Т и зворотне перетворення товару в гроші Т – Г. З цієї формули випливає, що придбання товару здійснюється заради продажу, тобто одержання грошей. “Гроші, що описують у своєму русі цей останній цикл, перетворюються в капітал і вже за своїм призначенням являють собою капітал”1.3 цієї тези К. Маркса випливає декілька узагальнюючих висновків:

1) гроші є основою існування капіталу, і саме в грошовій формі капітал набуває свого особливого економічного призначення;

2) капітал, зазнаючи різноманітних перетворень, завжди намагається повернутися у свій вихідний стан, тобто в грошову форму;

3) будь-які перетворення капіталу здійснюються з метою одержання прибутку, отже, початковий капітал у результаті свого руху і відповідних перетворень створює додаткову вартість, або прибуток. “Таким чином, спочатку авансована вартість не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, приєднує до себе додаткову вартість або зростає. І саме цей рух перетворює її в капітал”2.

При цьому К. Маркс вважав, що “… повна форма аналізованого процесу виражається так: Г – Т – Г, де Г = Г + АГ, тобто дорівнює спочатку авансованій сумі плюс деяке прирощення. Це прирощення… я називаю додатковою вартістю”. А формулу Г-Т-ГК. Маркс називав загальною формулою капіталу.

З цієї формули виходить: “… щоб функціонувати як виробник, необхідно мати достатню кількість грошів, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати їх і отримати суму грошів, що перевищує первісно витрачену”‘.

Розглядаючи категорію капіталу, К. Маркс насамперед звернув увагу на її соціально-економічну сторону. Він вважав, що капітал як такий може існувати тільки за певних соціально-економічних умов, до яких відносив капіталістичний спосіб господарювання.

Дослідники дотримуються різних позицій у визначенні капіталу. Так, А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход. Д. Рікардо вважав, що капітал – це частина багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення вдію праці.

А. Маршалл визначав капітал як сукупність речей, “без яких виробництво не могло 6 здійснюватися з рівною ефективністю, але вони не е безкоштовними дарунками природи”.

К. Маркс вважав, що капітал – це вартість, що приносить додаткову вартість, яка створюється найманими працівниками. Капітал перебуває в постійному русі та у процесі свого кругообігу проходить три стадії: грошову, виробничу, товарну5.

На думку К. Маркса, капітал як такий може існувати за певних соціально-економічних умов:

1) високорозвинене товарне виробництво і обіг,

2) наявність такої мотивації діяльності підприємця, як особисте збагачення;

3) зосередження у частини господарських агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації капіталу;

4) відсутність власних засобів виробництва в частини господарських агентів, що змушує їх найматися1.

Послідовники К. Маркса при вивченні капіталу основну увару приділяли економічним або виробничим відносинам, які він породжує своїм утворенням, накопиченням і постійним рухом. Розгляд сутності капіталу здійснювався з класових позицій, що не дозволяло дослідникам побачити повною мірою необхідність і практичну значущість капіталу для підприємницької діяльності.

З позиції прикладного сприйняття капіталу можна виділити два основних підходи до визначення поняття “капітал” – фінансовий й економічний2.

Фінансове визначення капіталу пов’язане з фінансовою діяльністю підприємства. Воно виходить з розуміння сутності формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання і пов’язане з бухгалтерським балансом підприємства.

З погляду бухгалтерського балансу виділяються дві основні концепції капіталу:

– концепція фінансової природи капіталу, в основу якої покладено фінансові ресурси або джерела їх утворення (пасиви);

– концепція предметно-речовинної природи капіталу, в основу якої покладено матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

Економічне визначення капіталу пов’язане з однією з можливих стадій його існування: з виробничою стадією, коли капітал розглядається як сукупність засобів виробництва, необхідних для виробничої діяльності підприємства.

Такий поділ капіталу на фінансовий і економічний цілком виправданий, тому що дозволяє розглядати економічну сутність цієї категорії з різних позицій, що не суперечить теоретичному І прикладному сприйняттю даної категорії.

З позиції фінансового менеджменту капітал розглядається як частина фінансових ресурсів, використовуваних у господарській діяльності для одержання прибутку, розвитку підприємства, здійснення розширеного відтворення.

Таким чином, “капітал-це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених інвестором в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибуткуй. Рух капіталу розглядається через рух фінансових активів.

