Еристика – Хоменко І. В. – 5.7. Правило релевантності аргументації. Типові помилки
Правило релевантності аргументації формулюють так.
Для захисту своєї точки зору сперечальник може користуватися тільки тими аргументами, які мають відношення до цієї точки зору.
При порушенні цього правила допускають помилку:
O нерелевантна аргументація.
“Нерелевантна аргументація” – це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник намагається переконати не опонента, а аудиторію.
Ця помилка має місце в таких випадках. А. Пафос замінює логос.
У цьому випадку сперечальник замість того, щоб висувати аргументи для обгрунтування власної точки зору, починає грати на емоціях, настроях аудиторії. Тут пафос займає місце логосу. Такий прийом називають: o патетичною помилкою (аргументом до аудиторії).
“Патетична помилка” – це помилка, яка має місце, коли сперечальник замість наведення аргументів для обгрунтування своєї точки зору намагається спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при суперечці.
Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів.
Цей прийом має скоріше психологічну, ніж логічну природу, оскільки його дія передусім розрахована на душевний, емоційний стан слухачів. Його дуже часто беруть на озброєння демагоги, які, не маючи розумних аргументів, намагаються замінити їх звертанням до почуттів тих, хто присутній при суперечці. Апеляцію до почуттів аудиторії будують за допомогою зовнішньо ефектних прикладів.
Різновидом такого прийому є широко відомий пропагандистський трюк, коли промовець звертається до аудиторії та присягається, що розуміє її потреби. Він немов би говорить: “Подивіться, який я близький вам, як я вас розумію, невже ви не підтримуєте мене?”.
Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм співрозмовником у коридорі своєї установи, повз вас проходить людина, ваш опонент хапає його за руку та намагається втягнути в суперечку: “Ви Тільки послухайте, що він говорить. Хіба це може бути істиною! Повтори ще раз свої аргументи!”.
Особливої значущості аргумент до аудиторії отримує, коли сперечальник намагається апелювати до матеріальної вигоди присутніх. Якщо йому вдалося показати, що їхні доходи знизяться, кар’єра піде прахом тощо, то будьте певні, що цей аргумент був застосований дуже ефективно.
А. Шопенгауер називав такий прийом “рубати дерево під корінь”. Дійсно, якщо люди відчують загрозу своєму матеріальному становищу, ніякі раціональні аргументи не зможуть їх переконати в зворотному. Спробуйте у військовій частині читати лекцію про необхідність скорочення озброєних сил, а у викладацькій аудиторії говорити про підвищення педагогічного навантаження.
Отже, такий прийом застосовують переважно в публічних суперечках, коли присутня зацікавлена аудиторія. Хто успішніше маніпулює позитивними або негативними почуттями, емоціями аудиторії, той має шанс зробити так, що його точка зору буде прийнята.
Прикладами позитивних емоцій, до яких, як правило, звертаються в аудиторії, є почуття безпеки та відданості. Приклади негативних емоцій – страх та сором.
Приклад Коли пан М. говорить про невинних жінок та дітей, які стали жертвами терористичного акту, він нечесно грає на почуттях аудиторії. Оскільки само по собі вже жахливо, коли жертвами стають люди, незалежно від того, мова йде про звичайних людей, чи міліціонерів або солдат.
Різновид патетичної помилки:
O аргумент до мас.
“Аргумент до мас” – це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник замість наведення аргументів для обгрунтування своєї точки зору намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи як аргументи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо.
Найчастіше такий прийом застосовують у політичних дискусіях. Іноді аргумент до мас називають ще демагогією.
Б. Етос замінює логос.
Місце логосу також може займати етос. У цьому випадку допускають помилку:
O аргумент до авторитету.
“Аргумент до авторитету” – це помилка, яка має місце в суперечці коли сперечальник замість наведення аргументів для обгрунтування своєї точки зору намагається спертися в процесі суперечки на (А) власні знання та авторитет або (Б) ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника.
У першому випадку, укріплюючи віру аудиторії в свої знання, чесність, добропорядність, аргументатор намагається примусити повірити йому на слово та прийняти його точку зору. Сперечальник, який має сильний етос, взагалі може не захищати своєї точки зору.
Треба бути обережним у тих випадках, коли людина заявляє про свою компетентність, а насправді її не має або є компетентною зовсім в інших питаннях. Тоді наявна помилка:
O аргумент до скромності (argumentum ad vere-cundiam).
“Аргумент до скромності” – це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник необгрунтовано застосовує як аргумент власний авторитет або посилання на свою компетентність у певних питаннях.
Приклад Людина, не наводячи жодного аргументу, заявляє, що має відповідні знання з обговорюваного питання, оскільки є професором, і починає розмірковувати з приводу військової доктрини України, хоча галузь її професійного знання – зоологія.
У другому випадку, посилаючись на ідеї, імена, погляди авторитетних людей, сперечальник сподівається на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ним далі з обговорюваного питання.
Особливої нахабності цей прийом набуває тоді, коли видумують неіснуючі авторитети, або великим людям приписують твердження, які вони ніколи не промовляли
Приклад “Як говорив Ф. Достоєвський, демократія є невід’ємною характеристикою слов’ян”; “Ще Блез Паскаль вказував на те, що без волі народу ніякі реформи не пройдуть” тощо. Хоча ні Ф. Достоєвський, ні Б. Паскаль нічого подібного ніколи не говорили.
Цікаву думку про людей, які полюбляють застосовувати аргументи до авторитетів, висловив А. Шопенгауер:
“Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапаються за авторитети, щоб посиланням на них вирішити спірні питання, насправді радіють, що можуть пустити в діло чужий розсудок і чужу проникливість, оскільки не мають своїх власних. Число їх – легіон. Як сказав Сенека: unus quisque mavult credere (кожний віддає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їхніх суперечках звичайна зброя – авторитети. Ними вони побивають один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зробить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті і аргументами. Занурившись у вир неспроможності міркувати та думати, вони зачаровані проти цієї зброї. Тому вони протиставлять вам як аргументи авторитети та закричать: “Перемога!”.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)