Фінансове право – Мацелик М. О. – 18.1. Плата за землю

18.1. Плата за землю.

18.2. Відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

18.3. Рентні платежі.

18.4. Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

18.5. Поняття податку на нерухоме майно ( нерухомість ) і ріелторської діяльності.

18.1. Плата за землю

В Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин з урахуванням того, що земля є тепер нерухомим майном. Насамперед враховується те, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, а також, що власність на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під час використання землі у суспільстві виникають земельні відносини – суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у т. ч. на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать законодавству.

Земельне законодавство включає цей земельний кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, раціонального використання та охорони земель.

Земельне законодавство базується на принципах:

1) поєднання використання землі як територіального базису держави, природного ресурсу та об’єктів земельного виробництва;

2) забезпечення рівних прав власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

3) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

4) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

5) забезпечення гарантій прав на землю і пріоритету вимог екологічної безпеки.

Земля в Україні є платною, тобто за її використання справляється плата: земельний податок; орендна плата, яка здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Це передбачено в Законі України “Про плату за землю”, що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Земельний податок, як один зі змішаних податків (сплачують і юридичними, і фізичними особами), – законодавчо врегульований обов’язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у т. ч. орендар, а розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об’єктом плати за землю (ст. 5 Закону України “Про плату за землю”) є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у т. ч. на умовах оренди. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, – договір оренди такої земельної ділянки.

Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Ставки податку. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

1) для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1;

2) для багаторічних насаджень – 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі 1 % від їхньої грошової оцінки:

Розрахунок земельного податку за чисельністю населення

У населених пунктах, віднесених КМУ до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти (у відсотках):

1) на південному узбережжі АРК – 3;

2) на південно-східному узбережжі АРК – 2,5;

3) на західному узбережжі АРК – 2,2;

4) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей – 2;

Б) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей – 2,3, крім населених пунктів, які Законом України “Про статус гірських населених пунктів України” віднесені до категорії гірських;

6) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – 1,5.

Ставки земельного податку за земельними ділянками (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених у ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

А) міжнародного значення – 7,5;

Б) загальнодержавного значення – 3,75;

В) місцевого значення – 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 % від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, ЗСУ та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 % використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

Від земельного податку звільняються:

1) заповідники, у т. ч. історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва;

2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу Державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, із розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов’язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у т. ч. і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов’язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Податкове зобов’язання щодо земельного податку, а також орендної плати за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками – протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України із земельних ресурсів за методикою, затвердженою КМУ і щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується КМУ.

За прострочення встановлених строків сплати податку (ст. 17 закону України) справляється пеня у розмірах, визначених ст. 17 Закону “Про порядок погашення…”. її розмір за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.

Посадові особи, винні в порушенні вимог законодавства щодо плати за землю, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством (адміністративним і кримінальним). Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами Державної податкової служби.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Оренда землі – засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями:

1) земельних ділянок є фізичні та юридичні осібй, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи;

2) земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом;

3) земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада АРК у межах повноважень, визначених законом;

4) земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів АРК і КМУ в межах повноважень, визначених законом.

Орендарями є фізичні та юридичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Крім цього орендарями земельних ділянок можуть бути:

1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим і Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

2) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада АРК у межах повноважень, визначених законом;

3) громадяни та юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦКУ, ГКУ, законом про оренду землі та іншими законами України і договором оренди землі. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі її продажу, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а у разі продажу на конкурсі (аукціоні) – якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками конкурсу (аукціону).

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону та не може перевищувати 10 % їх нормативної грошової оцінки. А у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах, і сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Орендодавець має право:

– використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;

– дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів, дотримання державних стандартів, норм і правил, у т. ч. місцевих правил забудови населених пунктів;

– своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов’язаний:

– передати в користування земельну ділянку в стані, що відповідає умовам договору оренди;

– при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;

– не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;

– відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов’язані з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

– попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об’єкта оренди.

Орендар має право: .

– самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

– за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди і закладати багаторічні насадження;

– отримувати продукцію і доходи;

– здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар зобов’язаний:

– приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

– виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

– дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

– протягом п’яти днів після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу Державної податкової служби.