У різних наукових та навчально-методичних дослідженнях у сфері фінансів підприємства, фінансового менеджменту і економічної теорії даються аналогічні визначення капіталу.

Якщо досліджувати це поняття з позиції фінансового менеджменту, то на, нашу думку, капітал – це фінансові ресурси підприємства, необхідні для організації його господарської діяльності і використовувані в господарському обороті для одержання доходів і прибутку.

У цьому зв’язку капітал підприємства можна розглядати як специфічну форму фінансових ресурсів, що визначається як фінансовий капітал підприємства.

У такому ж розумінні фінансовий капітал трактується в працях таких вчених, як С. В. Моїсеєв, В. І. Терьохін, В. Г. Бєлолипецький, В. В. Селезньов та ін. У сучасному економічному словнику фінансовий капітал подано як “грошовий капітал”, або “капітал у формі грошових коштів”.

Фінансовий капітал суб’єкта господарювання завжди пов’язаний з виробничо-господарською діяльністю підприємства і відображається в пасиві бухгалтерського балансу. Він постійно знаходиться в русі і повторює кругообіг фінансових ресурсів підприємства, створюючи умови для свого відтворення і самозростання. Склад фінансових ресурсів підприємства подано на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Формування фінансових ресурсів підприємства

В економічній літературі е різні визначення фінансових ресурсів. На нашу думку, фінансові ресурси підприємства – це сукупність грошових доходів і надходжень, формованих при створенні підприємства і в процесі його діяльності, а також мобілізованих на фінансовому ринку, призначених для розвитку виробництва, виконання фінансових зобов’язань підприємства, фінансування поточних витрат і створення резервів.

У виробничій діяльності підприємства фінансові ресурси є матеріальною основою, фінансовою базою утворення і використання фінансового капіталу. Слід зазначити, що капітал – це частина фінансових ресурсів, які вкладаються у виробництво і приносять доход по завершенні обороту Іншими словами, капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів. Фінансові ресурси за своїм походженням поділяються на власні (внутрішні) і залучені на різних умовах (зовнішні).

У фінансовій звітності підприємства представлено не фінансові ресурси, а їхню видозмінену форму – фінансовий капітал, що можна поділити на власний, позиковий і залучений. На рис. 12.2 наведено схему фінансового капіталу підприємства.

Власний фінансовий капітал являє собою сукупність власних фінансових ресурсів підприємства, відображається в першому розділі пасиву бухгалтерського балансу. Він знаходиться у фондовій (статутний капітал, додатковий капітал, резервний фонд, спеціальні фонди і фонди цільового фінансування, фонди фінансування капітальних вкладень, амортизаційний фонд) і не фондовій (доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів, нерозподілений прибуток) формах і належить підприємству на правах власності або господарського ведення.

Фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку називається самофінансуванням. Рівень самофінансування є одним з індикаторів фінансової стабільності.

Істотне значення для підприємства має фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань. Механізм цього фінансування такий. Амортизаційні відрахування являють собою грошове вираження вартості зносу основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони мають двоїстий характер, тому що включаються в собівартість продукції і у складі виручки від реалізації продукції повертаються на розрахунковий рахунок підприємства, стаючи внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного виробництва.

Частка самофінансування (К ) може бути розрахована за формулою

Рис. 12.2. Склад фінансового капіталу підприємства

Де А – сума амортизаційних відрахувань;

Фр – резервний фонд, створений за рахунок чистого прибутку;

Фм – фонд накопичення;

Фдо – фонд поповнення власних оборотних коштів; /- загальна сума інвестицій.

У знаменнику можуть використовуватися показники власного і позикового капіталу. Зростання частки самофінансування свідчить про зміцнення фінансової незалежності підприємства від ринку капіталу.

Позиковий фінансовий капітал являє собою позичковий капітал, переданий підприємству в тимчасове користування на умовах платності і повернення у вигляді кредитів банків, виданих на різні терміни, коштів інших підприємств у вигляді векселів, облігаційних позик.

Залучений фінансовий капітал являє собою частину власних коштів підприємства, призначену для погашення своїх короткострокових зобов’язань, але тимчасово використовувану в господарському обороті.

