Фінанси підприємств у запитаннях і відповідях – Данілов О. Д. – У чому полягає сутність акредитиву та який порядок розрахунку ним?
Якщо вказано неможливі реквізити (МФО, рахунок), то платіж буде відбраковано на рівні банку підприємства-платника. При підключенні до системи Клієнт-банк це буде видно одразу. Якщо підприємство не користується системою Клієнт-банк, то платіжне доручення повернуть наступного дня із зазначенням причини повернення.
Якщо банк отримувача виявить невідповідність коду та номеру рахунку отримувача, то він зобов’язаний направити до банку платника запит на уточнення платежу. У випадку, якщо протягом 3-х днів з дати перерахування коштів підприємство-платник не виправить реквізит, то кошти буде повернено на його рахунок.
Що таке платіжна вимога-доручення?
Платіжна вимога-доручення – комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг) згідно з угодою; нижньої – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, зазначену в рядку “сума до сплати прописом”.
У випадку згоди сплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа та здає в банк, що його обслуговує. У разі відмови платника оплатити вимогу-доручення він сповіщає про мотиви відмови безпосередньо одержувача коштів у порядку та у терміни, вказані у договорі.
Що таке розрахунковий чек?
Розрахунковий чек – документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банкові-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю вказану у чеку суму коштів.
Чекодавець – це юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель – підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент – банк, який видає чекову книжку юридичній або фізичній особі.
Перевага чекової форми розрахунків порівняно з іншими полягає у тому, що за рахунок відносної швидкості розрахунків зменшується дебіторська заборгованість. Недоліком є недостатня гарантія платежу.
У чому полягає сутність акредитиву та який порядок розрахунку ним?
Акредитив – це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитиву) повинен:
O виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;
O надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявником акредитива виступає платник, який звернувся до обслуговуючого банку для відкриття акредитива.
Банк-емітент – це банк платника, який відкриває акредитив своєму клієнтові.
Бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлено акредитив (продавець, виконавець робіт).
Виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, який за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Умови та порядок здійснення акредитивної форми розрахунків передбачаються договором між бенефіціаром та заявником акредитива.
Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами:
O номером договору на відкриття акредитиву;
O терміном чинності акредитива;
O рахунком платника і банка;
O документами, згідно з якими здійснюється виплати за акредитивами;
O строком подання документів;
O видом акредитива та його сумою.
Які види акредитивів може відкривати банк?
Банк може відкривати такі види акредитивів:
1. Покритий – акредитив для здійснення платежів, за якого кошти платника у повній сумі депонуються на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.
2. Непокритий – акредитив, оплата за яким у випадку тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
3. Відкличний – це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефіціаром (наприклад, у випадку недодержання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантованих платежів за акредитивами).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)