У разі невиконання зобов’язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно з законом та договором.

Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором. У разі виявлення таких недоліків орендар має право вимагати:

– зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення недоліків;

– відрахування з орендної плати певної суми своїх витрат на усунення таких недоліків із попереднім повідомленням про це орендодавця;

– дострокового розірвання договору.

Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, пов’язані з недоліками переданої в оренду земельної ділянки, якщо такі недоліки обумовлені договором оренди.

Громадяни – власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що й раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених законом.

Типовий договір оренди землі. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується КМУ.

Листом від 15 січня 2007 р. №341/7/15-0217 ДПАУ надала роз’яснення постанови КМУ від 13 грудня 2006 р. № 1724 “Деякі питання оренди земель” (далі – постанова).

Зважаючи на вимоги чинного законодавства України, а також те, що при справлянні орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності виникають деякі проблемні питання, зокрема: неправильне укладання (оформлення) договорів оренди землі після прийняття відповідного рішення; застосування індексації грошової оцінки землі у розмірі орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (в більшості договорів на оренду землі), оскільки обов’язково це не було передбачено на законодавчому рівні тощо. Виникла нагальна потреба стосовно внесення змін та доповнень до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 3 березня 2004 р.

З цією метою Державною податковою адміністрацією України було розроблено цю постанову.

1. Зміни, що вносяться до Типового договору оренди землі, розроблені ДПАУ та узгоджені з усіма заінтересованими міністерствами та відомствами, затверджено постановою КМУ від 13 грудня 2006 р. № 1724 “Деякі питання оренди земель” (п. 1).

Передбачені зміни стосуються як земель приватної власності, так і земель державної й комунальної власності.

Частиною 2 ст. 21 Закону України “Про оренду землі” (Закон № 161-ХІУ) встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України “Про плату за землю”).

Строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлені ст. 17 Закону України “Про плату за землю” № 2535-ХІІ.

Крім того, ст. 22 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

З огляду на зазначене, внесеними змінами та доповненнями до п. 9 розділу “Орендна плата” Постанови від 3 березня 2004 р. № 220 передбачено розмежування способів внесення орендної плати за земельні ділянки приватної власності та за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до ст. 15 Закону України “Про оренду землі” істотними умовами договору оренди землі є об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату тощо.

Оскільки плата за землю справляється у порядку, визначеному Законом України “Про плату за землю”, то слід мати на увазі, що у ньому встановлено різні механізми обчислення земельного податку залежно від того, встановлена чи не встановлена грошова оцінка земельних ділянок, які підлягають оподаткуванню.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про плату за землю” плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному Законом України “Про плату за землю”.

Якщо нормативна грошова оцінка земельної ділянки проведена, то для забезпечення справляння земельного податку та орендної плати за землю нормативну грошову оцінку земель потрібно індексувати на коефіцієнт індексації, який розрахований відповідно до середньорічного індексу інфляції відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою КМУ від 12 травня 2000 р. № 783.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку визначаються у розмірах, встановлених за шкалою відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”. Крім того, тут визначено, що встановлені ч. 2 ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, згідно з ч. 1 ст. 67 закону про державний бюджет на 2007 р. у 2007 р. у населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ч. 2 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”, збільшені в 3,1 рази.

У п. 13 Типового договору оренди землі визначено, за яких умов можуть переглядатися розмір орендної плати та періодичність.

2. Разом з тим, у п. 2 постанови затверджено форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, згідно з додатками 1 і 2.

Згідно з вимогами норми ст. 6 Закону України “Про оренду землі” орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами України і договором оренди землі.

Отже, під час укладання такого договору оренди землі розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності розраховуватиметься за цими формами. Крім цього, якщо суб’єкти господарювання, які вже мають в оренді земельні ділянки, отримають ще земельну ділянку в оренду, то за новоукладеними договорами розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності також розраховуватиметься за такими формами.

Разом з тим, зважаючи на те, що ст. 14 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що платники орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу Державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом (форму податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності затверджено наказом ДПАУ від 20 грудня 2005 р.).

(2 votes, average: 3,50 out of 5)