Еристика – Хоменко І. В. – Література
“Аргумент до вигоди” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник як аргумент застосовує пропозицію, яка, на його думку, має принести користь супротивнику або присутнім при суперечці.
“Аргумент до освіченості” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник як аргумент застосовує посилання на неосвіченість, не інформованість супротивника в питаннях, що належать до суті суперечки.
“Аргумент до пихи” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник як аргумент застосовує похвальбу супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм’якне і стане поступливішим.
“Бездоказова оцінка аргументів супротивника” – це
Прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник, почувши аргументи супротивника, починає безпідставно одразу ж давати їм негативну оцінку.
“Відтягування заперечення” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у зв’язку з тим, що супротивник навів аргумент, проти якого не можна відразу знайти заперечення, намагається непомітно відтягнути свою відповідь, ставлячи запитання щодо наведеного аргументу, немов би з’ясовуючи якісь деталі; відповідаючи здалеку, з чогось, що має відношення до цього питання, проте прямо з ним не пов’язане і т. д. У цей час намагаються знайти бажане заперечення, до якого відразу ж і переходять.
Вплив – це вид взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні прийоми, намагається переконати співрозмовника в доцільності своєї аргументації.
“Евфемізм” – це “пом’якшений”, більш “прийнятний” мовний вираз для позначення певного предмета, за допомогою якого цей предмет супротивник уявляє більш “приємним” і менш загрозливим.
Захисні прийоми – це прийоми, які сперечальники застосовують для відповіді на некоректні прийоми супротивника.
“Зворотний удар” – це прийом, завдяки якому сперечальник повертає аргумент проти того, хто його висловив.
“Контрзапитання” – це прийом нейтралізації супротивника, сутність якого полягає в тому, що сперечальник не дає чіткої та ясної відповіді на поставлене запитання і врешті-решт переадресовує його тому, хто це запитання поставив.
“Контрприклад” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник уникає відповіді на запитання, спочатку схваливши думку супротивника, а потім наводячи аналогічний приклад, але з протилежними наслідками, добре відомий усім учасникам суперечки.
“Лозунгові слова” – це мовні вирази, яким притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового значення; 2) позитивна ціннісна забарвленість; 3) головна функція – вплив не на розум людини, а на її почуття.
Маніпулювання – це вид взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні прийоми, свідомо намагається проконтролювати поведінку, дії іншого, спонукає його вести себе так, як йому вигідно.
“Набір фраз, що не мають смислу” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник збиває з пантелику супротивника набором нісенітних виразів, які не мають ніякого відношення для обгрунтування точки зору.
“Надмірна причепливість до аргументів (точки зору)” –
Це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник з метою затягування часу наполягає на тому, що аргументи (точка зору) супротивника не є зрозумілими, і вимагає від нього доведення того, що є очевидним.
“Пейоративний вираз” – це мовний вираз для позначення певного предмета, який завідомо містить його негативну оцінку.
“Плавна зміна смислового значення виразу” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник залежно від своєї мети може для позначення одного й того самого предмета (явища, ситуації, події, дії) в суперечці застосувати різні мовні вирази, предметні значення яких збігаються, а смислові значення відрізняються.
“Помноження аргументів” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник навмисно один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формах та словах для створення ілюзії наведення множини доводів.
Предметне значення мовного виразу – це предмет, що ним позначається.
Прийом впливу в суперечці – це засіб, за допомогою якого намагаються облегшити суперечку для себе й утруднити її для співрозмовника.
Прийоми мовного впливу – це такі прийоми: “плавна зміна смислового значення виразу”, “розмивання смислового значення виразу”, “синтаксичне перетворення”.
Прийоми, призначені для виведення співрозмовника з рівноваги, – це грубі прийоми, сутність яких полягає в тому, що сперечальник переходить на особистості, кривдить, зневажає супротивника, несправедливо звинувачує його, вводить у стресовий стан тощо.
Прийоми, призначені для відволікання уваги супротивника – це прийоми, які сперечальник застосовує для того, щоб без критичних зауважень провести свою думку.
“Пусті формули” – це мовні вирази, яким притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового значення; 2) відсутність ціннісної забарвленості; 3) головна функція – вплив не на розум людини, а на її почуття.
“Розмивання смислового значення виразу” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у суперечці застосовує мовні вирази без точного смислового значення.
“Синтаксичне перетворення” – це прийом, сутність якого полягає в тому, що сперечальник у суперечці залежно від своєї мети обирає такий порядок слів у виразах, який йому облегшить побудову своєї аргументації і затруднить опоненту її критику.
“Ставка на хибний сором” – це прийом, який сперечальник застосовує в своїх цілях, користуючись такою слабкістю опонента, як “здаватися кращим, ніж є насправді”, не показати супротивникові, що чогось не знає або не розуміє, тобто “не впасти в очах співрозмовника”.
Складники невербальної комунікації – мова поз і жестів, мова міміки, парамовленнєві характеристики, мова простору, мова ділового одягу, мова запахів.
Смислове значення – це зміст мовного виразу, який засвоюють у процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного виразу – це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним позначається.
Література
Адлер Д. НЛП: современные психотехнологии. – СПб, 2000.
Акишина А. А., Кано X., Акишина Т. Е. Жесты и мимика в русской речи. Лингво-страноведческий словарь. – М., 1991. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. – М., 1980.
Горелов И. Н., Енгалычев В. Ф. Безмолвный мысли знак: рассказы о невербальной коммуникации. – М., 1991. Григорьева С. А., Григорьев Н. В., Крейдлин Г. Е. Словарь языка русских жестов – М., 2001.
О’Коннор Дж., Сеймор Дж. Введение в нейро-лингвисти-ческое программирование. – Челябинск, 1998. Пиз А. Язык телодвижений. – Нижний Новгород, 1992. Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. – М., 1996.
Тумаракин П. С. Жесты и мимика в общении японцев. Лин-гво-страноведческий словарь-справочник. – М., 2001. Фаст Дж. Язык тела. Холл Э. Как понять иностранца без слов. – М., 1995.
Язык и моделирование социального взаимодействия. – М., 1987.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)