Економічна теорія – Мочерний С. В. – Світове господарство як економічна категорія
5.1. Сутність світового господарства та закони і форми його розвитку
На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР стимулювало процеси інтернаціоналізації продуктивних сил, капіталу, поглиблення міжнародного поділу праці, усього процесу суспільного відтворення Тому дія загальних законів та закономірностей у межах світового господарства, його сутність, основні елементи, найважливіші закони та закономірності розвитку, їх соціально-економічні наслідки є предметом дослідження економічної теорій.
Сутність світового господарства та форми його розвитку
Світове господарство як економічна категорія.
Населення на нашій планеті сягнуло 6,3 млрд осіб і щорічно зростає приблизно на 80 млн осіб. Людство розмовляє 2796 мовами (за деякими даними – 5000), в Україні – 73 мовами. На Землі існує майже 210 держав, які перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва поступово поширюється, але ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшість людства проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада, які створюють до 50 % ВНП планети. Приблизно 35 держав належать до тилу розвинутих, серед них понад 10 – високорозвинуті. У кожній країні сформувався певний тип технологічного способу виробництва, відносини економічної власності і господарський механізм, науковий, промисловий, фінансовий, ресурсний, трудовий та інший потенціал.
У радянській економічній літературі обстоювалася зростаюча могутність світової соціалістичної системи, частка якої у світовому промисловому виробництві оцінювалася на рівні 40 %. У 1991 р. Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія та країни колишнього СРСР на офіційному рівні перестали називати себе соціалістичними. Трансформувалися принципи економічного розвитку в Китаї, В’єтнамі, Кубі, які офіційно підтримують соціалістичну орієнтацію. Одночасно соціалізація економіки здійснюється у розвинутих країнах. Отже, у світовому господарстві існує величезне розмаїття за рівнем економічного розвитку, належністю до різних економічних, соціальних, політичних систем, регіональних організацій. У багатьох країнах спостерігаються релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти тощо.
У зв’язку з цим питання, чи можуть у такому конгломераті діяти однакові економічні закони та закономірності, яка специфіка їхніх дій, чи зумовлена вона законами у межах однієї країни або групи розвинутих країн, що надзвичайно актуально.
Категорія “світове господарство”, як і всі інші економічні поняття та категорії, поповнюється елементами якісно та сутнісно нового змісту. Водночас у її межах виникають нові явища і процеси, теоретичним відображенням яких слугує комплекс згрупованих навколо них нових економічних законів і категорій. Тому необхідні нові методологічні підходи до з’ясування сутності та форм розвитку світового господарства, що, в свою чергу, передбачає критичний аналіз поглядів різних вчених на цю проблему.
Так, у підручнику “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г. Климка стверджується, що “сучасне світове господарство е складною частиною національних господарств окремих країн та їхніх угруповань, що взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами (МЕВ) на основі міжнародного поділу праці”1. У “Великому економічному словнику” світове господарство охарактеризоване як “…взаємопов’язані і взаємодіючі господарства різних країн, що функціонують за узгодженими правилами, послідовне об’єднання господарств різних країн в єдину світову систему”2. У “Сучасному економічному словнику” визначення категорії майже тотожне: “…взаємопов’язані і взаємодіючі господарства різних країн, що функціонують за узгодженими правилами, послідовне об’єднання господарств різних країн в єдину світову систему”3.
У підручнику “Світова економіка” за редакцією А. Філіпенка наведено запропоноване у 1912 р. німецьким економістом Б. Гармсом визначення світової економіки: “сукупність взаємовідносин між окремими господарствами світу, які розвиваються між ними внаслідок розбудови відповідних транспортних комунікацій та державного сприяння та регулювання шляхом укладення міжнародних угод”4. Правильно зазначаючи, що сучасна характеристика світової економіки “є значно ширшою, глибшою і суттєвішою”5, автор її не пропонує.
Економісти пропонують різні визначення, в яких, з одного боку, при з’ясуванні сутності світового господарства наголошується на зв’язках між різними країнами, а з іншого – на наявності національних господарств і лише після цього на взаємозв’язках між ними. З методологічної точки зору другий підхід логічніший, оскільки відповідає вимогам системного аналізу. Його вимогами є такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, а також загальна мета. Цілісність і організованість світового господарства забезпечує його господарський механізм та міжнародний поділ праці, який теж належить до сфери міжнародних економічних відносин, оскільки до них відносять техніко-економічні відносини між різними країнами, а отже, відносини міжнародної спеціалізації, кооперації, комбінування та інші (як сфера міжнародного поділу праці).
Крім них, міжнародні економічні відносини охоплюють міжнародні організаційно-економічні (міжнародний менеджмент, міжнародний маркетинг та ін.) і міжнародні виробничі відносини, системну сутність яких виражають міжнародні відносини економічної власності.
До складу світової економічної системи відносять світові продуктивні сили та світовий господарський механізм. На їх основі утворюються такі міжнародні економічні метасистеми:
1) міжнародний технологічний спосіб виробництва, сформований унаслідок діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та техніко-економічних відносин. Основою сучасного світового господарства є передусім процес інтернаціоналізації продуктивних сил, а у ширшому контексті – процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва;
2) міжнародний суспільний спосіб виробництва, який поступово формується у процесі діалектичної взаємодії процесів інтернаціоналізації продуктивних сил та відносин економічної власності у всіх сферах суспільного відтворення. Формами вияву процесу інтернаціоналізації відносин економічної власності у сфері безпосереднього виробництва є формування інтернаціональних витрат суспільно-необхідної праці, інтернаціональна вартість; у сфері обміну – інтернаціональна ціна, інтернаціоналізація грошей та інших форм інтернаціональних товарно-грошових відносин;
3) міжнародний економічний спосіб виробництва, який поступово утворюється внаслідок діалектичної взаємодії інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, організаційно-економічних та відносин економічної власності.
Світовий господарський механізм формується внаслідок діалектичної взаємодії ринкових важелів саморегулювання економіки і транснаціональної планомірності (в межах транснаціональних корпорацій), державного регулювання економіки в різних країнах та наддержавного регулювання різних підсистем, метасистем з боку міжнародних економічних організацій.
Сучасне світове господарство – складна економічна система, що виникає в процесі діалектичної взаємодії національних господарств, інтеграційних економічних угруповань та наднаціональних економічних організацій світу і розвивається на основі зростаючої інтернаціоналізації продуктивних сил у формі міжнародних економічних відносин, цілісність якому (господарству) надає наднаціональний господарський механізм.
Глибшу його сутність розкривають спільні економічні закони та закономірності для світового господарства загалом і для окремих підсистем та метасистем зокрема.
До світових економічних організацій належать окремі спеціалізовані об’єднання ООН (наприклад, Комісія ООН з питань народонаселення, що займається проблемами демографії та демографічної статистики в міжнародному масштабі; Міжнародна організація праці, яка спрямовує свої зусилля на поліпшення умов праці, регламентацію робочого часу, боротьбу з безробіттям та ін.) та галузеві економічні об’єднання в межах ООН (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Всесвітня організація охорони здоров’я та ін.)” Світова організація торгівлі тощо.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)