Економічна теорія – Білецька Л. В. – Розділ III. Макроекономіка
Економічна система (або матеріальне виробництво) в кожній країні складається з двох рівнів: мікро – та макроекономіки.
Якщо мікроекономіка – це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на той чи інший товар, то макроекономіка (гр. Makros – великий) – вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни в цілому, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи.
Даний розділ присвячений дослідженню великомасштабних народногосподарських проблем, таких як формування обсягу і структури валового національного продукту, фактів і механізмів економічного зростання і рівноваги національної економіки, природи і наслідків інфляції, безробіття, циклічності тощо.
При аналізі даних макроекономічних проблем використовують агреговані поняття: національний дохід, темп інфляції, загальний рівень цін, дефіцит державного бюджету і платіжного балансу тощо.
Макроекономіка тісно пов’язана з мікроекономікою, тому що на макрорівні вивчають народногосподарські наслідки, до яких призводять рішення, які приймаються на мікрорівні фірмами і домашніми господарствами. Тут же аналізується реакція фірм і домашніх господарств на рішення, що приймаються органами державного регулювання.
Хоча макро – та мікроекономічні процеси та їх показники різняться між собою, їх не слід протиставляти, бо між ними існує лише діалектична єдність окремого і загального.
Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємця залежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноекономічної кон’юнктури і навпаки. Тому потрібно узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги.
Тому саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність і це є однією з основних її функцій. Лише за цих умов може успішно функціонувати приватний бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних – втілення нових форм організації праці, управління, інвестиційних, інфляційних тощо) зумовлює логіку поведінки підприємств.
Макроекономіка – відносно молодий розділ економічної теорії, який швидко розвивається, оскільки він вивчає сумісну діяльність усіх економічних суб’єктів і узагальнюючі результати цієї діяльності. Макроекономіка почала формуватися з 30-х років XX ст. її основоположником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. З цього часу усі макроекономічні дослідження почали проводитися з врахуванням ідей Кейнса.
Так, президент США Ф. Д. Рузвельт, рятуючи країну й систему приватного підприємництва під час “Великої депресії” 1929- 1933 років, спирався саме на використання макроекономічних важелів. Він повною мірою використав силу державного впливу на економіку і, як писали тоді американські газети, приймав законопроекти більш більшовицькі, ніж будь-який закон, що існував у радянській Росії, що повністю відповідало концепції Дж. М. Кейнса, в центрі якої лежало дослідження не індивідуального, а суспільного відтворення макроекономічних показників.
У 80-90-і роки XX ст. представники неокейнсіанського і неокласичного напрямів економічної теорії почали приділяти особливу увагу проблемам мікроекономічного обгрунтування макроекономічних закономірностей функціонування національної економіки. Такий аспект дослідження отримав назву “нова макроекономіка”.
Глава 13. Національна економіка та її найважливіші показники
1. Суспільний продукт та його структура
У масштабах країни тісно переплітаються окремі галузі і регіони, виробники і споживачі, ресурси, попит і пропозиція товарів та послуг, утворюючи національну економіку, а будь-яка економіка, оскільки вона функціонує, має свої закономірності, особливості і призводить до певних результатів.
Показником виробничої діяльності і суспільства виступає Сукупний суспільний продукт (ССП) Або Валовий суспільний продукт (ВСП). Це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило за рік.
Крім того, результати будь-якого виробництва називають Ефектом Виробництва – (абсолютним результатом) Або ефективністю виробництва – відносним результатом. Ефективність виробництва – це якісна оцінка ефекту виробництва, яка показує, у що обходиться суспільству виробництво тих чи інших благ. Для того, щоб оцінити цей результат, треба співставити його з тими затратами усіх ресурсів, які були затрачені (вкладені) у виробництво цього результату (продукту). Тому існує такий показник як продуктивність виробництва, що є якісною оцінкою ефекту виробництва.
Продукти суспільного виробництва існують у двох формах – Матеріальній (речовій) або в Духовній.
Продукт в матеріальній або речовій формі – це Матеріальне благо. Продукт в духовній формі (знання, духовні цінності тощо) – це духовне благо.
Різновидом форми продукту є послуги, які існують не у формі речей, а у формі матеріальної діяльності (праця шевця, пекаря, токаря тощо) і у формі духовної діяльності (праця лікаря, адвоката, викладача).
Продукт У будь-якій формі має дві властивості: з одного боку, задовольняє певну людську потребу, а з іншого – є втіленням суспільної праці людини, яка є однією з двох сторін праці як процесу, що створює даний продукт.
Конкретна праця відрізняється певними конкретними формами, характером трудових операцій, знаряддями і предметами праці, своїм конкретним результатом. Конкретна праця як творець Корисності (споживчої вартості) продукту – вічна природна необхідність, умова існування людей і суспільства.
Водночас слід підкреслити, що праця – це не єдине джерело створення корисних благ (споживчих вартостей). У процесі їх створення своїми ресурсами бере участь і природа. Тому корисне благо є результатом спільної дії людської праці і природи.
Вартість Або Суспільна сторона Продукту є втіленням людської праці взагалі, незалежно від її конкретної форми. її матеріальною основою (субстанцією) є Праця В фізіологічному розумінні – витрати м’язової, нервової і розумової енергії людини. Цю сторону праці назвали Абстрактною працею. Вартість або цінність продукту показує, чого варта та чи інша споживча вартість суспільству, а у кінцевому результаті – чого коштує суспільству задоволення тієї чи іншої людської потреби. Цінність (вартість) Проявляється як властивість продукту, що знаходиться в товарній формі, тобто призначений для обміну і продається на ринку, тому існує поняття Продуктивної і непродуктивної Праці. З цього приводу існують дві точки зору.
