Економічна теорія – Мочерний С. В. – Відтворення економічної власності і господарського механізму
У підручниках, виданих вітчизняними вченими у 90-ті роки XX ст., де розглядаються проблеми економічного відтворення, йдеться, як правило, про відтворення виробничих відносин. К. Маркс стосовно капіталістичного способу виробництва це питання зводив в основному до відтворення на одному полюсі зростаючої кількості найманих робітників, позбавлених засобів виробництва, а на другому – класу власників цих засобів, які експлуатують найману працю. Він твердив про зростання чисельності капіталістів, а розглядаючи історичну тенденцію капіталістичного нагромадження, – про експропріацію власності одними капіталістами в інших (зростаючу централізацію капіталістичної власності), яка готує матеріальну основу експропріації експропріаторів.
Категорія “відносини економічної власності” евристично цінніша, ніж категорія “виробничі відносини”. Значніша евристична цінність притаманна категорії “економічна власність” і тоді, коли йдеться про процес розширеного відтворення виробничих відносин (а отже, відносин економічної власності). Це виявляється в тому, що основна продуктивна сила – людина – за сучасних умов перебуває на такому етапі розвитку, коли збагачення новими рисами людини-працівника може здійснюватись здебільшого тією мірою, якою в ній з’являються нові риси та якості людини-власника. Тому розширене відтворення економічної власності передбачає розширене відтворення власності людини-працівника на частину додаткового продукту, засоби виробництва, управління власністю тощо, а отже, поступове подолання процесу відчуження економічної власності від праці. Розширене відтворення відносин економічної власності також виявляється у посиленні плюралізму типів і форм власності. Але в процесі відтворення внаслідок дії економічних законів тип або форма власності, яка найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку продуктивних сил, починає домінувати. Рівність форм власності за цих умов можна констатувати в юридичній власності.
На початку XX ст. домінуючою формою є акціонерна, тобто колективна форма капіталістичної власності, яка починає діалектично заперечувати попередню форму власності – приватну (індивідуальну). Отже, пізнавальна цінність категорії “економічна власність” виявляється при характеристиці розширеного відтворення з урахуванням дії законів заперечення заперечення, адекватності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил. Надалі посилюється роль державної власності, в якій поєднуються колективне капіталістичне привласнення та елементи загальнонаціонального. З поглибленням НТР виникає і розвивається інтегрована капіталістична власність – суспільна форма розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі.
Останнім часом сформувалася трудова колективна власність, посилюється роль кооперативної власності при поступовій соціалізації типів і форм капіталістичної власності. На роль домінуючої форми у розвинутих країнах висувається трудова колективна власність в єдності із соціалізованими елементами інших типів і форм власності (акціонерної, державної, кооперативної та ін.).
Розширене відтворення економічної власності означає відтворення зростаючої кількості суб’єктів підприємств і об’єктів власності (товарів широкого вжитку та послуг). Отже, розширюється номенклатура другого і третього підрозділів, якщо оцінювати ці процеси з точки зору матеріально-речової структури сукупного суспільного продукту, а також першого підрозділу (виготовлюваних засобів виробництва) і четвертого (товарів військового призначення). Крім того, спостерігається тенденція до поступового відокремлення в межах ССП п’ятого підрозділу – продукції інтелектуальної та інформаційної власності. Синтезуючими показниками зростання кількості об’єктів економічної власності є дані про те, що номенклатура товарів у розвинутих країнах сягає 1 млрд найменувань, а середній американець має понад 11 тис. потреб у товарах і послугах. Протилежні за характером процеси відбуваються в Україні.
Особливістю сучасного відтворення економічної власності є значне зниження питомої ваги державної власності на засоби виробництва в країнах СНД та Східної Європи і незначне – у розвинутих державах, де воно супроводжується зростанням частки державної власності на національний доход. Ще однією особливістю цього процесу у деяких розвинутих країнах є залучення дедалі більшої кількості найманих працівників до управління власністю на мікро – і макрорівні (профспілки у Швеції).
Відтворення окремих типів і форм недержавної економічної власності все активніше відбувається з участю держави, причому така активність посилюється щодо тих типів і форм, які найдавніше зазнали діалектичного заперечення. Так, у США державні дотації малому бізнесу у 2000 р. становили до 300 млрд дол., широко використовується кредитна, кадрова, інформаційна, податкова, правова та інші форми підтримки. Без неї приватна власність (трудова і нетрудова), втілена в існуванні більшості малих підприємств, не могла б існувати. Так, з 1980 по 1998 рік їх кількість збільшилась з 8,932 до 16,409 млн, а чистий дохід – з 55 до 202 млрд дол. Це означає, що обсяг державних дотацій перевищує суму чистого доходу малих підприємств. Зокрема, без дотацій держави 90 % фермерських господарств збанкрутували б.
Органічно пов’язане з процесом розширеного відтворення економічної власності відтворення господарського механізму, оскільки господарський механізм охоплює управлінський аспект власності і є механізмом використання економічних законів (які є насамперед законами власності), певною сукупністю форм та методів реалізації відносин власності та ін.
На нижчій стадії розвитку капіталізму розширене відтворення господарського механізму забезпечувалось ринковими важелями саморегулювання економіки, але з еволюцією капіталізму (поряд з іншими причинами) призвело до економічних криз (перші десятиліття XIX ст.), появи монополій (остання третина XIX ст.), зубожіння основної частини працездатного населення, поглиблення не рівноваги національного ринку та інших негативних процесів. Це зумовлювало виникнення і розвиток державного регулювання економіки.
Результатом цього стало поступове діалектичне заперечення державним регулюванням ринкового і перетворення першого на домінуючий елемент господарського механізму. Державне регулювання залишається домінуючим елементом господарського механізму і повинне органічно поєднуватись з іншими важелями. У країнах, де непродуманими діями уряду, недосконалими законодавчими актами надмірно послаблено механізм державного регулювання, втрачається рівновага економічної системи, посилюються кризові явища в економіці. Саме це відбувалось в Україні у 90-ті роки XX ст.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)