Фінанси, гроші та кредит – Коваленко Д. І. – 18.4. Державне регулювання у сфері страхування
Правове забезпечення страхування становлять ухвалені законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.
Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені: Конституцією України; міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна; Цивільним кодексом України; Законами та постановами Верховної Ради України; Указами та розпорядженнями Президента України; декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України; нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано в Міністерстві юстиції України.
Держава як учасник страхового ринку створює правові основи регламентування страхової діяльності, а в особі уповноваженого органу здійснює нагляд за дотриманням вимог чинного законодавства та ефективного розвитку страхових послуг з метою запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.
Спеціальним уповноваженим державним органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка виконує такі функції.
1. Нормативно-правове регулювання у сфері страхування:
– розробка нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, які належать до компетенції уповноваженого органу;
– узагальнення практики страхової діяльності на страховому ринку, розробка і подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
– прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
– встановлення правил формування, обліку і розміщення резервів та показників звітності.
2. Нагляд за учасниками страхового ринку:
1) реєстрація:
– ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та страхових і перестрахових брокерів;
– видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;
– реєстрація правил (умов) добровільного страхування, на які видається ліцензія;
– реєстрація змін та (або) доповнень до правил добровільного страхування у разі запровадження страховиком нових правил страхування чи внесення змін та (або) доповнень;
2) ліцензування страхової діяльності;
3) контрольно-наглядова функція:
– проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;
– проведення аналізу додержання законодавства об’єднаннями страховиків і страхових посередників;
– здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов’язань перед страхувальниками.
3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування:
– забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;
– проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
– участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницькій діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду;
– здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті. Їх можна визначити так: подальша інтеграція України в міжнародні страхові структури; розвиток законодавчої і нормативної бази; розробка стандартів електронного обігу та обліку; створення умов для взаємовигідної інтеграції страхової та банківської систем; формування об’єднань страховиків з найважливіших проблем страхування; створення оптимальної структури співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням; залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування; посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків; створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)