Рух фінансового капіталу відображає рух фінансових ресурсів підприємства. Для того, щоб підприємство працювало і розвивалося, фінансовий капітал має постійно здійснювати кругообіг. Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується періодом його обороту в днях (місяцях, роках).

Кругообіг фінансового капіталу повторюється аналогічно кругообігу фінансових ресурсів за формулою:

Де Г – авансований фінансовий капітал;

Т(Вп + В) – придбані засоби виробництва і наймана робоча сила;

В – процес виробництва нової (доданої) вартості (виробничий капітал);

Т – готова продукція, що містить знову створену вартість (товарний капітал);

Г – кошти, отримані від продажу товарів, що включають певний розмір авансованого фінансового капіталу і доданої частини вартості (грошовий капітал).

Послідовна зміна форми капіталу являє собою сутність його кругообігу. Починається рух капіталу завжди у формі фінансового (грошового) капіталу. Придбаваються засоби виробництва і робоча сила, необхідна для виробничої діяльності, тобто формується виробничий капітал. По завершенні процесу утворення товару капітал переходить у форму товарного капіталу. Після реалізації готової продукції капітал знову набуває фінансової (грошової) форми (рис. 12.3).

Рис. 12.3. Кругообіг фінансового капіталу підприємства

Для здійснення нормального відтворювального процесу кожна з трьох стадій кругообігу капіталу має однакове значення. Проте з позиції керівника підприємства більша частина капіталу повинна перебувати у фінансовій (грошовій) формі. Обгрунтування такого становища було дано ще Дж. Кейнсом, що пропонував враховувати такі фактори:

– трансакційний мотив-потреба в готівці для забезпечення неперервного кругообігу капіталу;

– мотив перестраховки – бажання мати частину капіталу в найбільш ліквідній формі на випадок непередбачених ситуацій;

– спекулятивний мотив – бажання мати необхідний резерв, який можна при нагоді пустити в оборот для швидкого одержання прибутку (купівля-продаж цінних паперів або іноземної валюти);

– мотив економії – висока ціна кредиту змушує керівників підприємств ефективніше використовувати власний капітал і не брати кредит у банку1.

На початковому етапі свого розвитку система управління формуванням капіталу розглядала лише питання, пов’язані із залученням капіталу з різних джерел при створенні нових фірм і компаній. Основним об’єктом цього управління були вартість і структура капіталу. Проте в процесі свого розвитку система управління формуванням капіталу значно розширила коло аналізованих проблем.

При дослідженні структури капіталу вивчають дві його форми: технічна і вартісна. У технічну структуру капіталу входять кошти, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обігу. За вартісною структурою капітал поділяється на постійний і змінний; основний і оборотний, що відповідає основним і оборотним виробничим фондам підприємства.

Капітал існує в трьох формах, що історично склалися: промисловий, торговий і позичковий капітал.

Промисловий капітал може існувати в таких формах:

Промисловий капітал функціонує у всіх сферах матеріального виробництва, утому числі на рівні підприємств. Він має велике значення для нормального функціонування всієї системи держави. У зв’язку з цим капітал підприємства необхідно розглядати з позиції господарюючого суб’єкта з одного боку, та з позиції держави і всього суспільства – з іншого боку.

Капітал підприємства з погляду його економічній сутності повинний мати такі параметри:

– відображати процес утворення і використання фінансових ресурсів;

– знаходити відображення у сукупності активів підприємства, де він існує як основна частина продуктивних сил суб’єктів господарювання;

– бути найважливішою економічною базою функціонування не тільки окремого суб’єкта господарювання, але й об’єктивною умовою розвитку держави і суспільства;

– бути джерелом формування добробуту його власників;

– бути одним з основних параметрів умови ефективності виробничо-господарської діяльності;

– бути головним вимірником ринкової вартості підприємства;

– бути основою створення і функціонування підприємства.

У міру розвитку ринкової економіки в Україні потреба у фінансовому капіталі буде постійно зростати. Пов’язано це з процесами з реформування власності, що відбуваються в країні, значними темпами зростання підприємницьких структур, яким на різних етапах становлення необхідні значні обсяги фінансових ресурсів.

Ринкова економіка передбачає постійне збільшення обсягів фінансового капіталу, що дає можливість стабільно розвиватися матеріальному виробництву і формувати необхідні кошти для вирішення соціально-економічних проблем суспільства.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)