Цивільне право України – Дзера О. В. – 3. Право комунальної власності на землю
Право комунальної власності на землю є відносно новим явищем на території нашої країни і отримало своє юридичне закріплення спочатку в ст. 142 Конституції України, відповідно до якої матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування земля, а подальший розвиток – в нормах чинного ЗКУ. В об’єктивному розумінні право комунальної власності на землю становить систему норм, які визначають суб’єктно-об’єктний склад, підстави та порядок набуття і припинення, гарантії та обмеження права комунальної власності на земельні ділянки. Право комунальної власності в суб’єктивному значенні – це гарантована нормами чинного законодавства можливість і здатність певної територіальної громади набувати і реалізовувати право комунальної власності на окрему земельну ділянку безпосередньо або через створені нею органи місцевого самоврядування.
Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ, міст, тобто жителі, які об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями. Територіальні громади здійснюють право комунальної власності на землю у двох формах: безпосередньо (шляхом місцевих референдумів, сходів тощо) та через обрані ними органи (сільські, селищні, міські ради). При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р.2 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання здійснення права комунальної власності на землю.
Територіальні громади можуть об’єднувати належні їх земельні ділянки, наприклад, у випадку необхідності спорудження об’єктів для задоволення потреб декількох територіальних громад, що призводить до виникнення права спільної часткової власності. Правовою підставою виникнення права спільної часткової власності на землі територіальних громад є договір. Відповідно до ст. 83 ЗКУ управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.
Об’єкти права комунально! власності на землю визначені в ст. 83 ЗКУ. відповідно до якої у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. Враховуючи домінування права державної власності на землю на територію України впродовж XX ст., юридичною підставою формування права комунальної власності землю є проведення розмежування земель державної та комунальної власності. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 5 лютого 2004 р. розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності. Враховуючи незавершеність розмежування земель в Україні, вданий час діє п. 12 Перехідних положень ЗКУ, згідно з яким до розмежування земель державної та комунальної власності відповідні сільські, селищні, міські ради здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів (крім земель, переданих у приватну власність, земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), Об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, а також земель, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації).
У чинному законодавстві встановлено перелік земельних ділянок, які є об’єктами права комунальної власності та не можуть передаватись у приватну власність, а саме: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім окремих випадків, визначених ЗКУ; г) землі водного фонду, крім певних випадків, визначених ЗКУ; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Підставами набуття права комунальної власності на землю можуть бути: а) передача земель державної власності; б) примусове відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини: г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. При цьому перелік зазначених підстав не є вичерпним, оскільки законом можуть бути передбачені й інші підстави виникнення права комунальної власності на землю.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” передбачається видача спеціального документа, що посвідчує право власності територіальної громади – державного акта на право комунальної власності на землю, форма якого має бути затверджена Кабінетом Міністрів України.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)