Згідно марксистського підходу, праця продуктивною є лише тоді, коли створює матеріальні блага, а вся інша праця – непродуктивна. З точки зору сучасної економічної науки продуктивною є будь-яка праця, що приносить дохід, тобто праця викладача і стоматолога, юриста і актора, архітектора і банкіра, бухгалтера і перекладача є також продуктивною працею. А будь-яка продуктивна праця створює продукт.
Тому в економічній теорії для визначення суспільного продукту існує дві концепції – звужувальна і розширювальна (детальніше про це див. у главі 4).
При визначенні макроекономічного ефекту виробництва застосовують ряд показників, найбільш загальним з яких є Валовий (сукупний) суспільний продукт (ВСП). Розраховують сукупний суспільний продукт по-різному. В залежності від того, які елементи включають до його складу, слід розрізняти: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт і валовий національний продукт.
При визначенні величини валового суспільного продукту завжди стикаються з повторним рахунком окремих виробничих затрат. До його вартості включається не лише готовий, а й проміжний продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один і той же проміжний продукт враховується декілька разів. Наприклад, залізна руда спочатку включається у валову продукцію гірничодобувної промисловості, а потім у вартість виготовленого з неї металу, машин, верстатів тощо.
ВСП Має як натурально-речовий, так і вартісний вираз. За матеріально-речовою формою ВСП Складається із засобів виробництва і засобів споживання, тобто усіх корисних благ. Виходячи із функціонального призначення різних частин ВСП Його структуру можна подати таким чином:
ВСП = ФЗ + ФС + ФН,
Де ФЗ – фонд заміщення; ФС – фонд споживання; ФН – фонд нагромадження.
Фонд заміщення Використовується для заміни тих засобів виробництва, що протягом даного року вибули з процесу виробництва через зношення. Він складається виключно із засобів виробництва.
Фонд споживання – це та частина ВСП, що використовується протягом даного року на особисте споживання. До його складу входять лише предмети споживання.
Фонд нагромадження – це та частина ВСП, яка використовується для розширення масштабів суспільного виробництва шляхом залучення додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили. За своєю натуральною формою він складається як із засобів виробництва, так і з предметів споживання для додаткової робочої сили.
За вартісною формою (у ціновому виразі) ВСП має таку структуру:
ВСП = С + (V + т),
Де С – стара або перенесена вартість;
V + т – нова або добавлена вартість;
V – необхідний продукт; т – додатковий продукт.
Перенесена вартість Складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва на створений продукт. Вона створена минулою працею, тобто в попередньому періоду, коли вироблялися дані засоби виробництва, тому називається ще й старою вартістю. Наприклад, станок, виготовлений в попередні роки, але його вартість переноситься на продукт, створений у наступному році.
Добавлена вартість – це та частина вартості ВСП, що створюється заново протягом даного року і добавляється до старої, перенесеної вартості.
Оскільки вона створюється живою працею, її називають Новою Або новоствореною вартістю. Вся нова або добавлена вартість створює чистий продукт суспільства, який є результатом добавленої у даному році праці.
Чистий продукт суспільства Поділяється на необхідний і додатковий.
Необхідний продукт Складає ту частину чистого продукту, яка використовується для відтворення робочої сили, тобто підтримання її працездатності, включаючи і продукт для підтримання життєдіяльності членів сім’ї працівників, підготовки нового покоління робочої сили. З необхідного продукту покриваються витрати на харчування, одяг, взуття, утримання житла і комунальні послуги, освіту, лікування, відпочинок, культурні потреби, транспортні витрати тощо.
Додатковий продукт – це та частина чистого доходу, що створюється понад необхідний продукт. Додатковий продукт використовується на розширення виробництва, утримання непрацездатних членів суспільства, державні витрати на оборону, управління, соціальну допомогу тощо.
Питома вага необхідного продукту повинна бути якомога меншою, тобто скорочуватися за рахунок вдосконалення технологій, зниження кількості працюючих, оновлення обладнання, економії ресурсів тощо. При таких умовах покращуються можливості для відтворення робочої сили за рахунок зростання заробітної плати, збільшується частка додаткового продукту і можливості країни у нарощуванні суспільного виробництва, оборонній могутності, соціального захисту населення.
У такому суспільстві економіка розвивається динамічно, тому що вкладаються великі капітали на розширення виробництва і соціальні потреби.
Співвідношення додаткового і необхідного продукту називають нормою додаткового продукту. Вона розраховується за такою формулою:
Важливим показником, що характеризує результат суспільного виробництва, є кінцевий продукт суспільства. У вартісній формі він є грошовим виразом сукупної праці як минулої, так і добавленої – на всіх стадіях виробництва без врахування вартості проміжного продукту і вартості незавершеного виробництва. Тобто мова йде про вартість продукту, призначеного для кінцевого споживання.
Показник кінцевого продукту суспільства застосовується для усунення із ВСП так званого Повторного рахунку, Який виникає тоді, коли одна і та ж вартість кілька разів враховується при обчисленні суспільного продукту. Повторний рахунок є характерною рисою, а тому й значним недоліком обрахунку суспільного продукту за принципами системи національних балансів – СНБ.
СНБ – це така система народногосподарського (макроекономічного) обліку, яка відповідає звужувальній концепції трактування суспільного продукту.
У цій системі існують і інші види обліку – оперативний, бухгалтерський, статистичний. Сьогодні в Україні відбувається поступова зміна системи народногосподарського обліку, що наближає її до системи національних рахунків (СНР). Відповідні зміни відбуваються і в інструментах макроекономічного обліку – в оперативному, бухгалтерському і статистичному обліку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)