Економічна теорія – Білецька Л. В. – 4. Економічна стагнація
Поряд з чинниками економічного зростання є багато факторів і причин, які гальмують економічний розвиток, спричиняють його застій або й спад. До таких факторів відносяться: неефективне комбінування факторів виробництва, нестача фінансових засобів для необхідного інвестування, розлад фінансово-кредитної системи, недосконалість законодавчої бази з економічних питань, нестабільність політичної системи, соціальні конфлікти, надмірні військові витрати тощо. Довгостроковий застій економіки називається стагнацією (лат. 8і. а§пшті – стояча вода) – це застій у виробництві, торгівлі, інших галузях народного господарства, в соціальній сфері.
Стагнація у вузькому розумінні означає стан тривалої депресії економіки; в широкому розумінні – це хронічний депресивний характер економіки. В економіці виділяють два види стагнації, що різняться виникненням, формами вияву і способами подолань. Перший вид стагнації виникає як наслідок панування монополістичних об’єднань, що усувають конкуренцію – рушійну силу розвитку економіки. Другий вид стагнації виникає у процесі переходу від командно-адміністративної до змішаної економіки і є наслідком економічних помилок урядів, ігнорування економічних законів.
Основні ідеї теорії стагнації склалися в 30-х роках XX ст. і одержали подальший розвиток в 50-60-х роках в працях американських економістів Дж. Стейндела, П. Барана і П. Суїзі.
Вони виходять з положення, що монополістична економіка, усунувши механізм вільної конкуренції, вичерпала внутрішні рушійні сили розвитку. В умовах гальмування інвестиційного процесу, недовантаження виробничих потужностей і безробіття зрілій капіталістичній економіці властивий стан нульового зростання або стагнації.
Економічне обгрунтування стагнації таке: економічна сила монополій дає їм можливість, з одного боку, суттєво знижувати витрати на одиницю продукції, з другого – встановлювати монопольно високі ціни на власну продукцію, що і забезпечує “зрілим” корпораціям монопольні прибутки. У взаємодії двох тенденцій – до зниження витрат і підвищення цін – здійснюється, на думку стагнаціоналістів, основний закон монополістичної економіки – максимізація монопольного прибутку. У результаті дії цього закону, з одного боку, зростає обсяг монопольного продукту і національного доходу, з другого – монопольна економіка не спроможна його повністю використати, особливо на нагромадження, через такі причини:
1) відносно повільний приріст сукупного попиту в порівнянні з приростом прибутків;
2) технічний прогрес веде до зниження потреб в нових інвестиціях і, відповідно, до недовикористання зростаючої сили прибутку, яка повинна йти на нагромадження;
3) відбувається самофінансування корпорацій за рахунок амортизаційного фонду, достатнього для розширення виробництва, при цьому частина фонду нагромадження корпорацій залишається невикористаною;
4) експорт капіталу сприяє поверненню в країну великої кількості прибутку, який створено за кордоном, що не спрощує, а ускладнює проблему нагромадження.
Отже, прибічники теорії стагнації приходять до висновку, що монополістичний капіталізм, з одного боку, намагається виробити максимум сукупного прибутку (економічного надлишку), з другого – не може забезпечити його продуктивне використання. Звідси випливає, що нормальним станом такої економіки є стагнація, тобто такий стан, який характеризується неповним використанням прибутків при даній структурі витрат і цін, і проявляється у хронічному недовико-ристанні наявних в економіці людських і матеріальних ресурсів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)