Фінанси підприємств – Непочатенко О. О. – Розрахунки чеками
Платіжні вимоги-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина – вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина – доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.
Платіжні вимоги-доручення Заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника (рис. 2.9).
Рис. 2.9. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням
1 – постачальник відвантажує продукцію покупцеві;
2 – разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;
3 – покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;
4 – банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти;
5 – банк покупця сповіщає випискою покупця – власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунка;
6 – банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;
7 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);
8 – банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка).
Переваги:
– зміцнює договірні відносини в господарстві;
– прискорює оформлення розрахункових документів;
– більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;
– платежі здійснюються за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.
Основою відмови від акцепту може бути також порушення умов контрактів (угод). Про відмову від акцепту платник зобов’язаний у встановлений строк повідомити банк і постачальника, зазначивши причини відмови. Відмова від акцепту не приймається банком, якщо її недостатньо мотивовано або мотиви суперечать законодавству чи інструкціям банку.
Розрахунки чеками
Чек – письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки.
Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Грошові чеки Застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця – звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку – виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека (2.10).
Рис. 2.10. Розрахунок чеком
1 – постачальник передає товар покупцеві;
2 – покупець передає чек постачальнику;
3 – постачальник передає чек у свій банк;
4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;
5 – банк платника списує кошти з рахунка покупця товару;
6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів;
7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;
8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Переваги:
– відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Недоліки:
– недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
– неможливість розрахунків чеками на велику суму;
– складність оформлення чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)