Економічна теорія – Мочерний С. В. – Соціалізація економічних систем
На основі названих прогресивних тенденцій до соціалізації капіталістичного способу виробництва можна обгрунтувати закон соціалізації економічних систем.
Соціалізація економічних систем – процес поступового еволюційного наповнення підсистем та елементів національних економічних систем розвинутих країн соціалістичним змістом, формування і розвиток основ соціалізму.
Процес соціалізації економічних систем охоплює найважливіші елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини (а в їх поєднанні – технологічний спосіб виробництва), організаційно-економічні відносини (а в поєднанні їх з продуктивними силами – організаційний спосіб виробництва), відносини економічної власності (а в поєднанні їх з розвитком продуктивних сил – суспільний спосіб виробництва), економічні відносини (органічну цілісність техніко-економічних, організаційно-економічних і відносив економічної власності, яка (цілісність) у поєднанні з розвитком продуктивних сил утворює економічний спосіб виробництва) та господарський механізм. У свою чергу процес соціалізації продуктивних сил та інших підсистем здійснюється у результаті соціалізації окремих елементів і компонентів цих підсистем.
Соціалізація продуктивних сил є наслідком соціалізації людини як основної продуктивної сили, науки, засобів праці, форм і методів організації праці. Соціалізація людини передбачає передусім її всебічний розвиток; соціалізація форм і методів організації виробництва – перехід від авторитарних систем організації праці до гуманістичних.
Соціалізація організаційно-економічних відносин передбачає у відносинах менеджменту орієнтацію на людину (найманих працівників), її гармонійний розвиток, принципи колективізму, оптимальне поєднання індивідуальних і колективних інтересів, відмову від тоталітарного мислення.
Соціалізація відносин економічної власності здійснюється через інтенсивний розвиток трудового типу колективної власності; поступове наповнення державної капіталістичної власності елементами соціалістичного змісту; часткову соціалізацію процесу одержавлення значної частки національного доходу; через процес діалектичного заперечення нетрудової приватної власності та приватного привласнення в межах корпоративної (акціонерної) капіталістичної власності. Соціалізація відносин економічної власності загалом відбувається у формі соціалізації відносин власності на засоби виробництва, власності на результати виробництва та самого процесу праці. Зокрема, соціалізація результатів виробництва – це зростання кількості дрібних акціонерів та привласнення ними більшої частки дивідендів, що водночас означає певну соціалізацію процесу розподілу прибутків.
Соціалізація техніко-економічних відносин – це процес встановлення раціональних зв’язків з кооперації, спеціалізації тощо та встановлення справедливих цін підприємствам-суміжникам за виготовлені деталі, вироби та ін.
Соціалізація економічного способу виробництва – процес соціалізації кожної із підсистем під час їх взаємодії, внаслідок чого прискорюється розвиток способу виробництва в інтересах народу.
Соціалізація господарського механізму потребує поступового діалектичного заперечення ринкових важелів саморегулювання економіки й посилення державного регулювання, передусім економічними важелями, в інтересах трудящих, розширення таких функцій господарського механізму, як розвиток людини та ін.
Механізм соціалізації економічної системи загалом охоплює посилення соціалізації окремих економічних підсистем та їх елементів у процесі діалектичної взаємодії, в результаті якої виникає синергічний ефект, що зміцнює цілісність цього процесу. Соціалізацію економічних систем розглядають і як соціалізацію процесу відтворення кожної з підсистем, у тому числі будь-якого їх елементу. Матеріальна основа соціалізації економічних систем – дія закону усуспільнення виробництва і праці; організаційної спрямованості та форми руху надають їм закони планомірного і пропорційного розвитку. Соціально-економічним змістом усіх цих процесів управляє закон соціалізації.
Найповніше такі процеси розвинулися у Швеції.
Закон соціалізації – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між досягнутим рівнем розвитку технологічного способу виробництва, зростаючим усуспільненням виробництва і праці, з одного боку, та поступовим подоланням відчуженості найманих працівників від процесу праці, економічної власності й влади на мікрорівні та певної соціалізації соціально-економічних функцій держави на макрорівні у багатьох розвинутих країнах.
На противагу об’єктивним процесам соціалізації економічних систем у розвинутих країнах в Україні в 90-ті роки XX ст. – на початку XXI ст. інтенсивно здійснюється капіталізація національної економічної системи, що виявлялося передусім у деградації основної продуктивної сили, у масовій депопуляції населення, в тотальній приватизації групою осіб національного багатства, у руйнуванні раціональних елементів державного регулювання економіки й переході до принципів ринкового фундаменталізму та ін. Крім того, залишаючись елементом надбудови, держава з переростанням продуктивними силами меж монополістичної власності стає й елементом базису, все важливішим суб’єктом виробничих відносин, поєднує економічну, політичну, юридичну, ідеологічну та інші сили. У цій ролі вона нині насамперед діє в інтересах монополістичної буржуазії і частково відображає головні інтереси інших верств населення, зокрема трудящих.
Еволюція основних елементів технологічного способу виробництва і його суспільної форми дає підставу дійти висновку, що сучасний капіталізм поєднує різноманітні ознаки, ланки, перехідні до соціалізму форми, окремі елементи соціалістичного способу виробництва. Такий капіталізм називають “капіталізмом з людським обличчям”, оскільки за нього відсутня різка диференціація між класами та верствами населення. Так, у країнах ЄС наприкінці 90-х років XX ст. відношення доходів 20 % найбагатшого населення до 20 % найбіднішого становило 6:1, тоді як у США – 13:1. Частка соціальних фондів держави у споживанні населенням товарів і послуг становила: у Швеції – понад 50 %, у Франції – 45 %, Англії, Німеччині – понад 40 %, Японії – менше 20 %, США – приблизно 20 %.
Частка держави у кінцевих доходах населення коливається залежно від рівня заробітної плати. Наприклад, в Японії у 10 % найбідніших людей до 28 % доходу становить заробітна плата, приблизно 4 % забезпечує індивідуальна трудова діяльність і майже 60 % – дотації органів соціального забезпечення.
За ускладнення економічної системи, посилення плюралізму форм власності зростає кількість суб’єктів цієї економічної, в тому числі економічної власності, господарського механізму та ін.
Зміни, які відбуваються нині у розвинутих країнах в економічній сутності людини (людини-працівника і людини-власника), зумовлюють збагачення і поглиблення її ролі у найрізноманітніших сферах.
Унаслідок інтернаціоналізації продуктивних сил і суспільних відносин в абстрактній і конкретно-олюднюючій праці зростатиме частка інтернаціонально-олюднюючих форм праці. Виявом цього стане поширення практики обміну спеціалістами із різних сфер матеріального та нематеріального, зокрема духовного, виробництва, надання інтернаціональної допомоги менш розвинутим країнам, спільна діяльність націй і народів по збереженню природи, освоєнню космічного простору тощо.
Оптимальною моделлю соціально-економічного розвитку для багатьох розвинутих країн на початку III тисячоліття може бути шведська модель.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)